Сутність і структура витрат виробництва

Після визначення маркетологами потреб і побажань споживачів підприємство починає виготовлення необхідних товарів і послуг. Для цього треба попередньо закупити засоби виробництва, робочу силу, тобто здійснити певні витрати виробництва. Щоб одержати згодом втілений в товарах і послугах прибуток, а також відшкодувати витрати, підприємець повинен проводити зважену цінову політику.

Витрати виробництва— витрати на придбання основних факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва (засобів і предметів праці, в тому числі землі) для виготовлення продукції протягом певного періоду.

У західній економічній літературі до витрат виробництва відносять витрати на придбання землі, найманої праці, капіталу і роботи підприємців, що виміряються розміром прибутку, або підприємницьким доходом.

Витрати виробництва підприємства розділяють на явні й неявні:

- явні— це витрати на відшкодування використаних факторів виробництва, що підлягають безпосередній грошовій оплаті. До них відносяться: оплата робочої сили (заробітна плата), капіталу (основного й оборотного), землі (орендна плата), а також транспортних і комунальних послуг, відсотків по кредиту та ін. Сукупність усіх явних витрат називають собівартістю продукції. Явні платежі відображаються в бухгалтерському обліку, внаслідок чого їх називають бухгалтерськими витратами. У ці витрати прибуток підприємця не входить;

- неявні (чи альтернативні)— витрати, що не оплачуються підприємством. До них зараховують нормальний прибуток підприємця і гроші, які могло б одержати підприємство у випадку більш вигідного використання власних ресурсів. Витрати виробництва, до яких відносяться нормальний прибуток підприємця та інші неявні витрати, називають економічними. Вони складаються з явних і неявних витрат. З такого розуміння сутності альтернативних витрат для підприємця випливають конкретні виводи: він повинен орієнтуватися насамперед на те, щоб альтернативні витрати при виробництві певного товару чи послуги були по можливості меншими.

Витрати на виробництво також розділяють на постійні і змінні:

- постійні витрати — це витрати на деякі види заробітної плати, оплату адміністративного управління підприємства, окремі комунальні витрати, майнові податки, витрати на будівництво і модернізацію виробничих споруд та ін.;

- до змінних відносять: витрати на відрядно-преміальну частину оплати праці, витрати на енергію, тепло, сировину, комплектуючі матеріали, транспортування, зберігання, відсотки за кредити, штрафні санкції та ін.

Структура собівартості передбачає витрати по елементах, класифікація яких використовується для розробки кошторису витрат на виробництво. В основні елементи планової калькуляції виготовленої продукції входять: матеріальні витрати, витрати на оплату робочої сили, амортизацію основних фондів, відрахування в різноманітні фонди (пенсійний, фонд зайнятості) та ін. Ці елементи витрат формують повну собівартість продукції.

У традиційному розумінні собівартість — це скалькульовані за певною методикою витрати, рознесені певним чином на одиницю готової продукції наприкінці звітного періоду.

Наприкінці XX — початку XXI ст. в умовах різкого зростання цін на ресурси, а також жорсткої конкуренції мова йде про нове осмислення собівартості як об'єкта керування. Воно полягає у відході від її розуміння через динаміку цифр до керування собівартістю як процесом формування витрат. Сьогодні значна частина підприємців, усвідомлюючи роль виразу: "хто керує собівартістю як процесом формування витрат, той керує підприємством", активно реорганізують систему керування фінансами й обліку.