Сутність і методологічні засади навчання

Розвиток людини — складний і багатогранний процес. Він має три провідні аспекти — фізичний, психічний і соціальний, які тісно пов'язані. Забезпечення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості — генеральна мета суспіль­ства. Чільне місце в системі розвитку особистості, її соціального становлення посідає освіта, навчання. Протягом 12 —17 років молоде покоління включається у систему постійної освітньої діяльності, а після отримання спеціальності кожному фахівцеві доводиться продовжувати навчання паралельно з професійною діяльністю, щоб утримувати себе на належному рівні професій­ної придатності й конкурентоспроможності.

Усе це дає підстави розглядати поняття "навчання" як су­спільне явище. У своєму історичному розвитку безпосереднє на­вчання виконувало (і виконує) функцію передання соціального досвіду від старших поколінь до молодших. Але лише такий підхід звужує соціальну функцію навчання. Виникає запитання: а чи можна взагалі передавати знання? Безперечно, ні. Знання­ми можна оволодівати. А що передається у процесі навчання? На думку професора А.М. Алексюка, "передаються і засвоюються, по-перше, сама діяльність у її конкретному змісті, по-друге, — відношення, які виникають у процесі діяльності, по-третє, — за­гальні принципи, норми, модель діяльності і відносин"1.

Навчання в загальнопедагогічному сенсі розглядається як "процес розумових і фізичних дій, які необхідні для реалізації завдань освіти"2. У дидактиці широко трактується це поняття. Навчання — складний і багатогранний процес взаємодії педаго­га і того, хто навчається. Він спрямований на розв'язання низки завдань: оволодіння знаннями, уміннями й навичками; форму­вання наукового світогляду; забезпечення інтелектуального роз­витку особистості; оволодіння методами самостійної пізнаваль­ної діяльності. Розглядаючи цей процес як взаємодію на рівні суб'єктно-суб'єктних відносин, ми вирізняємо функцію педаго­га і студента. Педагог виконує передусім спонукально-організа-

1 Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. —
К.: Либідь, 1998. — С. 416.

2 Основи дидактики / Под ред. Б.П. Есипова. — М.: Просвещение,

1967. — С. 5.

цінну функцію, п студент — функцію діяльності :) оволодіння знаннями, уміннями й навичками. З огляду на це в останніх ди­дактичних дослідженнях уведено поняття "научіння" й "уміння". Перше стосується функції педагога, а друге — студента.

Навчання, як специфічний процес соціальної діяльності, спря­моване на оволодіння надбаннями науки і практики. Воно має спи­ратися на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і під нього до практики (рис.6).

Рис. 6. Схема дії законні пізнання

Означені компоненти процесу пізнання діють не лінійно, а взаємозумовлено. Практика є не лише кінцевим результатом пізнавальної діяльності, а перш за все поштовхом до пізнаваль­ної діяльності й критерієм перевірки достовірності набутих знань.

Детальніше структуру пізнання схематично можна подати так (рис. 7).

Таким чином, моделюючи навчальний процес у вищому на­вчальному закладі, треба обов'язково враховувати об'єктивні за­кономірності процесу пізнання.