Геологічна будова осадового чохла СП.

Пізньопротерозойські відклади з кутовим неузгодженням залягають на породах раннього і середнього архею і складають нижню сатину платформенного чохла. Вони відслонюються переважно на периферії платформи. Ріфейські відклади складають нижні частини авлакогенів та перикратонних прогинів. Більш поширені вендські (юдомські), які заповнюють перикратонні прогини та найбільш ранні синеклізи. З органіних решток характерні акрітархи та строматоліти . З ріфейсько-вендськими червоноколірними утвореннями зв’язані родовища міді.

Кембрійська с система (Є) Найбільш поширена на плиті серед фанерозойських (відсутня тільки на найбільш піднятих ділянках щитів. Найкраще кембрій представлений у Алдано-Становому склепінні добре палеонтологічно охарактеризованими карбонатними відкладами відкритого моря. Саме тут встановлені єдині для колишнього СРСР стратотипи ярусів – алданського, ленського, амгінського і майського. Розчленування ґрунтується на вивченні археоциат, трилобітів, менше – гастропод, брахіопод. У кембрії переважають суттєво карбонатні і галогенні осади морського і лагунного походження. Потужність – 0,5 – 3,5 км.

З кембрієм зв’язані родовища кам’яної та калійної солі у Іркутській западині, поклади фосфоритів, прояви нафти, прояви міді у Тунгуській синеклізі стратиформного типу.

Ордовікська система (О). Менш поширена на СП порівняно з ордовіком. Відомі численні виходи у Турухано-Норильській зоні дислокацій та ін. Переважно морські і частково лагунні осади потужністю 0,3 – 1,5 км. Найбільш поширені карбонатні породи, менше – теригенні (аргіліти з конкреціями фосфоритів). Рідко зустрічаються гіпси і ангідрити. Фауна ордовіка специфічна. На її підставі виділяють регіональні яруси, що не співпадають з ярусами загальної шкали. У тектонічному плані зберігається занурення, не менш значне, ніж у кембрії. Західна частина СП у ордовіку являла собою єдину седиментаційну область. З корисних копалин у ордовіку СП фосфорити криволуцького ярусу та залізні руди, стратиформні родовища свинцево-цинкових руд.

Силурійська система (S) Поширені на меншій площі, ніж ордовік. Відклади силуру заповнюють Тунгуську і західну частину Вілюйської синеклізи та деякі інші западини. У літолого-фаціальному відношенні силур схожий з ордовіком і представлений сіро- та строкато кольоровими, головним чином карбонатними відкладами (вапняками, доломітами, мергелями) та теригенними (аргіліти, сланці, алевроліти, пісковики, конгломерати), а у верхніх частинах розрізу – сульфатними породами. У морських силурійських відкладах великого мілководного басейну накопичувалися осади з коралами, брахіоподами, граптолітами, моховатками, гастроподами, що робить можливим кореляцію їх з ярусами загальної шкали. Потужність – 1 км. У кінці силуру підсилюється юридизація клімату, про що свідчить накопичення червоноколірних доломітів і сульфатів.

Девонська система (D). Площа поширення девону скорочується порівняно з силуром, хоча зустрічається він у більшості районів СП. Відклади девону представлені морськими, переважно строкатоколірними теригенно-карбонатними, лагунними, гіпсосоленосними відкладами, а також континентальними червоноколірними вулканогенними товщами. Відомі відклади всіх трьох відділів девону, але найбільш поширені породи живетського, франського та фаменського ярусів. Вік ґрунтується на брахіоподах, гастроподах, ракоподібних, рибах та рослинах. Потужність від декількох метрів до 4-5км. У пізньому девоні поширені вулканогенні породи - лави і пірокласти. За складом це олівінові базальти, трахіти, трахіліпарити (трахіт – ефузивний аналог сієніту).

З корисних копалин з девоном зв’язані поклади солі Кемпендяйської западини, фосфорити, осадові залізні і марганцеві руди у Тунгуській синеклізі.

Кам’яновугільна і пермська системи (С – Р). Лише ижній карбон морський і поділяється на яруси, вищезалягаючі відклади континентальні, частково солонуватоводні і їх розчленування складне навіть до відділу. Виділяється три комплекси: нижній (відповідає турнейському і візейському ярусам) складений теригенно-карбонатними морськими утвореннями, середній, більш потужний – сіроколірними перважно континентальними вугленосними відкладами, а верхній – строкатоколірними, теригенно-туфогенними утвореннями (верхня частина пермі або верхньотатарський під’ярус.

Корисні копалиникарбону і пермі СП. Перш за все це величезні запаси кам’яного вугілля у Тунгуській, Кансько-Тасеївській та Лено-Хатангській западинах. Найбільш потужні і численні вугільні пласти у середній частині тунгуської серії (пермські). Пласти горизонтально і полого залягають, їх потужність до 50 – 70м, можлива відкрита розробка. Вугільні пласти у нижній частині метаморфізовані до графіту. Запаси Ногинського, Корейського, Фатьянівського та ін. родовищ складали половину запасів СРСР.

Триасова система (Т). Представлена осадовими і вулканогенними утвореннями з перевагою останніх (осадові поширені у межах Лено-Хатангської западини та у Вілюйській синеклізі. Найбільш повний розріз у Оленьокській антиклінальній зоні, де представлений теригенними відкладами потужністю до 1000м. Встановлені еквіваленти усіх ярусів. У Тунгуській синеклізі до нижнього триасу відноситься більша частина вулканогенного траппового комплексу (путоранський горизонт). Потужність путоранського горизонту – 2 -2,5 км.

Корисні копалини триасу СП. Родовища магнетитових і титано-магнетитових руд Ангаро-Ілімського району, Талнахське Норильське та інші родовища мідно-нікельових руд, нефеліну, флогопіту, рідко метальних руд, апатиту (Маймеча-Котуйський район), ісландського шпату.

Юрська система (I). Поширена приблизно у тих же межах, представлена трьома відділами. У південній часині платформи встановлені численні рештки фауни – амонітів, белемнітів, пелеципод, форамініфер, характерних для бореальної зоогеографічної провінції. Складена юра перважно сіро колірними теригенними відкладами. З півночі на південь морські відклади поступово заміщуються континентальними, у т.ч. вугленосними. Потужність юри сягає 1300км у Вілюйській синеклізі. Континентальні відклади південної частини СП мають потужність до 1800м і представлені алевритами і глинами з лінзами конгломератів та містять до 100 пластів кам’яного вугілля.

Корисні копалини юри СП. Буре вугілля Вілюйського басейну, Канського і Іркутського (J). Родовища Чульманського басейну кам’яного вугілля, газу північної частини Вілюйської синеклізи. З корами звітрювання юрського періоду зв’язані родовища вогнетривких та керамічних глин, скляних та формувальних пісків, титаноносних та алмазоносних розсипищ.

Крейдова система (К). Площа поширення крейди значно менше порівняно з юрою. Це окремі плями у межах Поясино- та Лено-Хатангської западин та у вілюйській синеклізі. У крейдових та юрських відкладах розташовані кімберлітові трубки Північно-Якутської алмазоносної провінції. Нижня крейда представлена на СП теригенними сіро колірними утвореннями, серед яких переважно континентальні вугленосні фації. Загальна потужність нижньої крейди - 4-4,5км. Верхньокрейдові відклади заповнюють захіжну частину Вілюйської синеклізи. Це континентальні, косоверствуваті пісковики з проверстками алевритів. Потужність нижньої крейди 400 – 500 м, місцями до 1000 м. У межах Алданського підняття поширені лужні масиви центрального типу.

Корисні копалини крейди СП. З нижньою крейдою Вілюйської синеклізи зв’язане Сангарське родовище кам’яного і бурого вугілля. У 1954 р. Л.А.Попугаєвою відкрита перша кімберлітові алмазоносна трубка на східному схилі Анабарської антеклізи. Знаменита трубка «Мир» розташована у Ботуобинській сідловині. Діаметр трубок від декількох десятків метрів до 0,5 – 0,6 км. Найбільша в світі трубка Мвадуі у Танзанії має 2 км у діаметрі. Вік трубок від ордовіку до крейди, але алмазоносні тільки палеозойські. Кімберліти являють собою тіла ультраосновного складу, збагачені алюмінієм та лугами, з порфіровими виділеннями олівінів, часто із зернами піропу та алмазів.

Палеогенова і неогенова системи (П, N). Поширені на дуже обмеженій площі, мають незначну потужність (рідко до 0,5 км). Представлені континентальними відкладами , охарактеризовані споро-пилковими комплексами. Це строкато і сіро колірні піски, глини, алеврити, боксити. З пізнього міоцену більша частина СП зазнавала загального підняття і на кінець неогену перетворилася на Середньосибірське плоскогір’я.

Корисні копалини палеогену СП. Поклади бокситів, каолінів, вогнетривких глин, давні розсипи золота.

Четвертинні відклади тонким чохлом перекривають більшу частину платформи. Потужність їх до 100 м. Генетично вони дуже різноманітні – алювіальні, озерно-болотні, гляціальні, делювіальні, колювіальні, еолово-делювіальні, соліфлюкційні. Розчленування четвертинних відкладів ґрунтується на вивченні спорово-пилкових комплексів та залишків ссавців, на застосуванні радіо вуглецевого методу, палеомагнітного, періодичності зледенінь. Зледеніння мають місцеві назви, які корелюються з окським, дніпровським, московським та валдайським льодовиків’ями.

5.2.4 Магматизм.Розвиток СПсупроводжувався непомірно більш потужним магматизмом, особливо на плитному етапі. Авлакогенний етап СП характеризується магматичною активністю у ріфеї і венді у межах авлакогенів на захід від Анабарського масиву. Вулканічні продукти відносяться до фації толеїтові базальтів (траппів), трахібазальтів та лужних порід. Від кембрію до нижнього девону характерна майже повна відсутність проявів магматизму, за винятком деяких фаз кімберлітоутворення (O, S, D).Значна активізація магматизму мала місце у другій половині девону. З нею зв’язані потужні виливи олівінових базальтів у північно-східній частині платформи.

Новий етап магматизму відбувся у пізньопермський час і досягає колосальної інтенсивності на початку триасу (Т). Він охоплює Тунгуську синеклізу та Поясино – Хатангську западину у вигляді ефузивних та експлозивних виливів, гіпабісальних ін’єкцій.

Остання важлива епоха активізації магматизму відноситься до середнього-пізнього мезозою (Mz_2-3) і проявляється на Алдано-Становому щиті. Продукти магматизму цієї епохи представлені породами середнього, основного та лужного складу.

Корисні копалини (крім згаданих вище).

1. Родовища заліза. Як у чохлі, так і в фундаменті СП поширені осадово-метаморфічні залізні руди архейського віку на Алданському щиті, скарнові (у траппах триасу у Тунгуській синеклізі), осадові залізні руди у нижньоордовікських відкладах Іркутської западини, нижньотриасові родовища титан-магнетитових руд Май меча-Котуйського району.

2. Найвідоміші Норільське і Талнахське родовища сульфідних мідно-нікельових руд . Руди зв’язані з базит-гіпербазитовими інтрузіями, які проривають траппову серію.

3. Мідні руди великого Удоканського родовища стратиформного типу (протерозой, Алдан)

4. Родовище алюмінієвих руд у межах Уджинського авлакогену

5. Родовища золота, представлені золотоносними кварцевими жилами юрського і крейдового віку.

6. Родовища рідкісний металів, зв’язані із лужно-ультраосновними інтрузіями рідкісних металів.

7. Родовища алмазів – трубки вибуху у межах Західно-Якутської провінції.

8. Родовища графіту, зв’язані із трапповим магматизмом.

9. Родовища каолінів, кам’яної солі у кембрії і девоні.

10. Камяне і буре вугілля Іркутської і Канської западин