Середземноморський рухливий пояс

ТЕКТОНІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РАЙОНУВАННЯ. Простягається від Британських островів до Індонезії. Складається з трьох головних відрізків – західного, власно Середземноморського, середнього – Памірсько-Гімалайського, і східного- Індонезійського. Пояс простягається на 15 тис. км при ширині 1-2 тис.км. Закладений у пізньому протерозої. У його еволюції розпізнаються байкальський, герцинський і альпійський цикли складчастого розвитку. У будові західного відрізку виділяють дві головні поздовжні зони: північну, геосинклінальний розвиток якої закінчився в кінці палеозою і південну, де він продовжується у мезозої і кайнозої. Північназона складається з низки виступівбайкальського і герцинського складчастого фундаменту, а також молодих плит і параплакосів. На захід від Карпатської складчастої дуги лежить Західно-Європейська плита, на південний схід – Мезійська плита, на південь – Скіфська і Туранська плити.

Південназона складається з низки складчастих і складчасто-покривних споруд, які виникли на місці альпійських геосинклінальних прогинів.

У будові Середземноморського поясу приймають участь також: крайові прогини з моласами, серединні масиви, накладені міжгірські западини. У межах колишнього СРСР 7 сегментів: Карпато-Дінарський, Егейський, Чорноморо-Анаталійський, Кавказький, Туркмено-Іранський, Афгано-Пакістанськтий і Паміро-Кашмірський.

Скифська плита.

ТЕКТОНІЧНА СТРУКТУРА. Структура фундаменту неоднорідна - від доріфейської до герцинської. Палеозойські геосинклінальні утворення Скифської плити залягають на давньому кристалічному фундаменті, загальному з СЄП. Фундамент ускладнений Каркінітським і Маничським грабенами. Вище залягає мезо-кайнозойський комплекс. У південній частині виділяються Тарханкутське і Євпаторійське підняття, Альминська западина, Сімферопольське підняття, Азовский вал та інші.

СТРАТИГРАФІЯ.

PR₃Надавніші породи, розкриті бурінням, представлені теригенними і вулканогенними, метаморфізованими у зеленосланцевій фації утвореннями.

PZ₂ Філіти і глинясті сланці, рідко алевроліти, пісковики, вуглисті сланці, доломіти, вапняки, туфопісковики і порфірити. Їх стратиграфічна послідовність не досліджена і вік не з’ясований. У окремих западинах Передкавказзя присутні товщі чевоноколірних пісковиків і конгломератов з проверстками вулканітів пермі.

T.Триас представлений аргиліто-пісковиковою товщою та товщою ефузивів (1,5 км).

J_1-2. Нижньо-середньоюрські відклади, представлені піщано-алеврито-глинясті відкладами, місцями з прошарками гіпсу і кам’яної солі, залягають на різних горизонтах палеозою і триасу.

К₁ Вище в Криму і Закавказзі залягають піщано-алеврито-глинясті відклади нижньої крейди потужністю від сотень метрів до 2,5 км. У зоні Каркинітського прогину відбувається виверження андезитових лав.

К₂ представлена вапняково-мергельними відкладами потужністю до 2,5км.

П_1-2 Відклади палеоцену-еоцену представлені всіма ярусами, поширені повсюдно і складені глинами, вапняками, мергелями і алевритами потужністю до 0,5 км.

П₃ – N₁ Олігоцен та нижній міоцен представлені майкопською серією переважно глинястого складу з підлеглими алевритами та пісковиками внутрішньоконтинентального басейну Паратетис. Потужність відкладів серії до 2,5 км (Рівнинний Крим і Закавказзя).

N₁^2-3Середній-верхній міоценпредставлений пісками, вапняками-черепашниками, алевролітами, глинами кавказького, сакараульського, коцахурського, тарханського, чокрацького, конкського, сарматського і понтичного ярусів.

Корисні копалини. До найважливіших відносяться родовища нафти і газу у Прикумській зоні Східного Предкавказзя, зв’язані з середньоюрським вулканізмом (Величаєвське, Озек-Саутське та інші), а також родовища Тарханкутського і Керченського півостровів. Вапняки широво використовуються у якості будівельного матеріалу. У межах Сиваської западини видобуваються сіль, солі брому, лікувальні грязі.

5.4.2 Туранська плита. Відрізняється великою потужністю осадового чохла (до 15 км) і великим стратиграфічним обсягом, наявністю двох виступів складчастого комплексу.

ТЕКТОНІЧНА СТРУКТУРА. У будові ПТП виділяються вузькі герцинські та мезозойські складчасті зони та серединні масиви, що їх розділяють. Виділяються Центрально-Устюртська та Туаркирська герцинські складчасті зони. На продовженні Донецької складчастої зони знаходиться Мангишлакська зона, що складає пасмо Каратау та півострів Мангишлак. Між складчастими зонами розташовані Південно-Мангишлакський масив, Карабогазький, Каракумський і Байсунський масиви. У будові чохла ПТП відрізняють три структурні поверхи: суттєво деформований осадово-вулканогенний (PZ _2-3 ), слабодеформований пізньопермсько-триасовий і майже не деформований юрсько-кайнозойський.

СТРАТИГРАФІЯ.

PЄ.Докембрійські утворення відслонюються лише у Бай сан-Кугитанському антиклінорії, де представлений гнейсами, кристалосланцями, амфіболітами і мармуром (до 4 км) із інтрузивами гранітоїдів.

PZ ₂ Середньопалеозойські вуглисто-хлорит-кремнисті сланці, андезитові порфірити, туфи відслонюються у Каракумському склепінні. У герцинських прогинах в цей час накопичувалися пісковики, конгломерати, вапняки, доломіти геосинклінальної формації.

P – T.Пермсько-триасові відклади,у вигляді потужної товщі червоноколірних молас та туфів (до 14 км), перекривають середньо палеозойський комплекс.

J_1-2Власно плитний чохол починається з трансгресивно залягаючих відкладів нижньої-середньої юри, поширених на більшій частині плити. Юра представлена піщано-глинястими вугленосними лімнічними товщами, які на заході переходять у паралічні і строкато колірні мілководно-морські. Верхню частину юри складають теригенно-карбонатні породи з товщами кам’яної солі і сульфатів (1,2 км).

K – Пвідклади широко розповсюджені і представлені мілководноморськими утвореннями потужністю до 1,5 км. Відклади палеогену представлені морськими глинясто-карбонатними породами з еоценовими покривами андезитових і базальтових лав.

NНеогенові відклади залягають трансгресивно, представлені мілководними теригенно-карбонатними відкладами – пісками, глинами, вапняками, мергелями потужністю до перших сотень метрів. На схід вони заміщуються теригенними континентальними відкладами, потужність яких зростає у південно-східній Туркменії до 1 км.

Корисні копалини. Найважливішими є нафта і газ. Це родовища Мангишлакського району, зв’язані з теригенними юрськими відкладами Центральнокаракумського склепіння та інші. У сеноманських відкладах Мангишлака встановлені поклади фосфоритів. З верхньоюрськими евапоритами зв’язані родовища солі. Затока Кара-Богаз –Гол містить значні запаси калійних солей.

5.4.3 Карпатська складчаста область. Це ланка у північні гілці альпійської складчастої споруди. У поперечному перетині КСО виділяються:

1) Передкарапатський крайовий прогин

2) Зовнішня зона, насунута на нього і утворена відкладами крейди і палеогену, дислокованими у неогені.

3) Внутрішня зона, складена палеозойськими утвореннями і товщами триасу – нижньої крейди, що зазнали дислокацій у верхній крейді.

4) Паннонська глибинна западина, накладена на гетерогенну основу і виповнена потужними неоген-четвертинними моласами

За особливостями будови у Карпатській системі виділяють 4 поперечних сегменти: західний, центральний, східний і південний.

ТЕКТОНІЧНА СТРУКТУРА. У тектонічній структурі Українських Кпрапат виділяють 3 сегменти: Передкарпатський крайовий прогин, покривно-складчаста споруда зовнішніх (флішових) Карпат та зона Закарпатських міжгірських западин.

1). Передкарпатський крайовий прогин. Складається з внутрішньої і зовнішньої зон. У зовнішній зоні поширені відклади середнього міоцену, трансгресивно налягаючи на окраїну Російської плити. Внутрішня зона виповнена потужними соленосними та грубоуламковими товщами міоценового віку.

2) Альпійська складчасто-покривна споруда зовнішніх Карпат. Має асиметричну структуру і насунута на крайовий прогин по поверхні пологого насуву. Виділяється низка структурно-фаціальних зон (тектонічних покривів): Зовнішня, скибова зона (складається з декількох насувних лусок), Кросненська (з чергування антикліналей і синкліналей), Чорногорська, Дукулянська, Поркулецька, Рахівська, Мазурська та інші насунуті одна на одну зони.

Південний край Центрального сегменту флішових Карпат представлений вузькою лінійною зоною (Стрімчакова зона), яка відрізняється фаціальною мінливістю і складною лускуватою структурою (Мармароський і Пенінський стрімчаки).

3) Зона Закарпатських міжгірських западин. Виділяється дві западини глибиною 2-3,5 км: Солотвинська і Чоп-Мукачівська, накладені на роздроблений фундамент Внутрішніх Карпат. До розломних зон западин приурочені Вигорлат-Гутинська і Березовська вулканічні пасма.

СТРАТИГРАФІЯ.

PR – PZ₁ Утоврюють відслоненя у Мармароському масиві і за даними буріння відомі у Передкарпатському прогині. Це декілька комплексів порід, стратиграфічне положення яких не зовсім з’ясоване. За складом вони представлені плагіогнейсами, сланцями, амфіболітами, кварцитами, мармуром потужністю до 2 км.

PZ_2-3 Представлений різними сланцями, вапняками, доломітами, конгломератами і туфами потужністю до декількох км.

T – J.Відслонюються у зоні стрімчаків і широко розповсюджені у внутрішній мегазоні. У Перед карпатському прогині вони представлені сіро колірними піщано-глинястими відкладами і рифовими вапняками потужністю до 1,5 км. У межах Мармароського масиву фрагментарно поширені вапняки, доломіти, конгломерати і пісковики юри.

K – П. У зовнішній зоні складають суттєво теригенну флішову формацію потужністю до 6-8 км. Поряд з піщано-алеврито-глинястими відкладами з типово флішовою ритмічністю, у різних її частинах присутні товщі карбонатного флішу, олістостроми, , аргіліти, вапняки і вулканіти.

N. Неогенові утворення приурочені до Передкарпатського пргину, де вони представлені міоценовими моласами, і до зони Закарпатських западин, у яких поширені міоценові моласи і вулканіти. Велику роль відіграє поряд з типово моласовою соленосно-моласова серія потужністю до 2,5 км.

Корисні копалини. У зовнішній зоні Перед карпатського прогину експлуатується низка газових родовищ (Дашавське, Угерське) у породах юри, крейди і неогену. У внутрішній зоні прогину більш як 200 років видобувається нафта, відомі родовища озокериту (Бориславське та інші).

У неогені Чоп-Мукачевської западни поклади бурого вугілля (Ільницке та інші). Велике значення мають родовища калійної і кам’яної солі Перед карпатського прогину, Солотвинської западини. На межі із СЄП родовища самородної сірки (Роздольницьке). З вулканітами Закарпаття зв’язані родовища ртуті (Вишівське), поліметалів, золота (Мужієвське, Берегівське, родовища будівельного каміння, мінеральні води (Трускавець) тощо.

5.4.4 Складчаста область Гірського Криму. Відрізняється від інших частин альпійського поясу складчастістю мезозойського віку. Втім, помірне гороутворення відбувається у Криму також у неогені і в четвертинний час.

ТЕКТОНІЧНА СТРУКТУРА. Мегантиклінорій ГК складається з наступних елементів:

1) Складчасте ядро (T –J).

2) Моноклінальне північне крило (K, П, N).

3) Східне периклінальне замикання, складене олігоцен-міоценовими відкладами

4) Керченсько-Таманська зона поперечного занурення

5) Південне крило, сховане під водами Чорного моря

Домезозойський фундамент ніде не розкритий, але наявність олістолітів свідчить про пізньопротерозойсько-палеозойський його вік. У мезозойському геосинклінальному комплексі виділяється 4 поверхи:

1. T₂ –J₁ , представлений потужною таврійською серією теригенного флішу (4 км)

2. J₂ – J₃ kl теригенно-вулканогенні і інтрузивні утворення

3. J₃ - карбонатні і грубоуламкові відклади

4. К₁ - карбонатно-теригенні відклади

У західній частині Гірського Криму виділяється брахіформне Качинське підняття, прогин Південно-Західного Криму і Ялтинське підняття. У східній частині розрізняють Східно-Кримський прогин, Туакське підняття, Судакський синклінорій. Занурення південного крила мегантиклінорію відбувається починаючі від мальма і підсилюється у неоген-четвертинний час.

СТРАТИГРАФІЯ. Домезозойський фундамент ГК , судячи з уламкового матеріалу у триасово-юрських відкладах, складений протерозойськими гнейсами і гранітами, гранітоїдами середнього ріфею, метаморфізованими породами палеозою і раннього триасу.

Розріз мезозою починається з пісковиків середнього триасу, обмежено поширених у Криму. Вище залягає потужна таврійська серія теригенних флішових утворень (верхній триас-нижня юра). На породах таврійської серії з кутовою незгідністю залягають піщано-глинясті, флішоїдні, рідко вугленосні, середньоюрські і келовейські (J₃ ) утворення.

До верхнього байосу приурочені локально поширені товщі лав, гіалокластів, туфів, сплітів, діабазів. У Карадазькій зоні присутні також товщі дацитів, ріолітів та їх пірокластів.

К₁ Відклади нижньої крейди у вигляді безперервної смуги простежуються у нижній частині другого пасма і представлені переважно пісковиками і глинами з проверстками вапняків і конгломератів. Виділяються всі яруси, добре охарактеризовані фауною.

К₂ Відклади верхньої крейди трансгресивно залягають на нижній крейді і представлені товщею мергелів з прошарками вапняків із залишками амонітів, белемнітів, іноцерамусів, їжаків та інш. Також виділяються всі яруси.

П.Вапняки, мергелі і глини нижнього і середнього палеогену складають зовнішнє пасмо Гірського Криму, утворюючи куестові форми рельєфу. У західному Криму, зокрема в Бахчисараї та у межах науково-навчального полігону Московського державного університету, знаходяться кращі розрізи палеогену колишнього СРСР (у тому разі і стратотип на горі Сувлу-Кая), підрозділи яких чудово обґрунтовані за різними групами викопної фауни і добре корелюються з міжнародними. (Add, explaine !)

Олігоцен і міоцен представлені майкопською серією глин з проверстками пісковиків і алевролітів. На Керченському півострові їх потужність сягає 3 км.

Середній і верхній міоцен представлені мілководними органогенними вапняками, пісками, глинами з різноманітною молюсковою фауною (тарханський, чокрацький, караганський, конкський, сарматський, меотичний і понтичний яруси).

Корисні копалини. У вапняках юри зустрічаються родовища бокситів. Вапняки палеогену – чудовий будівельний матеріал (будівельні блоки, цементи), флюсові вапняки Балаклави. Використовуються кілові глини верхньої крейди. Еоценові вапняки Криму та траси Карадага використовуюсь як цементна сировина.

В різних структурних зонах Криму зустрічаються різноманітне коштовне і виробне каміння: агати, аметист, онікс, гагат, гірський кришталь, аширит, анапаїт, опал, керченіт та інші, але вони мають лише колекційне значення. Мінералогічне і колекційне значення мають

З породами верхньої юри (титонський ярус) зв’язані родовища рожево-коричневого мармуру та мармуризованих вапняків.

Невеликими кар’єрами розробляються діорити і долерити середньої юри для отримання буту та щебеню. Велике значения мають численні джерела мінеральних і термальных вод, лікувальні грязі.

5.4.5 Кавказька складчаста область. Кавказ розглядається, як своєрідний полігон, еталон для вивчення альпійської складчастості.

Головну роль у рельєфі Кавказу відіграють високогірні споруди Великого і Малого Кавказу, які переходять на заході у хребти Східного Понту, а на схід Талиш і Ельбрус. У осьовій частині М.Кавказу розташовано декілька внутрішньо гірських котловин, одна з яких зайнята оз. Севан. Споруди Великого і Малого Кавказу обрамлені зонами Перед кавказької і Закавказької депресій і Середньоараксинською котловиною. Найвища точка г.Ельбрус з відміткою 5642м.

ТЕКТОНІЧНА СТРУКТУРА. У тектонічні будові КАСО виділяється 5 головних поздовжніх зон, які співпадають з орографічними:

1. Передкавказький крайовий прогин

2. Мегантиклінорій Великого Кавказу

3. Зона Закавказьких серединних масивів і міжгірських западин

4. Мегантиклінорій Малого Кавказу

5. Сердньоараксинська міжгірська западина

У будові КАСО виразно проявилася також поперечна зональність, відбита Транскавказьким поперечним підняттям і низкою паралельних йому східців.

1. Передкавказький крайовий прогин. До його складу входять Індоло-Кубанський, Терсько-Каспійський і Східно-Кубанський прогини. Крім того, його будова ускладнена Лабіно-Малкінською зоною, яка вважається фрагментом Скифської плити. Прогин заповнений потужними товщами олігоцен-нижньоміоценової майкопської серії та моласами неоген-четвертинного віку загальною потужністю до 15 км. Західна ділянка Індоло-Кубанського прогину на півдні межує з Керченсько-Таманською зоною занурення. Індоло-Кубанська і Терсько-Каспійська западини розділені Мінераловодчеською сідловиною. З пізньоміоценовими інтрузіями у межах цієї сідловини зв’язані численні мінеральні джерела.

2. Мегантиклінорій Великого Кавказу Являє собою мегантиклінорій із виразним ядром, відносно просто побудованим північним крилом і зім’ятим, насунутим на південь – південним. За простяганням він розпадається на декілька сегментів. Від споруд Копетдага В.Кавказ відокремлений Апшероно-Кобистанською зоною поперечного занурення. Роль ядра у центральному сегменті відіграє Горст-антиклінорій Головного хребта, складений гнейсами і метаморфічними сланцями протерозойсько-середньопалеозойського віку. Тирниаузька шовна зона відділяє ядро Центрального Кавказу від Лабіно-Малкінської зони. Горст-антиклінорій Головного хребта насунутий на південь на складчасту зону Південного схилу по поверхні Головного насуву, а на південь від Ельбрусу – переходить у тектонічний покрив.

3. Зона Закавказьких серединних масивів і міжгірських западин Знаходиться між спорудами Великого і Малого Кавказу. Головними елементами її структури є Ріонська і Куринська западини, що їх розділяють, а також Дзірульський масив, що їх розділяє.

4. Мегантиклінорій Малого Кавказу Сформувався у межах середньої гілки альпійських прогинів Середземноморського поясу. Відрізняється від споруд Великого Кавказу особливостями структури, дугоподібною формою, відсутністю осьових піднять, лаштункоподібним розташуванням окремих структур у зонах, широким розвитком мезозойських офіолітових комплексів і зв’язаних з ними корисних копалин. У споруді МК виділяються два великих сегменти - західний (з відносно біль високим заляганням до альпійського фундаменту і субширотним простяганням основних зон) і східний (з південно-східним простяганням цих зон). Малому Кавказу, як і Великому притаманна поперечна сегментація. Найбільш низьке положення займає поперечний сегмент, відбитий з поверхні утвореннями накладеної Нижньоараксинської западини і Талишської зони. Виділяється три синклінальні зони, виповнені крейдово-палеогеновими вулканогенно-осадовими утвореннями: Аджаро-Триалетська, Шираксько-Аджинаурська і Сванська. Під неоген-четвертинними відкладами Ахалкалацького вулканічного узгір’я похована Сомхето-Карабахська антиклінальна зона. На півдні розташоване велике Вірменське вулканічне узгір’я, увінчане численними молодими вулканами, найкрупніший з яких Арагац (4 км). З півдня і півленного заходу споруду М.Кавказу обмежує накладений Середньоараксинський міжгірський прогин.

СТРАТИГРАФІЯ. Найбільш давні утворення представлені ріфей-вендськими (rf-v)метаморфічними породами, які відслонюються у смузі Транс кавказького поперечного підняття (сланці амфіболові і хлоритові, порфірити, гнейси). Метаморфічний комплекс Головного хребта Центрального Кавказу припустимо докембрійський або середньо палеозойський. До верхнього протерозою відносять також двослюдяні біотитові і біотит гранатові сланці і плагіогнейси Дзірульського і Локського піднять.

Палеозойські (PZ) і триасові (T) утворення розповсюджені на Кавказі ширше, але теж тільки у межах Транскавказького підняття. В зоні Передового прогину нормально відслонений розріз палеозоя починається з девону, але у вигляді аллохтоних платівок, налягаючи на палеозойський комплекс. У перевернутому заляганні присутні офіоліти, а також ордовіксько-силурійські осадово-вулканогенні утворення (> 1 км). Розріз автохтона починаться з девонских глинястих сланцев з про верстками алевролітів, пісковиків, гравелітів, фтанітів і яшм, а завершується туфами і лавами (до 2,5 км). На різних горизонтах середнього палеозою, з різкою кутовою незгідністю залягає моласовий комплекс (нижня моласа сіро колірна, верхня червоноколірна) від карбона до пермі (С-Р). Відклади юри, крейди і палеогену (до олігоцену)накопичувалися на ранній і зрілій стадіях власно геосинклінального етапу. На більшій частині Кавказу лейас і доггер представлені морськими сіроколірними теригенними відкладами з амонітами. В окремих зонах, на різних рівнях, вулканічні утворення основного складу. На межі середньої і пізньої юри (J_2-3 )структурно-формаційна зональність КАСО суттєво ускладнюються у зв’язку з виникненням у геосинкліналі зон внутрішніх піднять (геоантикліналей) і прогинів. Мальм – еоцен поширені переважно у Північно-Кавказькому прогині. Верхньоюрські відклади у цьому прогині починаються з піщано-глинястої товщі келовею, вище заміщуються туфогенними вапняками, верхня частина яких заміщується лагунними гіпсами і ангідритами, кам’яною сіллю (2 км). Розріз нижньої крейди (К₁ ) представлений всіма ярусами, багато охарактеризований фауною. Він складається з двох комплексів: нижнього вапнякового (br-v) і верхнього (g-br) пісковикового.

Верхня крейда (K₁)представлена одноманітною товщою вапняків і мергелів з амонітами, белемнітами, іноцерамусами, їжаками ( 1,5 км). Нижній – середній палеоген (П_1-2)представлений глинясто-мергельними відкладами з форамініферами. В зоні флішових прогинів (Чіатуро-Дібрарський та інші) поширені флішові комплекси мальма-еоцену потужністю до 6-8 км.

Найбільшою фаціальною і латеральною мінливістю відрізняються утворення мальма-еоцену Малокавказької геосинкліналі. У Сомхето-Карабахській зоні у пізній юрі продовжуються накопичення туфогенно-теригенних відкладів.

Олігоцен і ранній міоцен (П₃ – N₁)у розвитку КОСО відповідає стадії, перехідній від геосинклінального етапу до орогенного. На більшій частині відклади цього віку представлені майкопською серією, яка складена гіпсами з проверстками алевролітів і пісковиків (3 – 4 км) Східного Паратетісу.

Нижній – середній міоцен, пліоцен і четвертинна система.Широко розповсюдженіу Передкавказькому прогині, у Закавказькій і Середньоараксинській міжгірських зонах, де представлені потужними товщами молас. У верхньому пліоцені відокремилися Чорноморська і Каспійська западини. Міоцен представлений мілководноморськими глинами, алевритами, пісками і карбонатними відкладами від кавказького до сарматського ярусу (3,5 км).

У Севанській западині міоцен представлений мілководними, лагунними і прісноводними фаціями - глини, піски, пісковики, конгломерати, кам’яна сіль, бітумінозні сланці, вулканічний попіл, вапняки. До верхнього пліоцену на КОСО відносяться наземні вулканічні утворення Ельбруської і Казбекської вулканічних областей.

МАГМАТИЗМ. Найбільш ранній байкальсько-салаірський магматизм представлений гнейсами, амфіболітами, порфиритами верхнього протерозою. Широко розповсюджені магматичні утворення герцинського циклу – досилурійські габроїди, діабази, спіліти офіолітової асоціації і силуріййські вулканіти Передового хребта; пізньопалеозойські мікроклінові граніти орошенного этапу. Прояви альпійського магматизму у геосинкліналі В.Кавказу починаються виверженнями кислих вулканітів у ранньому лейасі,далі слідують підводні базальтов виливи в середньому лейасі і кислих вулканітів у аалені.

Найбільш потужними були виверження андезито-базальтів у байосі, які охопили великі площе. Декілька фаз потужного подводного вулканизму мали місце у окремих прогинах М.Кавказу в еоцені.

Прояви альпійського пізньоорогенного магматизму зосереджені у смузі Транскавказького підняття і представлені пізньоміоценовимиі пліоценовими гранітоїдами (Ельбрус, Казбек). Найбільш потужними були прояви наземного вулканизму у межаз М.Кавказу з великим різноманіттям продуктов виверження (дацити, ріоліти, андезити, базальти …).

Корисні копалини. Більшість родовищ зв’язана з альпійським тектонічним циклом. Це Дашкесанське родовище скарнових магнетитових руд у Сомхето-Карабахській зоні; Малкінське родовище осадових залізних руд, зв’язане з юрською корою звітрювання серпентинітів; мідно колчеданні родовища Передкавказького хребта, зв’язані з девонськими вулканічними товщами; мідно-колчеданні родовища М.Кавказу (Алаверди, Кафан, Маднеулі); мідно-молібденові родовища на півдні М.Кавказу; Тирниаузьке родовище молібден-вольфрамових руд скарнового типу; родовища хрому, зв’язані з Сванською зоною; Дашкесанське родовище молібдену; крейдово-палеогенові родовища миш’яку, сурми та ртуті південного схилу В.Кавказу; Зодське родовище золота неогенового віку (Севан). Відомі невеликі родовища кам’яного вугілля (C, T, П ). З нерудних важливе значення мають будівельні матеріали: туфи, пемзи, лави, перліти, мармур, вапняки черепашники та інші. У різних горизонтах мезозою і кайнозою крайових прогинів зосереджені значні запаси нафти і газу (Східне закінчення Кавказу та Закавказькі міжгірські прогини). Найважливіший, Бакинський нафтогазоносний район Апшероно-Кобистанської зони, до 40-х років 20 сторіччя забезпечував більшу частину видобутку СРСР. Перспективи регіону зберігаються завдяки відкриттю нових великих покладів у акваторії Каспійського моря.

Виключно багаті і різноманітні родовища мінеральних вод, які мають велике бальнеологічне значення (П’ятогорськ, Залізноводськ, Єсентуки, Боржомі, Цхалтубо).