Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями й навичками, формування компетентності
Виходячи із закономірностей процесу пізнання й особливостей логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями й навичками має чітку структуру, яка включає низку логічно вмотивованих компонентів. Основні етапи процесу учіння реалізуються за такою схемою (рис. 9).
Рис. 9. Етапи процесу учіння
Як бачимо, компоненти процесу учіння не можна розглядати як лінійну систему. Тут спостерігається діалектичний взаємозв'язок між усіма структурними компонентами. Тому моделювання процесу навчання на будь-якому рівні має спиратися на особливості сяме такої структури.
Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища й процеси навколишнього світу безпосередньо за допомогою органів чуття чи інформацію про них у вигляді вербальної дії, друкованого тексту або комп'ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, треба, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння студентами необхідності тих чи тих знань. Тому вже на цьому етапі значну роль відіграє практика, виступаючи своєрідної спонуки в організації процесу пізнання. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності.
Наступний етап — розуміння. Це, з одного боку, проникнення в сутність явищ і процесів, установлення зв'язків між частинами цілого, між фактами і процесами, з'ясування причин, що викликають те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість особистості, розвиваються її інтелектуальні можливості та інтереси. З іншого боку, розуміння — важлива сходинка до успішного запам'ятання. Тому не варто квапитись із запам'ятанням, ігноруючи процес осмислення й усвідомлення. По-перше, це створює значний психологічний бар'єр перед запам'ятанням, по-друге, веде до догматизму в навчальній діяльності. Студентів необхідно спонукати запам'ятовувати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, те, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений насамперед тим, що процес оволодіння знаннями, уміннями та навичками, як уже згадувалося, відбувається у формі спіралі, в якій попередньо набуті знання, уміння і навички є основою, своєрідним щаблем для поступального руху в пізнавальній діяльності стосовно теми, розділу, навчальної дисципліни в цілому.
Завершується етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виділення й об'єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація — мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про виучувані об'єкти організуються в певну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умов достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяльності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виділити закономірності, побачити їх взаємозв'язок з більш загальними явищами в логічній структурі навчальної дисципліни.
На всіх етапах процесу уміння своєрідним психічним і логічним індикатором пізнавальної діяльності є практика. Застосування з'ч.пь, умінь і навичок є завершальним етапом циклу учіння. Якщо людина не бачить виходу знань у практику, це різко знижує мотивацію, породжує думку про абсурдність учіння, гальмує пізнавальну діяльність.
У процесі формування компетентності фахівців необхідно дотримуватися засад, які в єдності забезпечують успішність освітньої діяльності у вищій школі: оволодіння знаннями, уміннями й навичками та формування соціальних якостей особистості. Ця єдність є визначальною умовою у процесі підготовки висококом-петентних фахівців (рис. 10).
Рис. 10. Модель умов забезпечення успішності реалізації освітніх завдань у вищій школі
Мотиви навчання
Успішність і ефективність навчальної діяльності залежать ще від одного соціально-психологічного чинника — мотиву навчання. Мотив (фр. mofit, від лат. moveo — рухаю) — внутрішня спонукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до пізнавальної діяльності, активізує розумові зусилля. У ролі мотивів можуть виступати передусім різноманітні потреби — фізичні, психічні, соціальні, а також інтереси, захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали. Як підкреслює С.Л. Рубінштейн, "мотив як спонукач — це джерело дій"7. Але щоб стати таким, він має сформуватися. Виокремлюють кілька груп мотивів:
-соціальні, які мають широкий спектр прояву. Передусім
це прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний
статус у суспільстві та в конкретному соціальному колективі
(сім'ї, навчальному закладі, виробничому підрозділі) зокрема;
-спонукальні, які пов'язані з упливом на свідомість тих, хто
навчається, певних чинників — вимог батьків, порад, прикладів
викладачів, членів первинного колективу;
-пізнавальні, що виявляються у пробудженні пізнавальних
інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого
процесу пізнання і його результатів. Пізнавальна діяльність лю
дини є провідною сферою її життєдіяльності. Звідси формування
пізнавальних мотивів — основоположний чинник успішності
пізнавальної діяльності, тому що через неї реалізується природ
на потреба людини;
-професійно-ціннісні, які відображають прагнення студентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефективної діяльності в різних сферах життя. Вони особливо важливі у
процесі навчання у вищих навчальних закладах;
-меркантильні, що зумовлені безпосередньою матеріальною вигодою особистості. Не будучи вирішальними, діють лише
вибірково стосовно індивідуальних психологічних особливостей
конкретної людини. Хоча в умовах дії ринкових відносин мотиви цієї групи посилюють свій вплив на окремі страти людей, породжують асоціальні прояви поведінки.
7 Рубинштейн С.Л. Основьі общей пснхологин: В 2 т. — М.: Педагоги-ка, 1989. - Т. 2. - С. 42.
У педагогічній науці вироблено й інші підходи до класифікації мотивів навчання. Та це не змінює сутності значення цього чинника в пізнавальній діяльності людини. Педагоги (батьки, учителі, викладачі ВНЗ) мають цілеспрямовано працювати над формуванням дієвих мотивів навчання.
Дата добавления: 2016-01-29; просмотров: 1472;