Галузі астрономії. Зв’язок астрономії з іншими науками

Сьогодні астрономія поділяється на окремі розділи, причому в кожному з них використовують властиві лише даному розділу методи досліджень, типи інструментів, ма­тематичний апарат. Наведемо основні з них.

Астрометрія (від гр. „астро” – зоря і „метрео” – вимі­рюю) – розділ астрономії, в якому вивчають методи ви­мірювання точних положень небесних світил, кутових від­станей між ними, визначення географічних координат і азимутів на земній поверхні та вимірювання часу.

Небесна механіка вивчає рухи небесних тіл, найперше тіл Сонячної системи, на підставі основних законів механіки і закону всесвітнього тяжіння, форму і масу небесних тіл, стійкість Сонячної системи, систем зір і галактик.

Астрофізика – розділ астрономії, що вивчає фізичну природу, хімічний склад і внутрішню будову небесних тіл, передовсім зір.

Зоряна астрономія вивчає будову і розвиток зір та їхніх систем у Галактиці, будову нашої Галактики, інших галактик та їхніх систем.

Космогонія (від гр. „космос” – Всесвіт, „гон” – народження) – наука про походження і розвиток небесних тіл та їхніх систем.

Космологія (від гр. „космос”; – Всесвіт, „логос” – вчення) наука про походження Всесвіту.

У 50-х pp. ХХ століття з’явилися нові розділи астрономії – радіоастрономія, рентгенівська астрономія, гамма-астрономія, нейтринна астрономія, гравітаційно-хвильова астрономія. Вони дають змогу вивчати небесні тіла в нових спектральних діапазонах (здебільшого з борту орбітальної станції чи міжпланетного космічного апарата). За допомогою радіоінтерферометрів з наддалекою базою можна з надзвичайною точністю визначати координати радіоджерел, їхню внутрішню структуру тощо, тобто розв’язувати певні проблеми астрометрії. Шляхом реєстрації нейтрино вдається скласти певні уявлення про фізичні умови в глибоких надрах Сонця.

Астрономія тісно пов’язана з фізикою, хімією, математикою, особливо геометрією. Порівнюючи роботу астронома з працею інших учених, можна зауважити її відмінність від них. Адже фізики і хіміки, біологи чи геологи можуть вивчати той чи інший зразок, маючи його безпосередньо перед собою, вони можуть штучно створювати ті чи інші умови ідосліджувати, як зміна цих умов може впливати на перебіг певного фізичного чи хімічного процесу. Астроном же перебуває, як прийнято висловлюватися, на дні повітряного океану і лише вловлює слабкі світлові потоки, які надходять до нього від того чи іншого небесного світила.

І все ж, не виходячи зі своєї астрономічної обсерваторії, астроном визначає відстань до небесного об’єкта, температуру на його поверхні, його масу, хімічний склад атмосфери, розповідає про будову зоряних надр, накреслює шляхи розвитку зір упродовж мільярдів років.

Образно кажучи, сучасна астрономія утримується на трьох китах. Це, по-перше, потужна світлоприймальна техніка: телескопи з допоміжними приладами (спектрографами, електрофотометрами, електронно-оптичними перетворювачами, світлофільтрами тощо) і реєструючими пристроями (астрономічні фотоемульсії, фотоелектронні помножувачі, багатоанодні мікроканальні матричні приймачі тощо. По-друге, це сукупність ідей і методів теоретичної фізики, розроблених за останні триста років. І, пo-трете, увесь складний і різноманітний математичний апарат.