Прагматичний потенціал тексту

Будь-який текст є комунікативним. Він передається від Джерела Рецептору. Останній мусить витягнути з повідомлення якусь інформацію, зрозуміти її. Сприймаючи інформацію, Рецептор тим самим вступає в певні особистісні відносини з текстом. Ці відносини і є прагматичними. Вони мають різноманітний і здебільшого інтелектуальний характер, коли текст слугує для Рецептора лише джерелом повідомлень про якісь факти й події, які його особисто не стосуються і не цікавлять. Але інформація може здійснювати глибокий вплив на Рецептора, торкатися його почуттів, викликати емоційну реакцію, спонукати його до певних дій. Здатність тексту створювати такий комунікативний ефект, викликати у Рецептора прагматичні відношення до повідомлення, інакше здійснювати прагматичний вплив на отримувача інформації, має назву прагматичний аспект або прагматичний потенціал (прагматика) тексту.

Прагматичний потенціал тексту є результатом вибору мовцем зміста повідомлення і способу його мовного вираження. Згідно зі своїм комунікативним наміром, мовець обирає мовні одиниці, які мають необхідне значення, як предметно-логічне, так і конотативне. Мовець організовує ці одиниці таким чином, щоб встановити між ними необхідні смислові зв’язки. У результаті створений текст набуває певного прагматичного потенціалу, тобто можливості відтворити певний комунікативний ефект на адресата. Прагматичне ж відношення адресата до тексту залежить не тільки від прагматичного потенціалу тексту, але й від його особистості, фонових знань, попереднього досвіду, стану і т.д. За таких умов аналіз прагматики тексту дає можливість передбачити потенціальний комунікативний ефект тексту лише відносно типового, усередненого адресата.

Перекладач мусить якомога глибше витягнути інформацію з повідомлення. Він повинен мати ті самі фонові знання, що й носії мови. Ось чому таке важливе значення має знання перекладачем історії, культури, літератури, звичаїв та інших реалій життя народу мови джерела.

Як і будь-який адресат, перекладач має своє особисте відношення до повідомлення. Але він не має права переносити його на адресата, впливати на нього, викривляючи переклад. Його першочергова задача – бути прагматично нейтральним. Перекладач сам орієнтується, яким чином зберегти необхідну точність повідомлення. Він ураховує, що адресат перекладу має відмінні від його власних знання й життєвий досвід, у якому реалії життя далеко не завжди аналогічні реаліям мовця. Коли виникають такі розбіжності, перекладач має усунути ці перешкоди, вносячи в текст необхідні зміни. Наприклад, вносити в переклад додаткові роз’яснення. Особливо часто це відбувається у зв’язку з використанням в ориґіналі власних імен, географічних назв і найменувань різних культурно-побутових реалій. Так при перекладі географічних назв типу американських Massachusetts, Oklahoma, Virginia, канарських Alberta, Manitoba чи англійських Middlesex, Surrey, як правило, додаються слова “штат, провінція, графство, округ” для того, щоб зробити їх зрозумілими отримувачу інформації. Додання пояснюючих елементів потребує і передання назв закладів, фірм, друкарських органів тощо.

Інколи подаються спеціальні примітки до тексту. Так само при необхідності відтворення прагматичного потенціалу тексту ориґіналу потребує опущення деяких подробиць в ориґіналі, невідомих адресатові, заміни елементу.

Прагматичні проблеми перекладу безпосередньо пов’язані і з жанровими особливостями ориґіналу і типу адресата, особливо в художній літературі.

Норма перекладу

Загальна теорія перекладу розкриває поняття перекладацької норми, на основі чого робиться оцінка якості перекладу. Лінгвістика перекладу включає як теоретичні (дескриптивні), так і нормативні (прескриптивні) розділи. Теоретичні розділи лінгвістики перекладу досліджують переклад як засіб міжмовної комунікації. У нормативних розділах лінгвістики перекладу на основі теоретичного вивчення формулюються практичні рекомендації, спрямовані на оптимізацію перекладацького процесу, полегшення й підвищення якості роботи перекладача, розробку методів оцінювання перекладів та методики навчання майбутніх перекладачів.

Для успішного виконання своїх функцій перекладач повинен ясно усвідомлювати мету своєї діяльності та шляхи досягнення цієї мети. Таке розуміння передбачає знання системи відповідностей між цими мовами, прийомів та методів перекладу, вміння обирати необхідний відповідник та застосовувати найефективніший прийом перекладу з урахуванням конкретного контексту, прагматичних чинників, які впливають на хід і результат перекладацького процесу.

Перекладач та інші особи, які оцінюють якість перекладу, виходять з посилання, що правильний переклад повинен відповідати певним вимогам. Сукупність вимог, що висувається до якості перекладу, називається нормою перекладу. Якість перекладу визначається ступенем його відповідності перекладацькій нормі та характером мимовільних чи усвідомлених відхилень від цієї норми.

Нормативні вимоги формулюються у вигляді принципів або правил перекладу. Вони можуть бути як загальними, так і частковими, охоплювати окремі випадки чи відноситися до певних типів перекладу.

Результати процесу перекладу (якість перекладу) зумовлюються ступенем смислової близькості перекладу ориґіналу, жанрово-стилістичною належністю текстів ориґіналу й перекладу, прагматичними чинниками, що впливають на вибір варіанту перекладу. Усі ці аспекти мають нормативний характер, визначають стратегію перекладача та критерії оцінювання його праці.

Норма перекладу складається в результаті взаємодії п’яти видів нормативних вимог: 1) норми еквівалентності перекладу; 2) жанрово-стилістичної норми перекладу; 3) норми перекладацького мовлення;
4) прагматичної норми перекладу; 5) конвенціональної норми перекладу.

1. Еквівалентність змісту ориґіналу й перекладу виступає як основа їх комунікативної рівноцінності. Норма еквівалентності перекладу не є незмінним параметром. Вона означає необхідність якомога більшої спільності змісту ориґіналу й перекладу, але у межах, сумісних з іншими нормативними вимогами. У кожному конкретному випадку тип еквівалентності визначається як співвідношенням одиниць МД та МП, так і врахуванням прагматичних чинників, які впливають на акт перекладу.

2. Жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимогу відповідника перекладу домінантній функції та стилістичним особливостям типу тексту. Вибір такого типу визначається характером ориґіналу, а стилістичні вимоги – це нормативні правила, які характеризують тексти аналогічного типу в МП. Переклад художнього твору оцінюється за його літературними достоїнствами, технічний переклад – за термінологічною адекватністю, переклад реклами – за його дійовою силою.

3. Текст перекладу – це мовленнєвий витвір на МП; для нього обов’язкові правила норми й узусу цієї мови. Однак, ці правила неоднакові для усіх випадків функціонування мови. Вони варіюються як у різних функціональних стилях, так і в залежності від різновиду загальнолітературної мови: мови розмовної, мови художньої літератури, мови науки і т.і. Контакт двох мов у процесі перекладу призводить до їх взаємодії та взаємопроникнення. Багато слів та словосполучень, способів опису ситуації, спочатку характерних для МД, далі частково проникають і в МП, поступово набуваючи норми. Норми МП і МД розширюються під взаємним впливом. Норму перекладацького мовлення, таким чиним, можна визначити як вимогу дотримання правил норми й узусу МД з урахуванням узуальних особливостей перекладених текстів.

4. Прагматичну норму перекладу можна визначити як вимогу забезпечення прагматичної цінності перекладу. Вона не є “нормою” у повному сенсі цього слова, тому що прагматичне завдання перекладацького акту може бути індивідуальним, а не властивим перекладу взагалі. Прагнення виконати конкретне прагматичне завдання – це певним чином суперфункція, яка очолює решту аспектів перекладацької норми.

5. Конвенційну норму перекладу на сучасному етапі можна визначити як вимогу максимальної близькості перекладу до ориґіналу, її здатність повноцінно заміняти ориґінал як в цілому, так і в деталях, виконуючи задачі, заради яких переклад був здійснений.

Види перекладу

Оцінка якості перекладу може робитися з більшим чи меншим ступенем деталізації. Для загальної характеристики результатів перекладацького процесу використовуються терміни “адекватний переклад”, “еквівалентний переклад”, “точний переклад”, “буквальний переклад” та “вільний переклад”.

Адекватним називається переклад, який забезпечує прагматичні задачі перекладацького акту на максимально можливому для досягнення цієї мети рівні еквівалентності, не припускаючи порушень норм чи узусу МП, дотримуючись жанрово-стилістичних вимог до текстів даного типу і відповідаючи суспільно-визнаній конвенційній нормі перекладу. У нежорсткому вживанні “адекватний переклад” – це “гарний” переклад, який виправдовує очікування й надії комунікантів та осіб, що оцінюють якість перекладу.

Еквівалентним називається переклад, який відтворює зміст іншомовного ориґіналу на одному з рівнів еквівалентності. Під змістом ориґіналу розуміється уся інформація, що передається, включаючи денотативне, конотативне значення та прагматичний потенціал тексту. Будь-який адекватний переклад має бути еквівалентним, але не кожний еквівалентний переклад буде адекватним.

Точним називається переклад, у якому еквівалентно відтворена лише предметно-логічна частина змісту ориґіналу при можливих відхиленнях від жанрово-стилістичної норми та узуальних правил вживання МП. Точний переклад може бути визнаним адекватним, якщо завдання перекладу зводиться до передання фактичної інформації про оточуючий світ. Еквівалентний переклад завжди має бути точним, а точний переклад лише частково еквівалентним.

Буквальним є переклад, який відтворює комунікативно нерелевантні (формальні) елементи ориґіналу, в результаті чого або порушуються норми й узус МП, або викривляється реальний зміст ориґіналу. Буквальний переклад не є адекватним і припускається лише у тих випадках, коли перед перекладачем поставлене прагматичне завдання відтворити в перекладі формальні особливості побудови висловлювання в ориґіналі. В таких випадках буквальний переклад може супроводжуватися поясненнями або адекватним перекладом, який розкриває дійсний зміст ориґіналу.

Вільним називається переклад, який виконано на нижчому рівні еквівалентності, ніж той, якого можливо досягти за даних умов перекладацького акту. Вільний переклад може бути адекватним, якщо він відповідає іншим нормативним вимогам перекладу і не пов’язаний з істотними втратами у переданні змісту ориґіналу.