Психологічний захист

Уявлення про психологічний захист спочатку сформувалися в рамках психоаналізу. Відповідно до розробленої Фрейдом структури особистості психологічний захист розглядався як несвідомі, отримані в процесі розвитку особистості способи досягнення «Я» компромісу між протидіючими силами «Воно» або «Над-Я», а також зовнішньою дійсністю. Механізми психологічного захисту вважалися спрямованими на зменшення тривоги, викликаної інтрапсихічним конфліктом, і являли собою специфічні несвідомі процеси, за допомогою яких «Я» намагається зберегти цілісність і адаптивність особистості. В міру розвитку психоаналітичних ідей ця концепція піддавалася певним змінам.

Відповідно до поглядів сучасного психоаналізу Ч. Бреннера психологічний захист є певним аспектом мислення, що відбиває взаємозв'язок між «Я» і «Воно». У залежності від особливостей конфліктної ситуації (різне розміщення її на осі «задоволення —невдоволення») «Я» може застосовувати захисні механізми як захист при тиску потягів, так і для їхнього задоволення.

У вітчизняній психології і психотерапії поняття «психологічний захист» розглядається як найважливіша форма реагування свідомості індивіда на психологічну травму [1]. При цьому мається на увазі насамперед захисна перебудова, що відбувається в системах взаємозалежних психологічних установок і відносин у суб'єктивній ієрархії цінностей, що спрямована на редукцію патогенної емоційної напруги, сприяючи хоча і тимчасовому, але певному лікувальному ефекту і запобігаючи подальшому розвитку психофізіологічних порушень.

Найбільш розповсюджені і важливі механізми психологічного захисту можуть бути представлені у вигляді декількох груп [20]:

1. Першу групу складають захисні механізми, що не переробляють зміст того, що піддається витисненню, придушенню, блокуванню або запереченню.

• Витиснення — активне недопущення в сферу свідомості або усунення з неї хворобливих, суперечливих почуттів і спогадів, неприйнятних бажань і думок. Це найменш диференційований і нерідко малоефективний спосіб захисту, але тією чи іншою мірою він приєднується дії всіх інших захисних механізмів. Людина легко може забувати деякі речі, особливо те, що знижує почуття власної цінності як особистості. Частіше цей механізм виявляється в людей з незрілим «Я», істеричними рисами характеру, у дітей;

• Перцептивний захист (автоматичні реакції несприйняття при наявності хворобливої розбіжності між надходячою і наявною інформацією;

Придушення – більш свідоме, ніж при витисненні, уникання тривожної інформації, відволікання уваги від усвідомлюваних афектогенних імпульсів і конфліктів.

Блокування — затримка, гальмування (звичайно тимчасове) емоцій, думок або дій, що збуджують тривогу;

Заперечення – невизнання, відкидання ситуації, конфліктів, ігнорування хворобливої реакції, фактів.

2. Друга група механізмів психологічного захисту пов'язана з перетворенням (перекручуванням) сенсу думок, почуттів, поведінки людини.

Раціоналізація виявляється в псевдопоясненні хворим власних неприйнятних бажань, переконань і вчинків, інтерпретації по-своєму різних особистісних рис (наприклад, агресивності як активності, байдужності як незалежності, скнарості як ощадливості і т.д.) з метою самовиправдання, оскільки усвідомлення справжнього їхнього сенсу може привести до зниження почуття власної цінності, підвищенню тривоги й інших негативних переживань.

Інтелектуалізація — контроль над емоціями й імпульсами шляхом міркування, розмірковування з їх приводу замість безпосереднього переживання. Характерною ознакою є «об'єктивне» відношення до ситуації, надмірно розумовий спосіб представлення і спроби розв’язання конфліктних тем без відчуття пов'язаних із ситуацією афектів.

Ізоляція складається в інтелектуально-емоційної дисоціації, відділенні емоції від конкретного психічного змісту, у результаті чого представлення або емоції витісняються або емоція пов'язується з іншим, менш значимим представленням і тим самим досягається зниження емоційної напруги.

Формуванн реакції характеризується співволодінням з недопустимими імпульсами, емоціями, особистісними якостями за допомогою заміни їх на протилежні (наприклад, пацієнт із ворожістю стосовно оточуючих, що витісняється, неусвідомлено приймає установки на поведінку людини слухняної і поступливої).

Зміщення виявляється в тому, що реальний об'єкт, на який могли бути спрямовані негативні почуття, замінюється більш безпечним (наприклад, стримувана агресія людини у відношенні авторитетної особи переміщується на інших, залежних від неї людей).

Проекція — приписування людиною невизнаваних власних думок, почуттів і мотивів іншим людям.

Ідентифікація — на відміну від механізму зсуву, людина ототожнює себе з більш сильною особистістю, зокрема імітуючи агресивну або дружелюбну манеру поведінки в залежності від асоційованих з цією людиною почуттів страху або любові.

3. Третю групу способів психологічного захисту складають механізми розрядки негативного емоціонального напруженння.

Реалізація в дії — афективна розрядка здійснюється за допомогою активації експресивної поведінки Цей механізм може складати основу розвитку, психологічної залежності від алкоголю, наркотиків і ліків, а також суїцидальних спроб, гіперфагії, агресій і ін.

Соматизація тривоги або якого-небудь негативного афекту виявляється в психовегетативних і конверсійних синдромах шляхом трансформації психоемоційної напруги сенсорно-моторними актами.

Сублімація — процес перетворення енергії інстинктивних потягів у соціально прийнятну активність.

4. До четвертої групи можуть бути віднесені механізми психологічного захисту маніпулятивного типу.

Регресія — повернення до більш ранніх, інфантильних особистісних реакцій, що виявляється в демонстрації безпорадності, залежності, дитячості поведінки з метою зменшити тривогу і піти від вимог реальної дійсності.

Фантазування (у функції маніпуляції) — людина, прикрашаючи себе і своє життя, підвищує почуття власної цінності і контроль над оточенням.

Відхід у хворобу — людина відмовляється від відповідальності і самостійного розв’язання проблем, виправдує хворобою свою неспроможність, шукає опіки і визнання, граючи роль хворого.

Загальноприйнятої класифікації механізмів психологічного захисту дотепер не існує, і список захисних механізмів може бути розширений і продовжений.

Захисні механізми в деякій мірі сприяють стабілізації «Я» особистості, іноді приводячи до неадаптивної ригідності поведінки пацієнта, обмежують можливості розкриття і розв’язання внутріособистісного конфлікту. Тому одним з важливих правил психотерапевтичної тактики при роботі з захисними механізмами є визнання їх певного позитивного значення, прояв поваги до особистості людини, що здійснює центральну регулюючу функцію в системі психічної адаптації. Ще одне правило — поступова (покрокова) робота з виявленням, усвідомленням і інтерпретацією способу захисту. При цьому психотерапевтичний вплив при наявності психологічного захисту може здійснюватися на різних рівнях. Конструктивна зміна психотравмуючої життєвої ситуації, симптоматичне зниження тривоги, зміцнення «Я» і підвищення самооцінки сприяють зниженню дезадаптивної захисної діяльності пацієнта. Емпатичне спілкування (співпереживання й емоційна підтримка) з людиною також приводить до зменшення її захисного опору. У ході психотерапії варто прагнути до заміни примітивних, незрілих захисних реакцій витиснення більш вибірковими і свідомими адаптивними способами придушення і співволодіння. Тим самим досягається вербальний контроль, і пацієнт починає використовувати більш досконалі, свідомі механізми психологічного захисту. Розкриття і переробка одних захисних механізмів (заміщення, ідентифікація) проводиться з метою зміцнення «Я» людини, інших (раціоналізація, інтелектуалізація, фантазування, реалізація в дії, витиснення) — навчання контролю і управлінню ними, третіх (відхід у біль, регресія) — для їх усунення. У системі адаптивних реакцій людини механізми психологічного захисту тісно пов'язані з копінг-механізмами (механізмами оволодіння, управління), як активними, переважно свідомими зусиллями людини, спрямованими на оволодіння ситуацією або проблемою.