Верхояно-Чукотська складчаста область

Тектонічна особливість ВЧСО в тім, що вона має доріфейську кору континентального типу і первісно являла собою продовження Сибірської платформи. З часом вона перетворилася на міогеосинклінальну область з низкою залишкових масивів (серединних). Розвиток області завершується пізньокімерійською складчастістю.

ТЕКТОНІЧНА СТРУКТУРА. Одним з головних структурних елементів є Передверхоянський крайовий прогин, який простягається на 1300 км у вигляді дуги (від нижньої Лєни до Алдана). Доріфейський фундамент занурений на 5 – 15 км. Виділяється три головних складчастих комплекси: архей-нижньопротерозойський метаморфізований фундамент; мегакомплекс доверхньокрейдових відкладів, деформованих під час кіммерійської складчастості і після складчастий малодеформований комплекс верхньої крейди і кайнозою (чохол). Складчасті комплекси діляться, в свою чергу на структурно-фаціальні зони.

Верхояно-Індігірська складчаста система. Являє собою S – подібний пояс складчастих споруд і серединних масивів, що їх розділяють. У попнрнсному перетині виділяються Верхоянський мегантиклінорій і Яно-Індігірський мегасинклінорій. Найбільш піднятими ділянками системи являються Сетта-Дабанський антиклінорій, Юдомо-Майське підняття, Західно-Верхоянський антиклінорій та інші. На півночі виділяється вузька Оленьокська складчаста зона, яка знаходить продовження у Россохинському валі Пясино-Хагангської западини. Яно-Індігірський мегасинклінорій асиметричний. Його найбільш занурена частина (Ін’ялі-Дебінський синклінорій), притиснута до північно-східного краю синклінорію, складена юрою, а середня і південно-західна являють собою широку Ельги-Адичанську пологоскладчасту зону. На відміну від Верхоянського, Яно-Індігірський синклінорій проривається численними інтрузіями. На південному сході Яно-Індігірський мегасинклінорій розщеплюється на Південно-Верхоянський і Індігіро-Колимський синклінорії, розділені Охотським серединним масивом. Одна з гілок Ін’ялі-Дебінського синклінорію, Ат-Юряхський синклінорій, відсікає від Колимського масиву Балигачанське підняття.

На південному заході Яно-Індігірський мегасинклінорій також розщеплюється на дві гілки: Омолойську і Ольджойську. Виділяються також Кухарське підняття і Хромський масив.

Центральну частину ВЧСО займає Колимо-Оиолойський серединний масив з ранньодокембрійським фундаментом. Головні структурні елементи зовнішньої зони Колимського масиву являються: Приколимський, Омульовський, Тас-Хаяхтаський і Полоусний горст-антиклінорії.

Північно-східну частину ВЧСО займає Анюйсько-Чукотська складчаста система. Тут виділяються: Олойська складчасто-брилова зона, Анюйський мегантиклінорій, Раучаунська западина, Чукотський мегантиклінорій тощо. З півночі до Олойської зони примикає вузька Південно-Анюйська зона. Більш північі складчасті зони (Анюйський і Чукотський синклінорії, Чаунський) складені теригенно-карбонатними відкладами середнього палеозою, перекритими триасом і нижньою юрою. Раучаунська западина заповнена моласовими і вулканогенними утвореннями. На крайньому північному сході розташований Східно-Чукотський серединний масив.

У найновішому тектонічному плані значну роль відіграють кайнозойські грабени і горсти, прикладом яких є Момо-Селеняхськийграбен і Момська континентальна рифтова система.

СТРАТИГРАФІЯ.

AR.Відслонюється у Охотському і Омолонському серединихмасивах, де представлені гранат-біотитовими гнейсами амфіболітами, мармуром, кальцифіром і кварцитами.

PR_1. У східній частині Колимського масиву, в нижній частині розрізу виділяється базит-гіпербазитовий комплекс, перекритий осадово-вулканогенним комплексом потужністю до 1 км. Вище незгідно залягає менш метаморфізований теригенний комплекс (базальти, конгломерати, сланці, кварцити з тілами ліпаритів) (1,7 км).

PR_2-3. Відслонюється у південно-західній частині Верхоянского мегантиклінорію, у Охотскому, Колимському і Омолонському массивах та в інших місцях.Вони представлені теригенно-карбонатними і вулканогенними утвореннями.

PZ_1-2. (Є, O, S, D)Головну роль у комплексі відіграють мілководні карбонатні (вапняки, доломіти, мергелі) з різко підлеглими теригенно-кремнистими. У девоні зустрічаються вулканіти різного складу. Загальна потужність 18 км.

PZ₃ – MZ₁ Відклади від карбону до середньої юри утворюють у ВЧСО єдиний суттєво карбонатний комплекс, найбільш повно представлений у Верхояно-Індігірській системі (верхоянська серія). Серія представлена сполученням аргілітів, алевролітів і пісковиків. Поряд з морськими поширені прибережно-континентальні вугленосні відклади. У нижньому триасі зустрічаються покриви базальтів. Потужність серії 15 км.

J₃ – K₁ .На більшій частині ВЧСО складають орогенний комплекс, представлений моласами і вулканітами.

KZ.Континентальні відклади, які залагаютьнезгідно на породах різного складу, широко розповсюджені на приморських рівнинах Лени та Колими. Потужність до 0,5 км. Характерні кори звітрювання, лімнічні вугленосні відклади, алеврито-піщано-гравійні відклади. Четвертинна система представлена континентальними осадами різних генетичних типів.

Корисні копалини. Велике значення відіграє Яно-Колимська золотоносна провінція. Родовища золота парагенетично зв’язані з піньоюрськими малими інтрузіями діоритів і альбітофірів (палеотипних трахітових порфірів). Розмив їх призвів до концентрації золота у розсипних родовищах різного віку – від крейди до четвертинних. Золото встановлено також у промислових масштабах у Анюйсько-Чаунському поясі, Охотському та інших. У асоціації з золотом зустрічаються молібден, миш’як, сурма. З Верхояно-Індігірською і Анюйсько-Чуйською складчастими системами зв’язані родовища олова і вольфраму пегматитового, скарнового і гідротермального типів (Депутатське та інші).

З континентальними крейдовими моласами зв’язані родовища вугілля у Пердверхоянському прогині (Сангарське). Найкрупніший Зирянський вугільний басейн з численнми пластами кам’яного і бурого вугілля приурочений до однойменної западини; другий за величиною – Момо-Селеняхський басейн. У Яно-Колимській западині – родовища бурого вугілля.

5.5.2 Північно-західна частина Тихоокеанського рухливого поясу.До цієї частини поясу належать: територія я Приамур’я та Примор’я, Корякське узгір’я, Камчатка, Сахалин, Курильські і Командорські острови разом з ложем прилягаючих океанічних западин і глибоководними жолобами. Це окраїнно-материковий пояс, у якому геосинклінальний процес ще продовжується і знаходиться на різних стадіях. Для поясу характерне значне поширення офіолітових асоціацій, що свідчить про значну роль кори океанічного типу. Розвиток почсу у пізньому мезозої і кайнозої супроводжується грандіозними проявами вулканізму і плутонізму.

Виділяються наступні структурні елементи: Коні-Тайгоноська складчаста система, Корякська складчасто-покривна система. На схід від Сахалінської складчастої системи розташований гіпотетичний Охото морський масив. Олюторо-Камчатська складчаста зона виникла на місці евгеосинкліналі. На південь від неї розташована Курильська острівна дуга, розділена між дуговим прогино Витязя на дві частини. На північному заході до дуги примикає Південно-Охотська глибоководна западина.

Виділяються Алеутський і Курильсько-Камчатський глибоководні жолоби, глибоководна западина Японського моря, Командорська западина, Цусимська і Сіхоте-Аліньська складчасті області.

5.5.3 Коні-Тайгоноська пізньомезозойська складчаста область.Вузька складчаста система, яка виникла у крейді і, на думку багатьох дослідників, на півдні змикається із східним закінченням Урало-Монгольського поясу. На півострові Тайганос виділяються у поперечному розрізі: Тайганоський серединний масив, Північно-Тайганоський синклінорій, Південно-Тайганоський антиклінорій, складений стиснутими у складки палеозойськими і мезозойськими теригенно-вулканогенними утвореннями, які прориваються гранітними інтрузіями і тілами гіпербазитів. Архей у Тайганоському серединному масиві представлений гранат-біотитовими гнейсами, плагіогнейсами, сланцями і амфіболітами потужністю до 4 км. Вище залягають ріфейські кварцити, вапняки із строматолітами. У окремих тектонічних блоках відслонюються нижньо-середньопалеозойські теригенно-кременисті і вулканічні утворення потужністю до 3 км. Ширше розповсюджені верхньопалеозойсько-нижньомезозойський геосинклінальний комплекс (від верхньої пермі до верхньої юри). Це циклічний потужний комплекс (10-12 км), представлений морськими теригенними відкладами, туфами, андезитами та дацитами.

Вище розташовані вулканогенно – моласові утворення верхньоюрського-нижньокрейдового віку потужністю до 3-5 км, представлені ліпаритами, лавами і туфами, вугленоснимиконгломерато-піщано-глинястими відкладами і базальтами, які завершують розріз. Після накопичення юрсько-крейдової товщі прогини і підняття Коні-Тайгоноської системи зазнали сильного стиску і набули лінійно-складчастого характеру, прорвані інтрузіями габро, гранітів ті інш.

5.5.4 Корякське узгір’яЯвляє собою пізньомезозойську покривно-складчасту систему. До середини 50-х було однією з останніх білих плям на геологічній мапі. Це область з найбільш широким розвитком покривних тектонічних структур, у будові яких важливу роль відіграють офіолітові комплекси. Сучасна структура сформувалася на кінець пізньої крейди – початок еоцену. Морфологічно це середньогірська область з висотою 1,5-2,5 км із склепінням у центральній частині. У структурі Корякської системи виділяється 4 зони, кожна з яких має складну покривно-лускувату будову і включає поряд з мезозойськими утвореннями, платівки і блоки палеозойських структур та порід офіолітової асоціації. Загальний горизонтальний стиск супроводжується відносним зміщенням у східному напрямі. На розмиту складчасту основу налягають слабо деформовані континентальні і прибережно-морські теригенні і вулканокластичні відклади палеогенового, неогенового і четвертинного віку, які заповнюють накладені Пенжинську, Бельську і Анадирську западини.

На схід від Пенжинської простягається Таловсько-Майнська зона покривно-лускуватої будови, насунута на верхньокрейдові відклади Алгансько-Майницької западини. Тектонічні луски цієї зони складені гіпербазитами, габро, серпентинітинітовим меланжем (Меланж - складна зона строкатих брекчій тривалого розвитку. Обвальні і зсувні брилові брекчії зони М. первісно відкладалися у глибоководних жолобах з утворенням великих ескарпів (escarp – уступ, урвище). У подальшому вони були прерродлені у зонах розвитку насувів. До складу М. входять туфи, вулканіти, гіпербазити, червоні яшми-радіолярити, брили вапняків. Всі вони хаотично перемішані, із дзеркалами сковзання.), кремнисто-теригенно-карбонатними відкладами девону і карбону, туфогенно-теригенними утвроеннчми юри і нижньої крейди, які складають найнижчі луски.

Широка Алгансько-Майницька зона являє собою аллохтонну тектонічну платівку, насунуту по шар’яжній поверхні на верхньокрейдові утворення Алькатваямської зони. Остання насунута на Еконайську зону, складену базальто-яшмо-теригенним комплексом пізньоюрського-верхньокрейдового віку, зім’ятими у складки, перекинуті і насунуті у вигляді лусок. Розташована на заході Укелоятська зона, складена теригенними флішоїдними відкладами сеноман-палеоеценового віку.

Корисні копалини. З точки зору корисних копалин Корякське узгір’я досліджене недостатньо. Найбільш відомі родовища кам’яного і бурого вугілля у відкладах верхньої крейди і палеогену на південному заході узбережжя Анадирської затоки. До офіолітового комплексу КУ приурочені рудовияви хроміту, нікелю, кобальту, азбесту. З палеогеновими тектонічними процесами зв’язана Sb-As-Hg, Au-Ag I Sn мінералізація.

5.5.5 Олюторо-Камчатська складчаста системаПерші деформації у цій системі проявилися ще крейді-палеогені, але сучасна складчасто-насувна структура сформувалася, головним чином, у пізньому міоцені. У будові ОКСС приймають участь три головні складчасті поверхи:

1) доверхньокрейдовий (pЄ-доPZ) метаморфічний

2) крейдово-міоценовий складчастий

3) пліоцен четвертинний надеформований, у якому багато структур замасковано вулканітами

У тектонічному плані ОКСС встановлені поздовжня і поперечна зональність. Перша – відбита у наявності низки дугоподібних СФЗ. Друга проявляється у наявності чотирьох поперечних сегментів: Олюторського, Північно-Камчатського, Середньо- і Піденно-Камчатського. Виділяються Укелаятська, Олюторська зона, Лесновський антиклінорій, Ровенське підняття, Середньо- і Східно-Камчатська вулканічні зони, Ключевська вулканічна зона та інші. Стратиграфія – не розглядається.

З 250 вулканів Камчатки активні лише 28, не рахуючи 2000 дрібних конусів. Найвідоміші Толбачек, Шевелуч, Ключевський, Кроноцький та інші.

5.5.6 Сіхоте-Аліньська складчаста система.У орографічному відношенні представлена середньо високими хребтами північно-східного простягання – Буреінським, Боджальським, Малохінганським, Сіхоте-Аліньським і депресійною зоною з озером Ханка і річкамиСунгарі та Амуром.

У будові САСС виділяється три основних структурних комплекси:

1. протерозойсько-кембрійський фундамент

2. палеозойсько-крейдовий геосинклінальний комплекс

3. сеномансько-кайнозойський після геосинклінальний комплекс

Виділяється 5 тектонічних зон:

1) Хінгано-Береінський антиклінорій відділений від Буреінського масиву Буреінським прогином, заповненим потужними теригенними відкладами юри і вугленосною моласою крейди.

2) Західно-Сіхотеаліньський синклінорій. Складений потужними теригенними, кременистими і вулканогенними утвореннями пермі, триасу, юри і крейди, зім’ятими у складки і прорвані численними інтрузіями.

3) Головний Сіхоте-Аліньський антиклінорій. У антиклінорії палеозойські і мезозойські відклади деформовані, ускладнені підкидами, насувами і тектонічними покривами, з юрськими інтрузіями

4) Східно-Сіхотеалінлський синклінорій виповнений потужними кремнисто-теригенними, а в верхній частині – флішовими утвореннями триасу, юри та крейди.

5) Прибережний (Тетюхінський) антиклінорій. Складений карбонатно-кремнистими відкладами карбону та пермі, а в верхніх частинах – кремнисто-теригенними і вулканогенними товщами триасу і юри.

На схід розташований Східно-Сіхотеаліньський вулканічний пояс – зона розвитку наземних вулканітів крейди, палеогену і неогену загальною потужністю до декількох кілометрів. Найкрупніша з накладених западин Середньо амурська. Вона виповнена континентальними моласами еоценового, олігоценового, неогенового і четвертинного віку загальною потужністю до1 -2 км.