Бюджетне вирівнювання, його сутність та механізм

Бюджетне вирівнювання – одна з центральних проблем бюджетного федералізму, яке виступає як об'єктивно необхідний спосіб функціонування бюджетної системи єдиної держави і її економічної системи.

Стратегічна задача бюджетного вирівнювання полягає у тому, щоб поєднати федеративну державу, її землі та народи, всіх її громадян.

Розрізняють поняття «бюджетне вирівнювання горизонтальне (горизонтальна збалансованість)» і «бюджетне вирівнювання вертикальне

(вертикальна збалансованість)».

Бюджетне вирівнювання вертикальне – у західних концепціях бюджетного федералізму трактується як процес досягнення збалансованості між об'ємом зобов'язань кожного рівня влади за витратами з потенціалом його прибуткових ресурсів (податкових надходжень). Принцип вертикальної збалансованості пред'являє вимоги як до вищого рівня влади (бюджету), так і до регіональної і місцевої влади (бюджетам). У випадку, якщо потенційні можливості щодо забезпечення прибуткової частини на нижчому рівні недостатні для фінансування надання послуг (виконання функцій), по яким відповідає той чи інший регіональний або місцевий орган, тоді центральний уряд зобов'язаний надати цьому нижчому рівню влади бюджетні ресурси, яких не вистачає.

Коли мова йде про «вертикалі», то це мається на увазі усунення невідповідностей між витратними функціями регіональних бюджетів і тими надходженнями, які закріплено за даним бюджетним рівнем. Таку невідповідність повністю усунути без зовнішнього коректування неможливо: абсолютний збіг податкового потенціалу і об'єктивних потреб даної території практично не зустрічається. Тому центральний уряд, володіє набагато більшими, ніж любий регіон, можливостями економічного регулювання та об'ємами податкових надходжень

Що стосується регіональної і місцевої влади, то принцип вертикальної збалансованості накладає на них, по-перше, відповідальність за фінансове забезпечення закріплених за ними функцій і надання населенню відповідальних послуг або безпосередньо державними установами і організаціями, або через приватний сектор, а по-друге – обов'язок ефективно і відповідально використовувати свої права зі збереження та збільшення власного прибуткового потенціалу.

Вертикальне вирівнювання не вирішує всіх проблем бюджетного збалансування. Воно повинно поєднуватися з процесом горизонтальної збалансованості бюджетів.

У тому випадку, коли виникає невідповідність між прибутковими повноваженнями і витратними зобов’язаннями рівней державної влади і управління, а також нерівномірність бюджетної забезпеченості різних регіонів одної держави, кажуть про наявність горизонтальних и вертикальних дисбалансів.

Вертикальний дисбаланс означає невідповідність витратних зобов'язань прибутковими повноваженнями того чи іншого рівня державної влади й управління.

Горизонтальний дисбаланс виражається у нерівномірності розміщення по території держави витратних і прибуткових факторів, і, як результат, у нерівномірності бюджетної забезпеченості регіонів держави.

Існування вертикальних і горизонтальних дисбалансів викликає необхідність застосування органами державного управління механізмів фінансового вирівнювання, виділення фінансової допомоги нижчим бюджетам.

Фінансова допомога нижчим бюджетам може здійснюватися у вигляді: дотацій, субсидій, субвенцій.

В світовій практиці всі види фінансової допомоги, яка виділяється від вищих бюджетів нижчим, називають грантами. Гранти можуть бути цільовими и нецільовими. Цільові гранти представляють собою вид фінансової допомоги із суворо визначеним грантодателем, мета якого витрата засобів у рамках гранта. Нецільові гранти можуть використовуватися одержувачем за своїм розсудом у рамках реалізованих ним функцій. Цільові гранти розподіляються на блочні і пайові. Блочні гранти представляють собою фіксовані суми грошей, які повинні бути витрачено на визначені цілі, а пайові гранти – це відшкодування лише частини витрат на задані цілі.

За кордоном викристалізувались дві діаметрально протилежні за принципами організації моделі фінансово-бюджетних відносин центра з регіонами: кооперативна німецька та конкурентна американська. Кожна з них має свої переваги та недоліки і є результатом історичної еволюції фінансових взаємовідносин в умовах конкретної держави. Суттєвою особливістю кооперативної моделі, яка втілює принцип справедливого перерозподілу "зверху" є достатньо успішна економіка, яка функціонує у більшості регіонів.

В сучасних умовах кризи і фатального бюджетного дефіциту застосування такої моделі "тягне" всі регіони у фінансову прірву і не дозволяє розвиватися навіть відносно благополучним регіонам – "полюсам росту". Більш того, за такою моделлю, саме на високо розвинуті та високо ефективні регіони збільшується бюджетне навантаження. Такий "бюджетний федералізм" вигідний центру, але не державі. Подальше "удосконалення" фінансових взаємовідносин федерального центру та суб'єктів федерації у рамках кооперативної моделі є не просто помилкою, а межує зі злочином.

Тому стратегічною метою державної політики вирівнювання регіональних диспропорцій у фінансово-бюджетній сфері повинен бути поетапний перехід до конкурентної моделі бюджетного федералізму

Під механізмом фінансового вирівнювання розуміють сукупність засобів регулювання відносин з приводу розподілу, перерозподілу та використання частини виробленого ВВП, спрямованих на скорочення міжтериторіальних фіскальних диспропорцій з метою фінансового забезпечення і фінансового регулювання соціально-економічного розвитку територій країни.

В Україні з початком нового етапу суспільних перетворень перегляду потребують організаційно-правові засади здійснення фінансового вирівнювання, що передбачатиме внесення значних змін у чинні нормативно правові акти та прийняття нових, в яких знайдуть правове врегулювання усі аспекти фінансового вирівнювання:

· міжвідомча координація надання статистичної інформації, що використовується для ранжирування територій;

· розрахунок міжбюджетних трансфертів;

· здійснення усіх видів контролю та підзвітність і відповідальність залучених до цього процесу сторін;

· запровадження регулярних відкритих консультацій уряду з органами місцевого самоврядування щодо розв’язання поточних проблем.

Інструментальна складова механізму фінансового вирівнювання також потребує вдосконалення у напрямі розширення видової різноманітності використовуваних засобів вирівнювання фіскальних дисбалансів. Усі ці заходи мають орієнтуватись на попереднє вирішення таких основоположних питань організації фінансового вирівнювання:

· визначення ступеня перерозподілу бюджетних коштів з боку центрального уряду;

· орієнтація на вертикальне або/та горизонтальне вирівнювання;

· вирівнювання доходів чи/і видатків;

· встановлення межі вирівнювання міжтериторіальних диспропорцій на основі узгодження цілей забезпечення соціальної справедливості та економічної ефективності.

На вирішення зазначених питань мають спрямовуватись дослідження організаційних та нормативно-правових засад механізму фінансового вирівнювання на загальнодержавному та субнаціональних рівнях управління.