Значення астрономії для формування світогляду людини. Астрономічні знання як явище культури

З найдавніших часів від астрономії більше, ніж від будь-якої іншої науки, люди намагалися отримати відповідь на питання, яке місце у світі займає Земля. Тим самим воли сподівалися розв’язати важливішу для них проблему – у чому сенс їхнього життя. Відповіді на ці питання давала людям релігія. І сьогодні, коли в країні відкривають і будують сотні храмів, а діти відвідують не­дільні школи, де священики навчають їх основ релігійного сприйняття світу, не можна ухилитися від питання: що ж може і чого не може дати астрономія тим, хто пробує осмислити своє місце і призначення на Землі?

Астрономія є складовою частиною науки – упорядко­ваної системи понять про явища і закони навколишнього світу, причому це не просто перелік фактів, а й їхнє пояснення, осмислення і на цій підставі здатність до передбачення нових явищ і подій. Як уже вказано, така система наукових знань складається поступово багатьма поколіннями вчених. Для пояснення того чи іншого явища спо­чатку висловлюється певне припущення – гіпотеза. І коли за її допомогою вдається передбачити нові явища, вона стає теорією, важливою складовою частиною науки. На підставі усієї сукупності даних науки складається так звана наукова картина світу – система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку світу та його окремих частин. Вона тою чи іншою мірою стає елементом світогляду кожної людини.

Однак тут виникають трудноті. Наприклад, астрономи, вивчають навколишній зоряний і галактичним світ усього 2500 років і досягли відстаней 10 млрд. св. років. А намагаються вони накреслити картину будови й розвитку усього Всесвіту упродовж усього його життя. Те ж, скажімо, стосується біологів (а питання, чи є життя на інших планетах, обов’язково виникає і в курсі астрономії). Вони досліджують світ живого за допомогою мікроскопів усього 300 років. Проте пробують розповісти, як розвивалося життя на Землі протягом декількох мільярдів років. При цьому вчені неминуче допускають помилки, і побудована ними картина світу також матиме помилкові елементи. У цілому ж очевидно, що питання про походження світу і життя зовсім інакше, ніж „скільки буде 2x2?” Ці питання увесь час віддаляються від дослідника за згаданий уже горизонт простору або за горизонт часу. Тому навіть видатний учений, не вступаючи в суперечність ні зі своїми дослідженнями, ні з результатами науки в цілому, може визнавати існування Бога-Творця. Зокрема, віруючими були Коперник, Кеплер, Галілей, Гершель, Джінс, Ейнштейн, Планк і багато інших, серед них лауреати Нобелівських премій і менш відомі вчені. Логічно випливав би висновок; якби релігія справді була несумісна з наукою, то відколи існує наука, усі вчені повинні бути атеїстами. Натомість у США, наприклад, з кожних п’яти вчених чотири – глибоко віруючі.

Упродовж багатьох, сотень років сформульовано і детально проаналізовано декілька аргументів, які свідчать на користь існування Творця світу. Два з них стосуються астрономи та біології. Це – космологічний і телеологічний аргументи. Перший з них сформульований філософом Платоном (427–347 pp. до н. є.) у такому вигляді: „Усе, що виникло, вимагає певної причини”. Суть космологічного аргументу, дотримуючись логіки Платона, можна сформулювати так: перед нами Всесвіт (космос) і мусить бути причина його появи, яка мала б бути поза ним.

Довгий час матеріалістична філософія стверджувала, що матерія вічна, що світ безконечний у просторі і вічний у часі.

Проте з усіх сьогоднішніх даних випливає, що наш Всесвіт виник близько 15 млрд. років тому, причому з мікроскопічної комірки, яка раптово почала роздуватися і в якій внаслідок дії певної творчої сили почала з’являтися речовина. Доведено також, що поява цієї речовини не суперечить законам збереження маси та енергії. У кожний момент часу повна енергія у Всесвіті дорівнює сумі кіне­тичної енергії окремих його частин і сумі потенціальної енергії взаємодії цих мас, то має від’ємний знак. У сумі це завжди нуль. Нулю також дорівнює повна маса Все­світу, оскільки вона складається не лише з маси спокою всіх галактик, а й енергії їхньої гравітаційної взаємодії, поділеної на квадрат швидкості світла, що знову ж також зі знаком мінус.

Телеологічний аргумент (від гр. „телеос” – мета) формулюється так: у навколишньому світі проявляється надзвичайно тонке допасування окремих параметрів та їхніх систем, і це знову ж таки не могло статися інакше, як за задумом розумного Творця.Особливо це стосується світу живого, де у мікроскопічних краплинах речовини – клітинах – бачимо гідну подиву концентрацію інформації про живі організми, про будову їхніх окремих органів, про функції їхніх окремих систем. До того ж ця інформація записана там, у клітинах, за допомогою всього чотирьох „літер” і в процесі розвитку організму та його життя відбувається переклад (трансляція) цієї інформації на іншу мову, основою якої є 20 амінокислот. Окремий приклад, що стосуються астрономії, – теорема австрійського математика Курта Геделя (1906–1978), що звучить так: „ні одна система не може бути пізнана зсередини до кінця, поза її зв’язком з системами вищого порядку”. Інакше кажучи, щоб вичерпно пояснити причини виникнення та існування світу, треба вийти за його межі.

Отже, багато питань, які ставить перед собою людина, так і не можуть бути з’ясованими до кінця, тобто наука (принаймні сьогодні) не може дати на них вичерпну відповідь. І, отже, завжди залишається місце для релігії, для віри в Бога-Творця Всесвіту. Тому наука і релігія могли співіснувати упродовж сотень і тисяч років, а протистояння їх було частіше непорозумінням, зумовленим конкретними обставинами та особливостями характеру певних осіб. Зокрема, з’ясовано вже причину суворого присуду для Джордано Бруно (1548–1600) – його втручання в політичні ігри та перекручення поглядів на євхаристію, що з точки зору церкви не могло залишатися безкарним. Жертвою політичних пристрастей став і Галілей, уже в наш час він був цілковито виправданий.

У цілому ж відповідати на питання щодо існування Творця доводиться окремо кожному, прислухаючись до свого внутрішнього голосу.