Організаційні моделі підприємства та рівень їх безпеки

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ

2.1. Організаційні моделі підприємств і рівень їх безпеки.

2.2. Бізнес-процеси як основа формування економічної безпеки.

2.3. Техніко-технологічна складова економічної безпеки підприємства

Резюме

Терміни і поняття

Питання для перевірки знань

Завдання для індивідуальної роботи

Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал цього розділу, ви будете ЗНАТИ:

ü особливості підприємства як системи;

ü сутність організаційної моделі підприємства;

ü характеристики та особливості функціонування організаційної моделі підприємства: бюрократичної, корпоративної, стратегічної та соціально орієнтованої;

ü взаємозв`язок організаційної моделі та складових економічної безпеки підприємства;

ü сутність процесного підходу до забезпечення економічної безпеки підприємства;

ü основні типи бізнес-процесів для управління економічною безпекою підприємства;

ü особливості техніко-технологічної складової економічної безпеки;

ü процес формування, оцінювання та забезпечення техніко-технологічної складової економічної безпеки.

а також УМІТИ:

ü визначати організаційну модель конкретного підприємства;

ü виявляти домінуючий ресурс підприємства;

ü визначити домінуючу складову економічно безпеки підприємства;

ü визначати ключові бізнес-процеси та формувати інструментарій для їх реалізації з метою забезпечення економічної безпеки підприємства;

ü моделювати ефективну бізнес-систему, цільовою орієнтацією якої є забезпечення економічної безпеки підприємства;

ü здійснювати діагностику техніко-технологічної безпеки підприємства за різними підходами;

ü розробляти та обґрунтовувати заходи щодо забезпечення техніко-технологічної безпеки

Організаційні моделі підприємства та рівень їх безпеки

Зрозуміти особливості функціонування та управління підприємством, його взаємодію з зовнішнім середовищем та, відповідно, сформувати структури, здатні забезпечувати економічну безпеку підприємства, можливо, визначивши та дослідивши засадні принципи його організаційної побудови.

Підприємство свідомо організується групою людей, діяльність яких цілеспрямовано координується для досягнення загальної мети – виробництва товарів, надання послуг чи виконання робіт. В основу такої організованості, яку ми називаємо організаційною моделлю підприємства, покладені певні правила, принципи, процедури, сукупність яких:

· по-перше, визначає ту чи іншу побудову ( структуру) підприємства;

· по-друге, з часом трансформується, адаптуючись до змін середовища, в якому функціонує підприємство;

· по-третє, опосередковано формує передумови результативного функціонування та тривалої життєздатності підприємства.

Організаційна модель підприємства – це сукупність принципів, правил, процедур його організаційної побудови, які визначають організаційну структуру підприємства, департаментизацію (виокремлення підрозділів), взаємозв`язки і особливості взаємодії структурних одиниць, ієрархію прийняття рішень і підпорядкованість. Основою будь-якої організаційної моделі є домінуючий засадний принцип, за яким і відбулося організаційне утворення та здійснюється управління підприємством.

Організаційна модель підприємства є уособленням пануючої системи господарювання і. водночас, віддзеркалює існуючі в конкретний період розвитку економіки уявлення щодо найефективніших ресурсів та інструментів управління діяльністю підприємства.

Підприємства є штучним утворенням людства. Тому для розуміння специфіки та організаційної побудови доцільно залучити системний підхід. Підприємство як система, створена людиною, характеризується такими ознаками:

· наявність в системі множини елементів, які об`єднані в підсистеми (підрозділи);

· існування взаємозв`язків та взаємодії між елементами;

· здатність із множини елементів утворювати єдине ціле, внаслідок чого з`являється синергія;

· залучення із зовнішнього середовища всіх необхідних ресурсів (матеріальних, нематеріальних, трудових, інвестиційних, інформаційних тощо);

· оптимальна чи близька до оптимальної здійснюваність трансформаційних процесів - ресурси на вході системи перетворюються у продукцію, роботи, послуги на її виході;

· активна взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем внаслідок необхідності залучати ресурси та реалізовувати результати діяльності;

· постійно відновлювані процеси диференціації та інтеграції для забезпечення ефективного функціонування системи.

Диференціація є наслідком структурування і. відповідно, спеціалізації. Саме це забезпечує ефективне виконання функцій, процедур та операцій за рахунок набуття спеціалізованих знань, вмінь і навичок персоналом кожної структурованої організаційної одиниці. Інтеграція поєднує функціонально виокремлені завдання, координує процес їх виконання, коригує дії всіх підсистем та структурних елементів з метою оптимізації трансформаційних процесів, які відбуваються в системі, тобто на підприємстві.

Слід зазначити, що саме вищенаведене і дозволяє забезпечити, за інших рівних умов, стабільну прибуткову діяльність підприємства.

Всі системи поділяються на закриті та відкриті. Закриті системи ігнорують вплив зовнішнього середовища (це суто фізичні або технічні об`єкти). Підприємство як економічна система є відкритою, оскільки взаємодіє із зовнішнім середовищем, але ступінь цієї відкритості – різний, в залежності від меншої чи більшої взаємодії із середовищем та активності підприємства.

Головною рисою відкритих систем є визнання взаємодії та взаємозалежності між системою і зовнішнім середовищем - зміни в середовищі впливають на системи і, навпаки, зміни в системах впливають на середовище.

Оскільки підприємству уникнути взаємодії із зовнішнім середовищем неможливо, організовується зворотний зв`язок, досконалість якого суттєво впливає на ефективність транзакцій підприємства, його можливості врахування змін, що відбуваються, та оцінювання їх динаміки. Адже, крім інформації, що надходить на підприємство «за запитом», воно постійно одержує із зовнішнього середовища реакцію-відгук на комерційну діяльність та бізнесові контакти. Такий зворотний зв`язок є запорукою його здатності адаптуватися до ринкової ситуації, розробити адекватні управлінські рішення та виконати коригуючи дії для досягнення поставленої мети діяльності.

Для розуміння закономірностей розвитку підприємства з метою розробки ефективних управлінських рішень, доцільно побудувати модель, або зробити системний опис об`єкта. Побудові моделі передує аналіз залежностей між вхідними та вихідними параметрами об`єкта, його зв`язків із зовнішнім середовищем, які виникають під впливом множини чинників, причин і наслідків в повторюваних явищах.

Дослідження характеристик підприємства як відкритої системи та узагальнення існуючого доробку, напрацьованого зарубіжними та вітчизняними вченими з економічної теорії, теорії організацій, менеджменту, економіки підприємства[1] дозволили виокремити чотири організаційні моделі підприємств та оцінити рівень їх економічної безпеки. Це такі моделі, як:

1) Бюрократична організаційна модель;

2) Корпоративна організаційна модель;

3) Стратегічна організаційна модель;

4) Соціально-орієнтована організаційна модель.

Розглянемо означені моделі докладніше.

1. Бюрократична організаційна модель. Опрацювання доробку наукових шкіл Ф. Тейлора та М.Вебера визначило такі риси бюрократичної організаційної моделі:

· операційна діяльність є результатом дії факторів руху і часу;

· усі види робіт, виконувані підприємством, розчленовуються на автономні повністю програмовані елементи;

· виокремлені елементи поєднуються в ціле єдиним, обов`язково оптимальним способом.

Метою моделі є створення підприємства як ідеального механізму, що комбінує всі фактори виробництва найоптимальнішим способом. Реалізація означеної мети можлива за умови використання в цій моделі обґрунтованої М.Вебером такої форми людської організації як раціональна бюрократія. Саме поєднання механістичного (забюрократизованого) внутрішнього устрою підприємства, що за злагодженістю подібний до технократичного, з чітко окресленими бюрократичним процедурами взаємодії всіх структурних елементів, підрозділів та персоналу, здатне продукувати максимізацію прибутку.

Водночас основним недоліком моделі є наділення головного чинника продукування матеріальних та нематеріальних благ – персоналу механістичними рисами та обмеження його ініціативи і творчості рамками бюрократичних правил та процедур.

Менеджмент підприємства, побудованого за такою моделлю, орієнтований, в першу чергу, на оперативне управління виробництвом, здатне оптимізувати структуру виробничих факторів і процес виробництва. У відповідності з цим оцінювання ефективності функціонування здійснюється за економічним показником, що визначається як співвідношенням випущеної продукції до витрачених ресурсів.

2. Корпоративна організаційна модель. Базисом цієї моделі є викладені в теоретичному доробку таких вчених як Е.Мейо, Д.Макгрегор, І.Бернард, Ф.Селзник постулати, що підприємство є колективом або сукупністю людей, сформованою за принципом розподілу праці. Корпорація в даному контексті означає свідомо організовану особливу форму зв`язків між людьми в процесі здійснення спільної координованої праці.

Головними рисами моделі є такі:

· формування внутрішньоколективних відносин взаєморозуміння та взаємопідтримки;

· виховання відданості корпорації та корпоративним цінностям;

· створення потужних корпоративних комунікативних систем;

· впровадження ефективних систем мотивації та стимулювання персоналу;

· матеріальне та соціально-психологічне заохочення корпоративної лояльності;

· залучення персоналу до розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень;

· постійно відновлювані внтутрішньофірмові дослідження рівня задоволеності персоналу умовами праці і трудовою діяльністю.

Метою моделі є реалізація демократичного стилю управління підприємством, піклування про персонал як найважливіший ресурс продукування прибутку, що здатне створити всі передумови для реалізації професійного та творчого потенціалу кожного працівника як соціально свідомого суб`єкта та носія знань, умінь і навичок.

Менеджмент підприємства, організованого та такою моделлю, головну увагу зосереджує на організації і управлінні персоналом, що, власне, і забезпечує досягнення прибуткової діяльності. При цьому створюються потужні відділи по роботі з персоналом, завданням яких є контроль всіх процесів, пов`язаних з персоналом, регулювання відносин між працюючими і координація процесів, необхідних для створення комфортних умов праці.

Якщо всі внутрішньо-управлінські процеси, що пов`язані з персоналом, здійснюються відповідним чином, підприємство успішно виконує завдання з випуску продукції та досягає запланованого рівня прибутку.

3. Стратегічна організаційна модель.Визнання такими вченимиякА.Чандлер, П.Лоуренс, Дж.Лорш, І.Ансофф підприємства складовою частиною ринку, який обумовлює його структуру та систему управління, ініціює розробку стратегічної організаційної моделі. Фактично поява моделі означає визнання факту суттєвого впливу зовнішнього середовища та розуміння необхідності створення стратегічних інструментів для забезпечення ефективного функціонування підприємства.

Головними рисами моделі є такі:

· визнання множини чинників зовнішнього середовища, що впливають на діяльність підприємства, та складності прогнозування їх дії;

· ведення постійного моніторингу динаміки чинників зовнішнього середовища;

· створення систем вимірювання слабких сигналів із-зовні – ідентифікаторів змін;

· прогнозування тенденцій розвитку і впливу рушійних ринкових сил;

· визнання знаходження ключових факторів успішної діяльності у двох сферах – зовнішній та внутрішній;

· постійне оцінювання сильних та слабких сторін підприємства у співставленні з основними конкурентами та прийняття і реалізація корегуючих заходів.

Головною метою моделі є формування та використання інструментарію стратегічного управління підприємством, що дозволяє, передбачаючи тенденції розвитку ринку, обирати стратегічні зони господарювання і використовувати можливості та уникати загроз. Саме це і забезпечує прибуткову діяльність і конкурентоспроможність підприємства.

Менеджмент підприємства концентрується на старанному вивченні та оцінюванні зовнішніх рушійних сил розвитку ринку, ідентифікації слабких зовнішніх сигналів про трансформаційні зміни, швидкому реагуванні та розробці механізмів регулювання діяльності і адаптації підприємства до зміни зовнішніх умов і чинників.

4. Соціально - орієнтована організаційна модель. Опрацювання теоретичного доробку таких фахівців як А.Томпсон, А. Стрікленд, Є.Хелферт виявило, що базисом означеної моделі є визнання суспільством соціальної значущості результатів функціонування підприємств та організацій, посилення розуміння важливості для соціуму трудової діяльності його колективу, зростання соціального статусу підприємства та соціалізації суспільства.

Модель характеризує підприємство як частину соціуму – суспільне утворення, діяльність якого суттєво впливає не тільки на життєдіяльність окремих колективів, але й на рівень задоволення індивідуальних та суспільних потреб значного кола зацікавлених груп, організацій та окремих осіб.

Головні риси моделі такі:

· суттєве розширення місії підприємства – крім виробництва товарів і послуг, воно має виконувати і соціальні функції;

· визнання широкого кола зацікавлених в діяльності підприємства груп, колективів, осіб – як всередині підприємства, так і за його межами;

· визначення на конкретний момент часу найвпливовішої групи, домінуючий інтерес якої підприємству вкрай необхідно задовольнити;

· формування черговості задоволення вимог зацікавлених груп як всередині , так і за межами підприємства;

· необхідність балансування та узгодження цільової спрямованості діяльності підприємства внаслідок існування таких цілей як досягнення прибутковості, матеріальне заохочення персоналу, захист природного середовища, суспільно-корисна діяльність.

Головною метою даної моделі є реалізація стратегії обмеженої оптимізації в задоволенні вимог і запитів як різних внутрішніх, так і зовнішніх груп, безпосередньо пов`язаних з діяльністю підприємства – працівників, споживачів, конкурентів, інвесторів,суспільства в цілому.

Поява соціально орієнтованої моделі є наслідком зростання значущості діяльності підприємств для соціуму – діяльність підприємство все більше уособлює рівень розвитку продуктивних сил суспільства та відповідний вплив на добробут нації в цілому.

Необхідність приймати до уваги не лише інтереси різних груп, коло яких може бути досить широким, а й узгодження цих інтересів є найскладнішим завданням цієї моделі. Обмежена оптимізація означає знаходження рішень, реалізація яких, забезпечуючи досягнення однієї з цілей підприємства, вимагає реалізувати і всі інші цілі на прийнятному рівні. Тобто, необхідно дотримуватись певного балансу між різними зазначеними цілями – такими, як обсяг продажу, прибуток, матеріальне заохочення персоналу, фінансування соціальних проектів і заходів, захист навколишнього природного середовища тощо.

Зростаюче суспільне значення підприємства посилює вплив на його діяльність соціальних норм і цінностей, культурних і моральних настанов на внутрішньофірмовому рівні і у взаємодії із соціумом. Отже, головним завданням менеджменту в цій моделі є досягнення високої ефективності діяльності шляхом формування соціальної свідомості працівників, творчої співпраці із зацікавленими групами, формування іміджу підприємства як носія морально-етичних цінностей суспільства, балансування інтересами основних груп суспільства, що здатні впливати на діяльність підприємства та його імідж.

Розглянувши характеристики кожної означеної нами організаційної моделі підприємства, представимо їх узагальнено в табличній формі (табл.2.1).

Розглянемо особливості формування та визначення рівня економічної безпеки кожної організаційної моделі підприємства. Слід зазначити, що рівень економічної безпеки підприємства та методика його оцінювання суттєво коригують відповідно до специфіки функціонування моделі та методології розрахунку ефективності її діяльності, використання домінуючих ресурсів.

Бюрократична організаційна модель. В означеній моделі методологія виміру та оцінювання ефективності діяльності базується на аналізі та розрахунку показників, що відображають використання переважно внутрішніх ресурсів, оскільки бюрократична модель демонструє мінімальний рівень відкритості та взаємодії з зовнішнім середовищем. При цьому менеджмент підприємства намагається оптимізувати співвідношення ресурси – випуск, тобто головна увага зосереджується на показниках, які характеризують саме ефективність використання ресурсів.

Взаємодія з зовнішнім середовищем забезпечується виконанням таких цільових настанов як певний рівень якості продукції, задоволення попиту, низькі витрати і ціни, ефективний розподіл продукції.

Таблиця 2.1