Філософська концепція людини.

План

I. Духовність і проблема сенсу життя.

II. Діалектика взаємодії людини і суспільства: проблема свободи і необхідності.

III. Філософська концепція людини – основа наук про людину.

І.

Завдяки своїй соціально – біологічній природі людина народжується двічі: спочатку як біологічна істота, а згодом як соціальна особливість.

Народження внутрішнього – духовного світу – це є “третє народження” людини. Духовність об’єднує дві інші сфери людини, вони в ній відображаються і усвідомлюються, піддаються розумінню.

Розуміння людської цілісності як єдність трьох сфер, дозволяє відповісти на запитання “що означає жити по людськи”. Наприклад В. Курбатов до цієї проблеми говорив так:

“Не просто сито, не просто відповідально, не просто духовно – а так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну і створювали умови саморозвитку людської цивілізації. А далі? Крок вперед, вперед у створенні нової людини нового світу через відтворення старого світу”.

ІІ.

Проблема взаємодії, співвідношення людини і суспільства дуже давні. У філософії до неї зверталися Демокріт, Сократ, Епікур (заклав основи особистої свободи людини), стоїки, іоббс, Спіноза, Лейбніц (немає свободи без вибору), Кант, Кєркегор та інші.

Якщо в природі необхідності протистоїть випадковість то у суспільстві необхідність протистоїть свободі. Тут слід розуміти, що не закони – ворог свободи, а беззаконня, хаос, соціальна ентропія.

· Необхідність відбиває інваріантне, стале, те, що зберігається і впорядковане.

· Свобода – розвиток, виникнення нового, різноманітного, нових можливостей, але на грунті необхідності і водночас з розумінням того, що немає творчості без свободи.

· Необхідність відбиває наявне, показує яким є світ наразі.

· Свобода – майбутнє, те яким повинен і може стати світ.

Висновок: Розвиток людини і суспільства – це постійний процес переходу необхідності в свободу, і навпаки.

ІІІ.

У світоглядному плані філософія обґрунтовує певні концепції, які характеризують місце людини у світі, її призначення, природу й сутність.

Розуміють такі основні філософські напрями щодо тлумачення місця людини у світі:

· суб’єктивний ідеалізм – зводить життя людини до довільного впорядкування комплексу відчуттів;

· матеріалізм – вбачає призначення людини в пізнанні й насамперед перетворення реальної дійсності з метою пристосування її для задоволення людських потреб;

· об’єктивний ідеалізм – розглядає як особливе, головне творіння Бога, її призначення в поверненні в його лоно віддалений від нього і по грузлий в гріхах та чварах матеріальний світ.

· Дуалізм – постулює подвійність душі і тіла людини, їх паралельне існування, і розглядається як дві ознаки людської сутності.

Звідси погляд на людину як на істоту природну називається натуралізмом; як на істоту соціальну – соціологізмом; як на істоту духовну – спирітуалізмом. У поєднанні з різними рішеннями щодо призначення людини утворюється різноманітні варіанти філософської концепції людини: психологізм, конвенціоналізм, суб’єктивний антропологізм, натуралізм, соціалізм,

антропологічний матеріалізм, волюнтаризм, релігійний антропологізм, спіритуалістичний дуалізм.

Сучасна концепція людини – людина постає як цілісна єдність, в якій усі сторони та моменти взаємодіють і виступають як необхідні прояви тих чи інших моментів…

Тема№13