Особливості обліку витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв

Облік та оцінка незавершеного виробництва

НЗВ – це продукція, яка не пройшла передбачений технологічним процесом повний цикл виробництва, необхідний для того, щоб її можна було реалізувати або відвантажити на склад готової продукції. До складу НЗВ відносять:

1) Матеріали, деталі, вузли і напівфабрикати, які отримані структурними підрозділами; почали оброблятися, але не пройшли всі необхідні операції до їх збірки.

2) Незакінчені роботи

3) Продукцію часткової готовності

4) Продукцію, не прийняту ВТК

5) Залишки замовлень допоміжних виробництв

На величину НЗВ впливає тривалість технологічного процесу. Значний розмір НЗВ характерний для машинобудівної, легкої промисловості. Відсутнє НЗВ у видобувних галузях, енергетиці. В ряді галузей, де розмір НЗВ стабільний, до розрахунку собівартості продукції НЗВ не приймається (хімічна промисловість).

Правильне визначення залишків НЗВ досить суттєво впливає на правильність розрахунку собівартості продукції. Порядок визначення НЗВ залежить від характеру виробництва. Найбільш точним є визначення НЗВ шляхом його інвентаризації. Інвентаризація має здійснюватися спеціально призначеною комісією, яка перераховує деталі, вузли і т. ін. В інвентарний опис вносять залишки НЗВ за їх фактичною наявністю. Інвентаризація здійснюється двома способами:

1) Подетальний. При цьому способі в інвентаризаційний опис записується кількість виявлених деталей одного найменування на всіх стадіях обробки.

2) Подетально-операційний, коли одна й та ж деталь записується багато разів, на якій стадії обробки виявлено цю деталь. На суму нестач, які виявлені в НЗВ Д 947 К 231, 232

При оцінці залишків НЗВ слід керуватися вимогами П(С) БО № 9. згідно цього стандарту, залишки НЗВ можуть оцінюватись:

1. За фактичною виробничою собівартістю.

2. Нормативною собівартістю.

До виробничої собівартості НЗВ відносяться всі калькуляційні статті, окрім “Втрат від технічно-неминучого браку” і «Витрат на підготовку і освоєння виробництва».

Оцінка проводиться за такою методикою

1). Матеріали списуються за нормою на 1 продукції, множаться на кількість деталей, виявлених в залишках НЗВ, і на ціну матеріалу.

2). Зарплата приймається в розмірі 50 % розцінки по цеху на деталь

3). Витрати на соціальні заходи у відсотках до заробітної плати.

4). ЗВВ визначаються у відсотках до з/п по ставках, які прийняті на підприємстві.

Особливості обліку витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв

Допоміжне виробництво представляє сукупність цехів і других підрозділів підприємства, що призначені для обслуговування основного виробництва.

Найбільш часто на підприємствах створюються наступні групи допоміжних виробництв:

1) інструментальне (виробництво інструментів, пристосувань, штампів, моделей);

2) ремонтне (ремонт механічного й електричного обладнання, транспортних засобів, будівель і споруд),

3) енергосилове (виробництво електро- та теплоенергії, стислого повітря, кисню, постачання водою) і

4) транспортне (залізничний, водний і автомобільний транспорт).

Порядок обліку витрат допоміжних виробництв у цілому такий же, як і в основному виробництві. Проте в допоміжних виробництвах є деякі особливості у визначенні загальної суми витрат і калькулювання собівартості об'єктів.

Якщо всі допоміжні виробництва згрупувати по складу виробленої продукції і послуг і технологічних особливостей, то утвориться дві групи:

а) виробництво однорідної продукції, до якої відносяться енергосилові і транспортні виробництва;

б) виробництво різнорідної продукції, у котру відповідно входять інструментальне і ремонтне виробництва.

Організація обліку витрат залежить і від того до якої з груп віднесене виробництво. Існують наступні особливості у визначенні загальної суми витрат та калькулювання собівартості об'єктів допоміжних виробництв.

1. Витрати по допоміжних виробництвах враховують на активному калькуляційному рахунку 232 Допоміжні виробництва. Аналітичний облік до цього рахунку ведуть на субрахунках по кожному допоміжному виробництву.

2. У обліку витрат на виробництво продукції цехів допоміжних виробництв застосовують скорочену номенклатуру статей витрат у порівнянні з основним виробництвом.

3. В допоміжних виробництвах, що випускають однорідну продукцію, відсутні залишки незавершеного виробництва, витрати враховують тільки по статтях.

В допоміжних цехах, в яких виробляють різнорідну продукцію, зі складною номенклатурою виробів і послуг та з наявністю залишків незавершеного виробництва, облік витрат ведеться по видах продукції або робіт, а всередині них - по статтях витрат. Так, у ремонтно-механічних цехах витрати враховують по замовленнях на окремі види робіт, а в інструментальних - по замовленнях або партіям виготовленого інструмента.

Загальновиробничі витрати в допоміжних цехах, що виробляють однорідну продукцію, враховують безпосередньо на рахунку 232 Допоміжні виробництва, а не на рахунку 91 Загальновиробничі витрати. В допоміжних виробництвах, що виробляють неоднорідну продукцію, загальновиробничі витрати і ВУЕМО відображуються відповідно їхній загальноприйнятій номенклатурі на рахунках 91 Загальновиробничі витрати і наприкінці місяця перераховують на рахунок 232 Допоміжні виробництва.

5. Записи по рахунках, які відображують споживачів продукції допоміжних виробництв, здійснюються за даними відомості розподілу витрат допоміжних виробництв.

Всі витрати допоміжних цехів за звітний місяць збираються в дебеті рахунку 23. По кредиту цей рахунок кореспондує з дебетом рахунків:

23, 91 - на вартість продукції і послуг для цехів основного виробництва і загальногосподарські потреби (електроенергія, пар і т.д.);

20, 22 - на вартість виготовлених і переданих на склад запчастин і інструментів;

23 - на вартість послуг наданих іншим цехам власного виробництва.

6. Наявність взаємних (зустрічних) послуг є ще однією особливістю допоміжних виробництв.

Взаємне обслуговування цехів допоміжних виробництв визначає особливості і створює труднощі в обчисленні собівартості їхньої продукції, робіт і послуг. В цих випадках загальні витрати і собівартість одиниці продукції того або іншого цеху можна визначити тільки тоді, коли буде попередньо визначена собівартість взаємних послуг.

Наприклад, при взаємозв'язку електростанція - паросиловий цех необхідно для обчислення собівартості пари знати собівартість спожитої на виробництво пари електроенергії, а для визначення собівартості електроенергії треба знати собівартість спожитої в електроцеху пари.

Точність обчислення собівартості взаємних послуг вимагає складення і розв'язання систем алгебраїчних рівнянь із двома невідомими. З огляду на складність такого роду розрахунків, оцінку взаємних послуг одного з взаємозалежних виробництв роблять умовно по плановій собівартості звітного року або по фактичній собівартості попереднього року.