Поняття і види основних прав, свобод та обов’язків людини й громадянина в Україні. Міжнародні стандарти з прав людини і Конституція України

Основні права, свободи та обов’язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духовним, соціальним) розвитку людства і мають бути законними та рівними для всіх людей.

По-перше, йдеться про можливості деяким чином діяти або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб, що сформувалися. При цьому основні права – це саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати.

По-друге, зміст та обсяг цих можливостей людини залежить насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. Тому права людини – це явище соціальне, яке породжується суспільством.

По-третє, ці можливості за їх основними показниками мають бути рівними для всіх людей. Лише тоді вони будуть правовими.

Тому, по-четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратися, обмежуватися будь-чим, не можуть бути, і предметом „дарування” з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи.

Інтерпретація змісту прав людини в сучасній науковій літературі досить розмаїта.

Під правами людини розуміють певні її можливості, виокремлену її свободу; деякі основні її потреби чи інтереси; її вимоги про надання певних благ, адресовані суспільству, державі, законодавству; певний вид (форма існування, спосіб прояву) матеріалів.

Найбільш виразно права людини виявляються в її суб’єктивних правах.

Суб’єктивне поаво – це забезпечена законом міра можливої поведінки особи (громадянина або організації), спрямована на досягнення цілей, пов’язаних із задоволенням її інтересів. Передумовою суб’єктивного права є правоздатність, тобто загальна (абстрактна) здатність мати права. Суб’єктивне право – необхідний елемент конкретного правовідношення, тому воно виникає на основі юридичного факту. Суб’єктивне право включає як можливість самостійно здійснювати чи не здійснювати певні дії (поведінку), та і можливість вимагати цього від іншої особи (інших осіб), оскільки така поведінка зумовлює реалізацію суб’єктивного права. Так, власник землі справі володіти, користуватися і розпоряджатися нею у рамках закону самостійно, без допомоги інших осіб, не вимагаючи від них здійснення будь-яких дій Таке суб’єктивне право зветься абсолютним, воно захищається законом від дій будь-кого, хто своєю поведінкою перешкоджає його здійсненню.

За депутатським запитом депутат має право вимагати від посадових осіб або певного державного органу здійснення певних дій. Таке суб’єктивне право є відносним, оскільки вимоги про здійснення дій (або утримання від них) стосуються певної особи або певних осіб.

У випадку порушення суб’єктивного права воно захищається законом у примусовому порядку шляхом пред’явлення у суді або іншому установленому законом державному органі вимог до порушника суб’єктивного права.

Залежно від виду суспільних відносин, які регулюються різними галузями права, суб’єктивні права можуть бути конституційними, цивільно-правовими, трудовими, адміністративними і т.п. Вони можуть бути спрямовані на захист майнових і немайнових особистих інтересів особи (громадянина, органу), можуть витікати безпосередньо із закону (право на недоторканність особи, охорону здоров’я, на освіту тощо).

Конституція України закріпила основні права, свободи та обов’язки особи, гарантії здійснення і процедуру їх правового захисту. Тим самим громадянин має можливість реалізувати свої суб’єктивні права.

Конституційне право людини й громадянина – це певні можливості суб’єкта конституційно-правових відносин, тобто юридичні можливості задоволення особистих потреб та інтересів відповідно до рівня розвитку громадянського суспільства і держави.

Свобода людини й громадянина як конституційно-правова категорія – це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети; це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення. Тому громадянські свободи тлумачаться як встановлена по відношенню до держави, державної влади та інших громадян. Це свобода певних дій, волевиявлень, передусім свобода вираження думок, вимог і міркувань політичного порядку, або право громадянина на невтручання органів держави та інших громадян у сферу його особистих переконань.

Щодо конституційних обов’язків людини й громадянина, то, згідно з постулатами загальної теорії права, – це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, або при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує на правах і свободах, але фіксує й конституційні обов’язки.

Конституційний обов’язок громадянина і людини – це міра обов’язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціонування інших суб’єктів громадянського суспільства.

Система прав, свобод та обов’язків людини й громадянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини й громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної у основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фіксує основні права, свободи та обов’язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб’єктивні права певного виду.

Формою реалізації основних прав можуть бути конкретні правовідносини. Водночас деякі конституційні права і обов’язки громадянина і людини можуть здійснюватись і опріч останніх (таємниця листування, виконання законів тощо).

Уся система прав і обов’язків, їх співвідношення зумовлені об’єктивними потребами та інтересами суспільства , з одного боку, й інтересами громадянина і людини – з іншого.

Конституційні норми різних країн щодо прав і свобод людини й громадянина можна поділити на:

1) громадянські і політичні права і свободи, проголошені буржуазними революціями;

2) соціально-економічні права, які ґрунтуються на соціалістичному вченні;

3) колективні, або солідарні, права, проголошені, головним чином, країнами третього світу.

Права і свободи, які стосуються перших двох позицій, належать кожному індивіду. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції).

За іншою класифікацією можливе виділення загальних і особливих прав, свобод та обов’язків людини й громадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших – тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).

Основні права і обов’язки можуть класифікуватися також як основні (участь у керівництві суспільними справами) і додаткові (виборче право).

Класифікація може здійснюватися на різних підставах. В результаті одні й ті самі права і свободи одночасно належать до двох або і більше класифікаційних груп, а підстави, за якими права і свободи об’єднуються у групи, можуть бути досить розмаїтими.

Так, виділяють: права і свободи індивіда (рівноправ’я), свободи груп індивідів (право об’єднань), свобода думки або висловлювань (свободи преси), реальні свободи (право на працю), нове покоління прав, пов’язаних з науково-технічною революцією, медична етика.

І насамкінець: права і свободи людини й громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини й громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод та обов’язків та однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов’язків.

1. Громадянські права і свободи людини (це статті: 25 – право на громадянство; 27 – право на життя; 28 – право на повагу гідності; 29 – право на свободу і власну недоторканність; 30 – право недоторканності житла; 31 – таємниця листування, недоторканність особистого життя, 33 – свобода пересування; 34 – свобода думки і слова; 35 – свобода свідогляду; 40 – право звертання до органів державної влади; 48 – право на гідний життєвий рівень; 49 – право на безпечне для життя середовище; 51 – право на свободу сім’ї; 52 – право на дітей; 55 – право на судовий захист своїх прав і свобод; 56 – право на відшкодування збитків; 57 – право захисту своїх прав і обов’язків; 58 – право не відповідати за дії, які під час їх вчинення не були визнані законом як правопорушення; 59 – право на правову допомогу; 60 – право невиконання незаконних розпоряджень і наказів; 61 – право індивідуального характеру відповідальності; 62 – принцип презумпції невинуватості; 63 – право підсудного на захист).

2. Політичні права і свободи громадян України (статті: 63 – право на свободу об’єднань; 38 – право участі у керівництві державними справами; 39 – право на участь у зборах, мітингах і т.п.

3. Економічні, соціальні та культурні права і свободи людини й громадянина (статті: 41– право на приватну власність; 42 – право на підприємницьку діяльність; 13 і 41 – право на користування об’єктами державної та комунальної власності; 44 – право на страйк; 43 – право на працю; 45 – право на відпочинок; 46 – право на соціальний захист; 47 – право на житло; 49 – право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування).

4. Конституційні обов’язки людини й громадянина (статті: 65 – захист Вітчизни, шанування державних символів; 66 – обов’язок берегти природу та культурний спадок; 67 – обов’язок платити збори і податки; 68 – обов’язок дотримуватись Конституції України і законів України, не зазіхати на права, свободи, честь та гідність інших людей).

Норми, які складають систему прав, свобод та обов’язків людини й громадянина в Україні, виступають у наступних видах:

- принципи системи прав, свобод та обов’язків людини й громадянина (ст. 21, 22, 23, 24, 64 Конституції України);

- права громадян – норми, які складають основу обов’язків держави щодо особистості (право на працю, на охорону здоров’я і соціальне забезпечення, на освіту та ін.);

- свободи громадян – норми, які гарантують індивіду невтручання в його особисте життя (свобода переконань і думок, совісті та віросповідання);

- обов’язки громадян – норми, які покладають на особистість обов’язки здійснювати певні діє або утримуватися від них;

- матеріальні гарантії реалізації прав і свобод;

- конституційні рекомендації по встановленню законодавчого регулювання у сфері громадянських прав, свобод та обов’язків;

- конституційна директива відносно політики держави у сфері прав і свобод людини й громадянина.

Сукупність конституційних прав, свобод і обов’язків, які визначають статус громадянина України в суспільстві і державі, утворюють певну систему. Ці права, свободи та обов’язки різноманітні за своїм характером і змістом. Однак усі вони виражають ті корінні відносини, які склалися між Українською державою та її громадянами. Тому кожне право, кожний обов’язок необхідно розглядати не тільки окремо, а й у системі всіх основних прав, свобод та обов’язків.

Система конституційних прав, свобод та обов’язків громадян має специфічні внутрішньосистемні зв’язки між елементами, які її складають. Найтиповіші з них такі.

1. Здійсненні одних конституційних прав, свобод та обов’язків служить підставою для реалізації інших. Так, здійснення громадянином свого права на працю є підставою для реалізації права на відпочинок і права на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної чи часткової втрати працездатності, інвалідності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин.

2. Реалізація одних прав і обов’язків може бути підставою для припинення інших обов’язків та здійснення інших прав. Так, тимчасова або постійна втрата працездатності є підставою для використання конституційного права на матеріальне забезпечення, звільняє від виконання обов’язків, передбачених трудовим договором.

3. Порушення будь-яких прав і невиконання громадянами обов’язків безпосередньо впливає на реалізацію основних прав. Порушення, наприклад, права на працю, незаконне звільнення громадянина з роботи може призвести до порушення його права на відпочинок та права на матеріальне забезпечення.

Класифікація конституційних прав, свобод і обов’язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин, взаємовідносин держави і громадянина у сфері правохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров’я, індивідуальної свободи і безпеки, честі та гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.

Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись відомими міжнародними пактами і чинною Конституцією України, можна виділити такі групи основних прав і свобод громадян України:

1) громадянські права і свободи; 4) соціальні права і свободи;

2) політичні права і свободи; 5) культурні права і свободи.

3) економічні права і свободи;

Ці конституційні права, свободи і обов’язки є не якимось випадковим, аморфним поєднанням, а внутрішньо узгодженою системою прав і свобод громадян, яка охоплює своїм регулюючим впливом всі найважливіші і найістотніші сфери життя і діяльності людини: соціальну, економічну, політичну, а також розвитку її індивідуальних фізичних та духовних якостей.