Наука конституційного права

Наука конституційного права зарубіжних країн є відгалуженням від єдиної науки конституційного права, її складовою частиною. Вона являє собою не сукупність норм, а систему знань про специфіку конституційно-правового регулювання суспільних відносин, що складаються у сфері приналежності, організації і здійснення публічної влади, правового положення особистості. Її змістом є конституційні доктрини, гіпотези, ідеї та рекомендації правознавців щодо вдосконалення законодавства, політичних процесів та інститутів конкретної держави. Предмет науки конституційного права базується на конституції, але нею не вичерпується.

Самостійність наука конституційного права набула в першій половині XIX століття в Західній Європі і Північній Америці, виділившись з філософії, соціології та ряду галузей юриспруденції. У зарубіжних державах дана павука мала різні назви. Для країн романо-германської правової сім’ї характерно найменування «державне право». Цим підкреслювався пріоритет держави у формуванні права. У країнах англосаксонської правової системи використовувався термін «конституційне право», відображаючи ідею правової держави, верховенства конституції і закону. Дискусія про найменуванні цієї науки, що почалася в Росії ще в дорадянський період, актуальна й досі, тому часто можна зустріти подвійне назва науки «конституційне (державне) право зарубіжних країн». В цілому російське правознавство використовує термін «конституційне право» в тому ж значенні, що і «державне право».

Конституційне право належить до числа галузевих юридичних наук. Галузевий вона називається тому, що в системі національного права є самостійна галузь - конституційне право. Норми галузі, а також практика їх застосування і тлумачення виступають специфічним джерелом пізнання науки іноземного конституційного права.

Основними функціями цієї науки, виходячи з її суті та призначення, є:

- пізнавальна, спрямована на отримання достовірної інформації про іноземне конституційне право і його інститутах. Величезне значення цієї функції в навчальному процесі, в області отримання якісного юридичної освіти;

- прогностична, що дозволяє оцінювати та обґрунтовано передбачати (прогнозувати) тенденції державно-правового розвитку;

- прикладна, що дозволяє застосувати знання іноземного конституційного права для вдосконалення практики функціонування національної державності;

- комунікаційна, сприяє юридично коректної поведінки фахівців (посадових осіб) в умовах дії іноземного та міжнародного права.

Будь-яка наука дає більш менш повне, точне об’єктивне уявлення про досліджуваних явищах і в принципі підноситься над буденними знаннями і думками.

Дослідницька робота у сфері конституційного права вимагає високої професійної та методологічної підготовки і відповідного наукового мислення.

Наука конституційного права дозволяє підвищити ефективність правотворчої та правозастосовчої діяльності органів публічної влади, сприяє зміцненню законності і правопорядку.

Наука конституційного права в радянський період була надзвичайно ідеологізована. Нерідко зарубіжна політико-правова дійсність розглядалася виключно негативно і сверхкритично, що не сприяло об’єктивному аналізу. З кінця 1980-х рр. становище поступово почало змінюватися. На сучасному етапі всі галузі російського правознавства характеризуються оновленням своєї методологічної бази, широким плюралізмом в методології досліджень.