Західносаянсько-Тувінська каледонська складчаста система.

У структурі системи виділяють Північну зону (Західно- Саянську) і Південну (Тувинську). Західно- Саянська являє собою горст-мегасинклінорій. Його внутрішня зона ззаповнена потужними флішоїдними утвореннями, зім’ятими у складки у силурі. У накладених грабеноподібних западинах (Усинській, Чулаксинській) присутні строкато колірні моласи верхнього силуру. Виділяються також Джебаська, Куртушубинська складчасті зони та інші. У будові Тувинської мегазони виділяються Таннуольська зона та Північно-західна (Північно-Тувінська).

2. Салаіро-Алтайсько-Іртиська підобласть.

Об’єднує зони, у яких геосинклінальний процес завершено у герцинський етап. Виділяються наступні головні зони:

1 – Кузнецький крайовий прогин

2 – Ануйсько-Чуйська складчаста система

3 – каледонська складчастість Гірського Алтаю

4 – Іртиська герцинська складчаста система

5 – Томь-Коливанська герцинська складчаста система

Найбільш крупною від’ємною структурою заповненою девоном, є Коргонський грабен-синклінорій. У пізньому кайнозої у Алтайсько-Саянській області відбувається інтенсивний орогенез. Поряд з бриловими підняттями формуються Чудська, Убсунурська та інші западини.

СТРАТИГРАФІЯ.

AR – PR _1-2 Метаморфічні утворення, які виходять у серединних масивах в межах Протеросаяну та інш. (амфіболіти, гнейси, сланці, кварцити з проверстками мармуру).

PR₃ – Є_1-2 Комплекс осадових, вулканогенних і плутонічних порід , поширений у Кембросаяні, Батеньовському піднятті, Катуньському антиклінорії та інш. Потужність розрізу (разом з ріфеєм і вендом) до 4 км.

Є₃, O, S. Відклади цього віку значно менш поширені. Характерна відмінна риса – майже повна відсутність вулканітів і панування теригенних фацій з обмеженою роллю карбонатної. Потужність до 5 км.

D. - Девонські утворення широко розповсюджені у Алтає – Саянській складчастій області. Це морські і континентальні осадові і вулканогенні утворення. У каледонідах вони заповнюють накладені прогини і успадковані западини, у герцинідах – евгеосинклінальні і міогеосинклінальні прогини і Кузнецький крайовий прогин. Найбільша потужність девону у Мінусинській западині, де вона становить 8-10км. Нижній девон (D₁) у Мінусинській западині представлений наземною базальтовою формацією (трахіандезити, базальти, туфи). У Центральній частині западини поряд з туфами поширені червоноколірні конгломерати, пісковики, алевроліти та аргіліти. Потужність 7-8км. Середній -верхній девон (D₁) являє собою моласову червоноколірну толщу конгломератов, пісковиків, алевролітів і аргилітів континентально-лагунного походження з проверстками морських карбонатних порід (3 – 5 км).

C, P, T. Широко поширений крім окремих регіонів. Типовий розріз можна простежити на прикладі Кузнецького крайового прогину. Турнейський і візейський яруси представлені переважно вапняками з проверстками теригенних порід (до 1км).

Впродовж післявізейського часу (до пермі включно) формувався лімнічно-паралічний вугленосний комплекс. Він складається переважно з сіро колірних пісковиків, алевролітів, аргілітів з проверстками гравелітів, карбонатних порід і кам’яного вугілля.

J, K.Накопичувалися у відроджених епігерцинських і епікаледонських западинах внаслідок тектонічної активізації. Юрські відклади представлені теригенними континентальними товщами з проверстками бурого вугілля (1,5 – 2км).

KZ.Відклади кайнозою поширені у Зайсанській, Чуйській і Убсунурській накладених западинах і представлені континентальними утвореннями з рибами, черепахами, крокодилами і ссавцями. У східній Туві присутні лавові покриви неогенового і четвертинного віку.

МАГМАТИЗМ. Найдавніші вулканічні утворення і продукти їх гранітизації входять до складу доріфейського фундаменту і відслонюються у межах Тувіно-Північномонгольського масиву та у Протеросаяні.

Потужні та різноманітні прояви магматизму зв’язані з різними стадіями салаїрського тектонічного циклу (rf-Є). Каледонський цикл характеризується майже повною авулканічністю. Герцинський цикл характеризується утворенням кори океанічного типу, про що свідчить девонський офіолітовий пояс. Тривала вулканічна активність не була однаковою для різних структурних зон. Найдавнішою вона була в Чарській зоні та в Жармінськосаурській.

Найбільш пізні прояви магматизму зв’язані із триасом і представлені сіллами і дайками (відголоски траппового магматизму), а також неогеновими і четвертинними базальтами, зв’язані з рифтогенезом у Байкальській тектонічній області.

Корисні копалини. У Гірській Шорії родовища магнетитових руд контактово-метасоматичного генезису – Таштагол, Тельбес. З офіолітовою асоціацією зв’язані родовища нікелю, хрому, азбесту – родовище Ільчір та інші. У межах Рудного Алтаю численні родовища Pb, Cu, Ag, бариту (девонський поліметалевий пояс). Серед них Зирянівське, Березівське, Зміїногорське (розробляються ще з XVIII ст.) та інші. Скарнові родовища вольфраму і молібдену у Гірському Алтаї. До Колбо-Наримської зони приурочений пояс олово-вольфрамових родовищ: Чердояк, Кизил-Аскер; гідротермальні родовища золота і миш’яку, відомі родовища ртуті Акташ, Чаган-Узун. Помітне місце займають родовища нерудної сировини: графіт, флогопіт, мусковіт (Слюдянка), фосфорити. У Алтайсько-Саянській області розташовані колосальні запаси кам’яного вугілля (від девону до триасу), приурочені не тільки до Кузнецького басейну, але й зустрічаються в інших місцях.

5.3.5 Метаплатформенні області, що межують із східною частиною Урало-Монгольського поясу. До них належать Байкальська і Бережно-Дунбейська області.

А. Байкальська метаплатформенна область. Межує на півдні з Ту віно-Північномонгольським серединним масивом, а на півночі глибоко вклинюється у південний край Сибірської платформи. Геологічна будова специфічна і не до кінця з’ясована у зв’язку з наявністю потужних товщ «німих» порід магматичного і метаморфічного походження.

ТЕКТОНІЧНА СТРУКТУРА. Характерний розвиток поздовжніх зон, які утворюють у північній частині систему опуклих на північ дуг. Зовнішні зони контролюються крайовим швом у докембрійському фундаменті. У північно-східній частині БО розташована Байкало-Патомська складчаста зона (1). Вона складена теригенно-карбонатними відкладами верхнього ріфею і венду, перекритими кембрієм. У структурному відношенні це моноклінорій з вузьких складок. У межах цієї частини БО поширені теригенні, сильно метаморфізовані відклади: сланці, гнейси, граніто-гнейси з інтрузіями гранітів. Більш внутрішня частина структури утворює Бодайбінський синклінорій, який на південному заході переходить у Мамський синклінорій, заповнений теригенною товщею метаморфізованих порід (10 12 км). На південь від цих структур простягається дугоподібна Байкало-Вітімська зона (2). Це велика зона піднять з брилами архею - Майською і Байкальською. Цю зону розглядають, як найдавнішу офіолітову асоціацію, що формувалася на корі океанічного типу. Байкало-Вітімська зона являє собою головний зеленокам’яний пояс Байкальської області. Верхній структурний ярус зони утворює низку накладених западин, заповнених моласовими товщами потужністю 2 – 10км (Холоднинська, Ангаро-Мамська). Всі структури прориваються численними інтрузіями різного віку. Південну частину БО утворює напівкругла в плані Баргузино-Вітімська зона (3). Найбільшу її частину утворює велетенський Баргузинський гранітний батолит, сформований впродовж ріфея – кембрия.

Б. Байкальский кайнозойський рифтовий пояс. Одна з найбільших на Землі континентальна рифтова структура, яка виникла у другій половині кайнозою. Ппростягається більш нож на 1,5 тис. км. Найважливішу рису поясу являє присутність лінійно витягнених, рідше - брахіформних грабенів, відбитих у рельєфі глубокими котловинами з крутими силами і плоским дном (Байкал, Хубсугул). Внутрішні частини западини заповнені верхньокайнозойськими континентальными відкладами (від палеогену до четвертинних) потужністю від сотен метрів до декількох км. Западини розділені найновішими підняттями – горстами . Складені западини в нижних частицах глинами, алевритами і пісковиками, в верхних частицах – типовою моласою. Характерне велике різноманіття фаций. Байкальский рифтовий пояс характеризується великою сейсмічністю. У кінематиці найновіших рухів панують поперечні горизонтальні розтягнення. Рифтоутворення характеризується обмеженими проявами вулканизму.

Корисні копалини. З нижньопротерозойськими осадово-вулканогенними утвореннями Байкало-Вітімської зони зв’язані колчеданово-поліметалеві руди з найбільшим Холодненьким родовищем. З гіпербазитами цієї зони зв’язані родовища хризотил-азбесту (Молодіжне), нефриту та хроміту. З ріфейсько-вендськими відкладами Байкало-Патомської зони зв’язані прояви свинцево-цинкових руд. У цій же зоні розташовані розсипні родовища золота. Ленська золотоносна провінція з Бодайбинським родовищем розробляється більш як 100 років.