Роль економічної оцінки земель з організації

Міжгалузевого їх використання

Регулювання рентних відносин здійснюється не тільки в сільсь­кому господарстві. Включення землі до складу основних виробничих фондів несільськогосподарських підприємств передбачає сплату по­земельного податку за надану землю у виді компенсаційних виплат.

В результаті розподілу земельних ресурсів між галузями народ­ного господарства створюються умови, сприятливі для одних галузей і несприятливі - для інших. Якщо при відводі земель землекористу­вачі несільськогосподарського профілю отримують високопродуктивні землі, то сільське господарство терпить збитки. Тому прогнозовані зміни, у складі земель невинні супроводжуватися мінімальними втра­тами народного господарства. Важливою вимогою регулювання відносин

Економічна оцінка земель у складі кадастру

Природних ресурсів

Економічна оцінка землі має досить важливе значення також у зв'язку з створенням кадастру всіх природних ресурсів. Підраховано, що сумарна цінність природних ресурсів /земельних, лісових, вод­них, надр/ у народногосподарському балансі перевищує оцінку націо­нального багатства нашої країни без врахування природних ресурсів [35, c. 6.]. У зв’язку з цим особливо актуальною є проблема веденню кадастру природних ресурсів.

Взагалі під словом "ресурси" маються на увазі засоби, ціннос­ті, запаси, які у разі потреби можна використати. Природні ресур­си представляють собою елементи природи, які використовуються як джерело засобів існування людей. Розрізняють земельні, лісо­ві, водні, мінеральні ресурси, тваринний світ /корисна дика фауна/.

Земля, як природний ресурс, - це найважливіша частина ото­чуючого природного середовища, яка характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами і є головним засобом виробництва у сільському та лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення всіх галузей на­родного господарства. З точки зору даного визначення земля має цінність у будь-якій галузі народного господарства і виступає, як ресурс. Таким чином земельні ресурси - це землі, які використовуються або можуть бути використані в галузях народного господарства.

Земельні ресурси є частиною природно-ресурсного потенціалу, який охоплює всі елементи природи. Разом із виробничими фондами і трудовими ресурсами земельні ресурси складають виробничий по­тенціал, який е економічною основою і найважливішим фактором роз­витку продуктивних сил і їх територіальної організації.

Земельні ресурси займають одне з найважливіших місць у складі інших природних і виробничих ресурсів. Так, за даними академіка Федоренка М.П. в 70-х роках цього століття сумарна народно господарська цінність лісових ре­сурсів колишнього СРСР складала 840 млрд. крб.; сільськогосподарських угідь - 540; корисних копалин - 460; водних ресурсів - поверхне­вий сток і підземні води / 250 млрд. крб. [36, с. 11 –13].

Як видно із вищенаведених даних найбільшу цінність складають лісові ресурси. Однак, певну долю у даній оцінці займають земель­ні ресурси, так як лісові ресурси включають сумарну цінність зем­лі, деревини і цілий ряд корисностей лісу, який дає побічну продукцію, забезпечує ґрунтозахисну, водорегулюючу, вітрозахисну і рекреаційну функції. По-друге, не зовсім повна оцінка в дано­му випадку дається земельним ресурсам лише за цінністю сільсько­господарських угідь. Зрозуміло, що у складі земельних ресурсів з інші угіддю, лкі .займають немалу питому вагу, мають відповід­не народногосподарське значення і Їх цінність необхідно включати до складу земельних ресурсів.

Для створенню і розвитку системи кадастрів природних ресурсів України є відповідне правове забезпечення. Так, постановами вер­ховної Ради України Законом “Про основи містобудування “/1992р./ /стаття 23/ введено містобудівний кадастр населе­них пунктів, статтею 96 лісового кодексу України /1994р./ введено державний лісовий кадастр, статтею Водного кодексу /1995/ введено державний водний кадастр та діє Закон про надра /1975р./, яким передбачено ведення кадастру надр.

Оскільки серед природних ресурсів найбільшу питому вагу складають земельні і лісові ресурси, які займають біля 90% всієї те­риторії країни, тому перш за все необхідно розглядати проблемні питання земельного і лісового кадастрів, а відтак і кадастрів інших природних ресурсів.

Нагромаджений практичний досвід ведення земельного кадастру в наглій країні і за рубежем у певній мірі дає можливість порівнювати кількісні, якісні і оціночні показники земельних ресур­сів. Однак їх порівняння у натуральних /гектарах/ і відносних /балах/ величинах з показниками інших природних ресурсів неправо­мірно через неспівставимість вихідних даних. Таке порівняння да­них про різні природні ресурси у практичній діяльності потребує проведенню економічної оцінки всіх природних ресурсів з метою Визначенню перспективного використанню природних ресурсів.

Аналізуючи в цілому методичні положення і практичний досвід веденню земельного кадастру, можна виділити дві взаємозв'язані проблеми. По-перше найбільш складним питанням є визначення ба зисних /вихідних/ показників урожайності сільськогосподарських культур і затрат на їх виробництво в розрізі оцінюваних агрогруп земель. У зв'язку з цим, другим проблемним питанням є організа­ція веденню земельного кадастру безпосередньо на території сільсь­ких Рад народних депутатів, маючи на увазі необхідність комплектування їх кваліфікованими інженерами-землевпорядниками, які займалися би веденням земельного кадастру.

При веденні лісового кадастру важливим проблемним питанням, є вибір предмету оцінки, у зв'язку з чим виділяють три підходи до цієї проблеми, а саме: приймати предметом оцінки запаси деревини, чи лісові землі, чи лісоземельні угіддя.

Виходячи із специфічних особливостей лісового господарства, проблемним є не тільки оцінка лісоземельних угідь, але і виявлен­ня різних корисностей лісу побічна продукція, функції по охороні оточуючого середовища, рекреації/.

Як видно із завдань і змісту кадастрів різних природних ре­сурсів, цінність всіх видів природних ресурсів потребує всестороннього їх вивчення, обліку і оцінки б інтересах комплексного використання у суспільному виробництві.

Проблема ця нова, складна і потребує теоретичного обґрунтування вибору критерію і показників економічної оцінки природних ресурсів. Складність полягає у тому, що для всіх природних ресур­сів необхідно вибрати /визначити/ єдиний, узагальнюючий критерій і показники економічної оцінки природних ресурсів. Трудність пов'язана з тим, що різні природні ресурси мають різне цільове призначення і господарське використання. Так, наприклад, земельні ресурси виступають як засіб і як головний засіб виробництва, літові ресурси і надра виступають як сировинні ресурси, водні ресурси - як джерело водопостачання території, риборозведення та електроенергії. Тому для всіх природних ресурсів вибрати єдиний інтегральний критерій і показник оцінки трудно.

У цьому відношенні віділлються два підходи /концепції/ до визначенню економічної оцінки природних ресурсів: затратний і за одержаним ефектом. Затратна концепція, висунута академіком С.Г.Струмі лі ним і його послідовниками базується на величині затрат, пов’язаних із освоєнням /відтворенням/ природних ресурсів. Однак при цьому не враховувалось висловлювання К.Маркса про те, що наявність реальних вартісних відносин допустимо у тому випадку, коли на відтворення природних ресурсів не затрачено людської праці. Зокрема, природна рослинність на сінокосах, пасовищах, природна деревна рослинність, надра, води взагалі можуть і не супроводжуватися суспільне необхідними затратами, однак Їх продукція оцінюється у вартісному відношенні. Виходячи з цього, затратна концепція оцінки природних ресурсів на знайшла широкого застосування.

Друга концепція пов’язана з ефектом від експлуатації природ­них ресурсів, який виражається величиною диференціальної ренти, валового продукту, окупності затрат залежно від їх якості. Іншими словами, друга концепція базується на диференціальній ренті від використання різних природних ресурсів.

При оцінці окремих природних ресурсів є смисл виділяти де­кілька показників оцінки для розширення рамок застосування цих даних при вирішенні багатьох відомчих задач. Наприклад, у сільському господарстві за даними земельного кадастру по вартості вало­вої продукції визначається продуктивність земель, по окупності затрат - ефективність використання земель, а по диференціальному доходу - доходність земель. Однак у міжгалузевому аспекті порівняльна оцінка природних ресурсів повинна визначатися по одному показнику - вартості валової продукції з одиниці площі. Всі решта показники, в основі яких лежать затрати /окупність затрат, диференціальний доход/, не можуть у повній мірі виступати спів-ставниками цінності всіх природних ресурсів, так як затрати на одиницю продукції у різних галузях залежать від рівної технічного прогресу і можуть часто змінюватись. Задоволення потреб суспільства передбачав необхідність збільшення виробництва різної продук­ції, не дивлячись інколи на великі затрати. У зв'язку з цим всі державні заходи щодо розвитку суспільного виробництва повинні базуватись на всесторонньому врахуванні економічної цінності кожного природного ресурсу. При цьому економічна оцінка, як завершальна частина кадастру природних ресурсів, повинна дати відповідь на питання - який ефект від експлуатації того, чи іншого природного ресурсу. Чим вищий ефект, тим повніше задовольняються зростаючі матеріальні і духовні потреби людей і навпаки. Крите­рієм економічної оцінки природних ресурсів повинна виступати така економічна категорій, яка дозволяє співставити ефективність вико­ристанню всіх природних ресурсів. Найбільш повно цю функцію ви­конує величина росту продуктивності праці у суспільному вироб­ництві, яка лежить в основі розширеного відтворення і створенню матеріально-технічної бази суспільства.

Продуктивність праці - ступінь плодотворності суспільної праці, яка визначається кількістю часу, який затрачається на оди­ницю продукції або на виконання конкретної роботи. Звідси видно, що якість природних ресурсів може бути визначена і співставлена за величиною продукції, одержаної з одиниці площі.

Найбільш розробленим є земельний кадастр, оцінка земель у складі якого базується на системі таких показників, як урожайність культур, вартість валової продукції, окупність затрат і диференціальний доход. Дані земельного кадастру дають детальну характеристику земельних ресурсів з усіх його складових частин по сільськогосподарських угіддях /рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища/, які знаходять широке застосування у практиці організації найбільш раціонального і ефективного використання земель.