Другий рівень еквівалентності

У другому типі еквівалентності загальна частина змісту ориґіналу й перекладу не тільки передають однакову мету комунікації, але й відображають одну й ту саму позамовну ситуацію. Ситуацією називають сукупність об’єктів і зв’язків між ними, те, що описується у висловлюванні. Будь-який текст містить інформацію про щось, є співвіднесеним з якоюсь реальною чи уявленою ситуацією. Комунікативна функція тексту здійснюється через ситуативно-орієнтоване повідомлення. Не можна уявити зв’язний текст, у якому б шлося “ні про що”, так само як не може існувати думка без предмета думки.

Більш повне відтворення зміста ориґіналу в другому типі еквівалентності порівняно з першим, де зберігалася лише мета комунікації, аж ніяк не означає передання усіх смислових елементів ориґіналу. Зберігання вказування на однакову ситуацію супроводжується у перекладах цього типу значними структурно-семантичними розбіжностями з ориґіналом. Справа в тому, що визначувана ситуація – це складне явище, яке не може бути описаним в одному висловлюванні повністю, у всьому розмаїтті його сторін, властивостей та особливостей. Кожне висловлювання описує відповідну ситуацію шляхом вказування на деякі її окремі ознаки. Одну й ту саму ситуацію можна описати через різні комбінації властивих особливостей. Наслідком цього є можливість і необхідність ототожнення ситуацій, що описуються з різних сторін. У мові з’являються набори висловлювань, котрі сприймаються носіями мови як синонімічні, незважаючи на повне неспівпадіння мовних засобів, які їх складають.

У зв’язку з цим виникає необхідність розрізняти саме факт вказування на ситуацію та спосіб її опису, тобто частину змісту висловлювання, що вказує на ознаки ситуації, через які вона відображається у висловлюванні. Ті, хто користується мовою, здатні усвідомлювати ідентичність ситуацій, описаних різними засобами. А це означає, що у змісті будь-якого висловлювання наявна інформація, яка дозволяє судити як про те, яка ситуація описується, так і про те, які ознаки використано для її опису. Різниця між ідентифікацією ситуації та засобом її опису відображає своєрідність відносин між мовою, мисленням і реальністю, що підлягає опису. У змісті висловлювання присутні не самі ситуації та їхні ознаки, а лише їхні мовленнєві образи, які передаються у вигляді якихось відомостей чи інформації, тобто у вигляді повідомлення. Характер відображення обраних ознак та внутрішня організація інформації про них складають логічну структуру повідомлення. Одиниці смислу, що відображають окремі ознаки ситуації, являють собою загальні поняття – змістовні категорії. Спільність змісту таких ситуацій цілком ґрунтується на екстралінгвістичному досвіді комунікантів. Із життєвого досвіду нам відомо, що для того, щоб людину можна було побачити у даному місці, необхідно, аби вона туди прийшла, тобто знаходилася там. З цього робиться висновок, що “вона там майже не буває” та “ми її рідко там бачимо” означають “одне й те саме”.

Спільність змісту можна виявити і за рахунок різних змістовних категорій, наприклад: Ніч уже майже минула. – Незабаром буде світанок. Вона нікуди не виходить. – Вона веде самітний спосіб життя. Вона добре збереглася. – Вона виглядає молодшою за свій вік. Тут наявні логічні, головним чином причинно-наслідкові зв’язки.

Ідентифікація ситуації – це відображення у змісті висловлювання якоїсь реальної ситуації шляхом одного з можливих способів її опису. У свою чергу, спосіб опису ситуації – це відображення у змісті висловлювання тих ознак ситуації, які використано для її ідентифікації й узагальнено у вигляді змістовних категорій.

При другому типі характерна ідентифікація в ориґіналі й перекладі однієї й тієї ж ситуації при зміненні способу її опису. Основою слугує універсальний характер відносин між мовою й екстралінгвістичною реальністю.

Другий тип перекладацької еквівалентності не базується на спільності значень використаних мовних засобів. Ось декілька прикладів: He answered the telephone – Він зняв слухавку. You are not fit to be in a boat – Тебе не можна пускати в човен. You see one, you have seen them all – Усі ведмеді схожі один на одного.

У цих висловлюваннях більшість слів та синтаксичних структур не знаходить безпосередньої відповідності у тексті перекладу. Разом з тим можна стверджувати, що між джерелом і перекладом цієї групи існує більша спільність змісту, ніж при еквівалентності першого типу. Зіставимо, наприклад, переклади: (1) That’s a pretty thing to say – Посоромився б! (2) He answered the telephone – Він зняв слухавку.

У (1) йдеться про різні явища, між якими не можна побачити якогось реального зв’язку. Спільність ориґіналу й перекладу полягає лише в тому, що в обох випадках можна зробити однакові висновки про емоційне ставлення мовця до попереднього зауваження його співрозмовника. У (2) незіставні мовні засоби ориґіналу й перекладу фактично описують один і той самий вчинок, вказують на однакову реальність, оскільки спілкуватися по телефону можна тільки знявши слухавку. В обох текстах йдеться про різне, але те саме. Про такі висловлювання часто кажуть, що вони “виражають іншими словами одну й ту саму думку”: Stop, I have a gun! – Стій, стріляти буду! Reduction on taking a quantity – Оптовим покупцям знижка.

Для відносин перекладацької еквівалентності другого типу характерним є:

1) непорівнянність лексичного складу та синтаксичної організації;

2) неможливість зв‘язати лексику й структуру ориґіналу й перекладу відносинами семантичного перефразування або синтаксичної трансформації;

3) збереження у перекладі мети комунікації, оскільки збереження домінантної функції висловлювання є обов‘язковою умовою еквівалентності;

4) збереження у перекладі вказівки на одну й ту саму ситуацію, що доводиться існуванням між різномовними повідомленнями прямого реального або логічного зв’язку, який дозволяє стверджувати, що в обох випадках “повідомляється одне й те саме”.

1.3 Третій рівень еквівалентності може бути охарактеризований такимиприкладами: Scrubbing makes me bad-tempered. – Від миття підлоги у мене псується настрій. London saw a cold winter last year. –- В прошлом году зима в Лондоне была холодной. That will not be good for you. -– Це може погано для вас скінчитися.

Зіставлення ориґіналів та перекладів цього типу виявляє наступні особливості:

1) відсутність паралелізму лексичного складу й синтаксичної структури;

2) неможливість зв’язати структури ориґіналу й перекладу відносинами синтаксичної трансформації;

3) збереження у перекладі мети комунікації та ідентифікації тієї ж самої ситуації, щой в ориґіналі;

4) збереження у перекладі загальних понять, за допомогою яких здійснюється опис ситуації в ориґіналі, тобто збереження тієї частини змісту первісного тексту, яка називається “засобом опису ситуації”.

Відносини між змістами ориґіналу й перекладу в цих випадках класифікуються формально-логічними відносинами між поняттями: рівнозначності, підпорядкування, контрадикторності, перехрещення. Наявність таких зв’язків слугує додатковим показником більшої смислової спільності з ориґіналом порівняно з вищерозглянутими випадками. Ця спільність основних понять означає збереження структури повідомдення, коли для опису ситуації в ориґіналі й перекладі обираються одні й ті самі ознаки. Якщо у попередніх типах еквівалентності у перекладі зберігалися відомості відносно того, “для чого повідомлюється зміст ориґіналу” та “про що у ньому повідомлюється”, то тут уже передається і “що повідомлюється в ориґіналі”, тобто яка сторона ситуації, що описується складає об’єкт комунікації.

У межах одного способу опису ситуації можливі такі види семантичного варіювання:

1) ступінь деталізації опису (означає більшу чи меншу експліцитність перекладу порівняно з ориґіналом: I saw there was a question asked. – Я бачив у газетах, що був запит.); 2) спосіб об’єднання у повідомленні ознак, що підлягають опису (поняття, узагальнюючі обрані ознаки ситуації, сполучаються у повідомленні за певних правил його побудови); 3) напрямок відносин між ознаками (при описі ситуації з різних точок зору синонімічні повідомлення можуть пов’язуватися відносинами конверсивності: “Професор приймає іспит у студентів. – Студенти складають іспит професорові”); 4) розподіл окремих ознак у повідомленні (порядок слідування ознак у тексті перекладу може бути іншим ніж в ориґіналі).