Геологічна будова чохла СЄП

PR₃ Нижню частину чохла складають породи ріфея і венду, більш дрібний розподіл яких ґрунтується на вивченні строматолітів (шаруватих вапнистих кірок, утворених життєдіяльністю синьозелених водоростей) та проблематичних структур рослинного походження (онколітів, катаграфій та акрітарх). Ріфейсько-вендські відклади відрізняються майже повною відсутністю метаморфізму, проявами кислого магматизму та практично непорушеним горизонтальним заляганням.

Головну роль відіграють піщано-алеврито-глинясті осади переважно континентального походження з підлеглими проверстками карбонатних порід мілководно-морського походження. Кінець венду характеризується формуванням лужно-ультраосновних кільцевих інтрузивних масивів з карбонатитами, типових для Балтійського щита (Ловозерський, Хібінський та інші).

Кембрійська система €.Поширена головним чином у Балтійській синеклізі та у Придністров’ї. Представлена тільки нижнім відділом у складі балтійської серії, потужність якої біля

200м.

Відклади балтійської серії представлені пісковиками та товщою синіх глин , (на яких, до речі, стоїть Санкт-Петербург) з трилобітами та з першими брахіоподами.

Ордовікська система О.Також поширена у Балтійській синеклізі та у Придністров’ї, а також у Печорській синеклізі. Стратиграфія ордовіка ґрунтується на граптолітах. Нижня частина ордовіку теригенна (пісковики та глини), верхня – суттєво карбонатна з трилобітами, брахіоподами, голкошкірими), з прошарками кукерситів у межах Естонського сланцевого басейну. Потужність ордовіку до 500м.

Силурійська система S. Поширена в тих же районах, але на меншій площі. Виходи на поверхню відомі у Естонії. Детальне розчленування ґрунтується на граптолітах. Представлений переважно карбонатними фаціями з численними рештками

коралів, брахіоподи, пелеципод, кріноідей, трилобітів. Потужність 0,3 – 1,5км. Відомі незначні прояви лужно-ультраосновних порід з карбонатитами (кільцева структура Ковдор з магнетитовими рудами).

Девонська система (D) Найбільш поширені на Російській плиті і утворюють так зване «головне девонське поле» (Балтійська синекліза, Латвійська сідловина та північна частина Білоруської синеклізи). Значні виходи девону відомі також у Донецькому кряжі, на Тимані, у межах Воронезької антеклізи.

Основну частину девону складають карбонатні та теригенні осади; досить поширені також червоноколірні, лагунні та евапоритові континентальні товщі; відомі вулканогенні, гіпабісальні і інтрузивні утворення девону основного і лужного складу. Основні групи викопної фауни: брахіоподи, корали, моховатки, голкошкірі, цефалоподи etc. Встановлені еквіваленти всіх ярусів загальної шкали. Найбільш повний розріз девону у Львівській западині. Своєрідний розріз девону у ДДЗ. В нижній його частині залягають пісковики з проверстками доломітизованих вапняків; вище – вулканогенно-осадова товща (0,5 – 0,7км) – базальти, андезито-базальти, трахіти; вище товща туфопісковиків і аргілітів з проверстками конгломератів, рештками риб і рослин. Загальна потужність девону в ДДЗ – 4 – 5 км. Франський і фаменський час – це час накопичення потужних соленосних товщ, які формувалися у ізольованих лагунах в умовах юридизації та швидкого занурення.

З девоном пов’язані родовища нафти та газу у Волго-Уральській області та ДДЗ, родовища солей; з Хібінським лужним плутоном зв’язане найбільше родовище апатиту; на Тимані – титанові розсипи; оолітові залізні руди Воронезької антеклізи.

Кам’яновугільна система (С). У межах СЄП карбон приурочений до трьох головних басейнів осадконакопичення: Львівсько-Волинського, Дніпрово-Донецького та Східно-Російського. Найбільш повний та найбільш потужний розріз у східній зоні Східно-Російського басейну (Волго-Уральська антекліза, Печорська та Прикаспійська западини). Карбон представлений всіма ярусами трьох його відділів.

Розрізи в різних зонах мають як схожість так і відмінні риси будови і складу.

У чергуванні різних літолого-фаціальних типів вугленосної серії виявлена циклічність декількох порядків. Кожен крупний цикл починається з континентальних відкладів і прибережних, а закінчується - глибоководними морськими відкладами трансгресивної фази.

У ДДЗ карбон відрізняється величезною потужністю (10 – 18 км), виключною стратиграфічною повнотою та витриманістю літологічного складу, що робить западину своєрідним еталоном карбону. Довгий час розчленування карбону здійснювалося за схемою Л.І.Лутугіна, яка поєднувала в собі літерні (С, D…) та чисельні позначення (С₁ ⁷ etc.). Останні роки виділяється близько 30 біостратиграфічних зон.

У товщі карбону виділяється три нерівні за потужністю товщі: карбонатна (турне – візе); паралічна вугленосна серія (візе-касимовський яруси) та теригенна без вугільна араукаритова світа (гжельський ярус). Вугленосна серія містить біля 120 вугільних пластів робочої потужності (0,5 – 2,5м). Більшість з них приурочена до середнього карбону (87). Вугілля Донбасу переважно кларенове, високої якості. Значна частина коксуюче та антрацитове.

Велике значення має також буре вугілля Підмосковного басейну. До різних горизонтів карбону Волго-Уральського басейну приурочені родовища нафти і газу. У середньовізейських відкладах Московської синеклізи відомі родовища бокситів (Тихвінська група) та вогнетривких глин. Вапняки московського ярусу – цінний будівельний матеріал.

Пермська система (Р). Відклади пермі поширені у східній половині Російської плити а також у ДДЗ і Польсько-Литовській сідловині. На більшій площі представлена у нижній частині карбонатними морськими утвореннями ; у середній – значну роль відіграють лагунні осади (евапорити), а в верхній – континентальні теригенні утворення червоноколірної формації. Стратиграфічне розчленування ґрунтується на вивченні форамініфер, брахіоподи, коралів, пелеципод, гастропод, моховаток, амонітів. Прісноводні відклади розчленовуються за остракодами, рибами, амфібіями, рептиліями тощо.

У розрізі пермі значну роль відіграють відклади кам’яної солі. Наприклад у Прикаспійській синеклізі потужність відкладів кам’яної солі сягає 4 – 6 км (кунгурська світа), калійної 130 м (Солікамське родовище). Найбільша потужність пермських відкладів у Прикаспійській синеклізі – до 7 км. З пермськими відкладами зв’язані наступні корисні копалини.

Корисні копалини. У тоарі Донбасу озерні залізні руди; буре вугілля у Північно-західному Донбасі; горючі сланці Середнього Поволжя; нафта Прикаспійської синеклізи; родовища газу Львівської западини, Української синеклізи, Доно-Медведицького авлакогену.

Крейдова система (К). Відклади нижньої крейди (К₁) поширені приблизно в тих же районах, що і верхньоюрські а верхньокрейдові (К₂) переважно у південній частині платформи. Зазвичай суттєво відрізняються літологічно. Нижня крейда – майже цілком представлена теригенними фосфоритоносними морськими і, частково, континентальними відкладами. Верхня крейда представлена виключно морськими суттєво карбонатними відкладами, крейдою.

Найбільш потужний і повний розріз у Прикаспійській синеклізі (до 1км).

Корисні копалини. Велика кількість мергелів використовується у цементній промисловості; Вятсько-Камське родовище фосфоритів, Хоперське родовище бурих залізняків, кварцові піски для скляної, будівельної промисловості, для формувальних сумішей.

Палеогенова система (П). Відклади палеогену поширені на півдні – південному заході Російської плити. Площа поширення зменшується порівняно з крейдою. Зменшення площ басейнів, їх ізольованість, ендемічний тип фауни зумовлюють проблему стратиграфічного розчленування як палеогену так і всіх вищезалягаючих відкладів. Існує велика кількість регіональних і місцевих схем, кореляція яких досить складна. Керівною фауною після вимирання амонітів та белемнітів стають молюски. (In detail, minutely : північний і південний палеоген України, мандриківські верстви, розріз Сувлу-Кая, паледепресії, 1,5 км ПуПЧЗ).

Корисні копалини. Марганцеві руди (Нікопольське родовище etc.), буре вугілля (Дніпровський буровугільний басейн), родовища бурштину (Рівне), будівельні матеріали тощо.

Неогенова система (Т) поширена приблизно в тих же областях, що і палеоген. Для розчленування використовуються молюски, нанопланктон, радіолярії, форамініфери, а для континентальних відкладів палінокомплекси.

(Explaine: стратиграфічні схеми південна і північна, томаківські верстви, кореляція та інш.)

Корисні копалини. Буровугільні родовища Башкорстану, Роздольське родовище сірки у Придністров’ї, сарматські і понтичні вапняки причорноморської западини, Придніпровська титаноносна провінція, керамзитові глини, піски.

Четвертинна система (Q) Поширена на всій площі СЄП за винятком ділянок виходу на поверхню більш давніх порід. Потужність від 0 до сотен метрів (у Прикаспійській синеклізі). Нижня границя проводиться по підошві березанського кліматоліту (E₁ br) або морського Апшерону під відкладами з одеським комплексом ссавців (Addition: періодичність зледенінь – ok, dn, ms, vl або g, m, r,w , палеомагнетизм, проблема нижньої границі, включення на 32 МГК до неогену, велика кількість генетичних типів та інше).

Корисні копалини. Будівельні матеріали (суглинки, глини, піски будівельні, формувальні, скляні, керамзити), торф, розсипи золота, ільменіту та інш.

5.1.5 Магматизм.Для СЄП прояви магматизму незначні і локальні. Більшість з них притаманні авлакогенному етапу розвитку платформи і незначні зв’язані із герцинською епохою. Найбільш ранні вибухи платформенного магматизму відносяться до раннього ріфею. Це базальтові лави Камсько-Бельського авлакогену. Середньоріфейські базальти, сілли та дайки діабазів зустрічаються у межах Пачелмського та Крестцовского авлакогенів, на півночі УЩ (трахіандезити овруцької світи).

Прояви вендського вулканізму (андезити, дацити, ріоліти) зв’язані з Волинською западиною.

Для раннього палеозою характерна майже повна відсутність вулканізму за винятком деяких ділянок Балтійського щита. З ними зв’язані відомі в світі лужно-ультраосновні масиви центрального типу, які містять великі родовища апатиту у карбонатитах, залізні руди та інше. Новий вибух магматизму характерний для другої половини девону (герцинід). Це невеликі виливи базальтів у Тиманській зоні, Воронезькій антеклізі, ДДА (там він продовжувався до мезозою). На Кольському півострові з пізньопалеозойським магматизмом зв’язані великі інтрузивні масиви – Хібінський та Ловозерський з найкрупнішими в світі родовищами апатиту.

5.1.6 Астроблеми. В різні роки, в різних країнах знаходили структури, які мають, як припускають, імпактне походження. Наприклад, на Українському щиті Конксько-Ялинська, Болтиська, Тернівська, на Сибірській платформі Попігайська, Пучеж-Катунська та інші. Всього у колишньому СРСР – 17 астроблем. Космічне походження астроблем підтверджується наявністю імпактитів та аллотігенних брекчій з ознаками ударного метаморфізму. Не виключено, проте, що частина з них може бути зумовлена невідомими зараз експлозивними вулканічними процесами. При цьому виникають специфічні мінерали типу коеситу, ступовериту та інш.

5.2 Сибірська платформа.На відміну від СЄП у рельєфі переважають височини та плато з висотою більше 500м (до2,5км). Головну частину займає Середньосибірське плоскогір’я, у північній частині розташовані Анабарське і Путоранське плато; на півдні – розчленоване Алданське узгір’я; меншу площу займають низовини – Північно-Сибірська та Центральноякутська. Фундамент платформи, як і СЄП, виходе на поверхню у Алдано-Становому та Анабарському щитах та Оленьокському склепінні. Платформа на заході межує з Урало-Монгольським складчастим поясом, на півдні – з байкалідами, на сході із Верхояно – Колимською складчастою областью, на півночі потужний чохол відкладів Пясино-Хатангської синеклізи.

5.2.1 Тектонічна структура платформи. В структурі платформи виявлено низку авлакогенів (подібно СЄП), закладених у ріфеї та існуючих до кінця триасу. Найбільш значний з них Вілюйсько-Патомський, який поділяє платформу на дві нерівні частини. Тут також відомі прояви соляной тектоніки, але на відміну від ДДЗ цей авлакоген наскрізний. Крім того, для СП значно більшу роль відігравали магматичні утворення ранньотриасової траппової формації. Головним чином це вулканічні покриви і інтрузивні тіла у межах Тунгуської синеклізи. Крім того, занурення у СП закінчилося у мезозої, а кайнозойські западини взагалі е відомі. Разом з тим, у неоген-четвертинний час значна частина СП зазнавала значно більш інтенсивних неотектонічних рухів.

1. Алдано – Становий щит. Має складний фундамент з численними мезозойськими інтрузіями. АСЩ складається з двох частин – Алданського та Станового склепінь, розділених Алдано-Становою зоною розлому. Відмітки поверхні фундаменту від +1 до -4км. Між склепіннями розташований ланцюг грабеноподібних западин, заповнених потужними юрськими вугленосними відкладами (3-5км) та нижньокрейдовими вулканогенно-осадовими (Чульманська, Токинська, Чарська etc.)

2. Алданська монокліза. Фундамент моноклізи занурюється на північ до -1 – 2 км. На півночі структури розташована Алдано_Майська западина, обмежена зі сходу Нельканською зоною лускувато-насувних дислокацій.

3. Вілюйсько-Патомська зона дислокацій.

4. Вілюйська синекліза. Подібно Українській синеклізі успадковує зону авлакогену. Заповнена полого залягаючіми юрськими та крейдовими відкладами потужністю до 2-4км. У межах синеклізи виділяється велика кількість грабенів, горстів та западин.

5. Анабарська антекліза. Являє собою велику позитивну форму фундаменту. Складається з двох склепінь Анабарського і Оленьокського. Ріфейські відклади виповнюють Котуйський, Уджинський і Хостахський авлакогени. Плитний комплекс складають породи венду і кембрію, які перекривають більшу частину антеклізи. На півдні, поступову звужуючись, антекліза поступово переходить у Ботуобінську сідловину. Від неї на північ простягається широка смуга поширення кімберлітових трубок (expanded –діатреми, алмази etc).

6. Ангаро-Ленська складчаста зона. Це широка смуга поширення кембрійських та ордовікських відкладів. Її фундамент на глибині 1,5-3км. Виділяється дві зони – Прибайкальський прогин та Непсько-Присаянська зона. В цілому для зони характерний розвиток вузьких антикліналей протяжністю до 300км. Час утворення цих складок від девону до кайнозою. Північну частину Алдано-Ленської зони займає Непське склепіння. У південно-західній її частині неглибока Іркутська западина, заповнена юрськими вугленосними відкладами.

7. Тасеєвська синекліза. Розташована на захід від Непської синеклізи. Фундамент занурений на глибину -6-8км. Синекліза заповнена ріфейськими і вендськими відкладами, а також потужними платформенними відкладами кембрію і ордовіку. До елементів Тасеєвської синеклізи належать Канська западина та Іркинеєвський авлакоген. Авлакоген у триасі зазнав інверсії і перетворився на антикліналь.

8. Байкітська антекліза. Відділяється від Єнісейського кряжу вузьким Присаянським прогином з глибиною фундаменту - 6 км. Чохол антеклізи представлений породами від венду до силуру. Фундамент ускладнений Камовським та Бахтинським склепіннями.

9. Тунгуська синекліза. Найбільша за розмірами западина, у будові якої важливу роль відіграють магматичні утворення нижньотриасового траппового комплексу. Покрівля фундаменту синеклізи від -4 до -8 км, а у південно-західній частині до -12 км. З заходу западина обмежена Турухано-Норильською зоною дислокацій, на півночі вона занурюється під пізньомезозойський чохол Пясино-Хатангської та Лено-Хатангської западин. Фундамент западини ускладнений авлакогенами. Вік утворень, що заповнюють синеклізу, пізній протерозой – ранній кембрій. Найбільш значними структурами являються Курейська западина та Ангаро-Вілюйський прогин. Саме у центральній частині Курейської западини у кайнозої виникло Путоранське склепіння, відбите у рельєфі однойменним узгір’ям висотою до 1,7 км.

10. Турухано-Норильска зона дислокацій. Зона ускладнена численними поздовжніми скидами. Вона складається з антиклінальних і синклінальних складок, сформованих у два етапи: ріфейський та вендсько – нижньотриасовий.

11. Поясино-Хатангська западина. Під четвертинними відкладами залягають теригенні відклади крейди та юри потужністю до 3-5 км. Глибина залягання фундаменту до 12-14 км.

12. Лено-Хатангська западина. Являє собою східне продовження південного крила Пясино-Хатангської западини. Це широка монокліналь, що переходить у вузький прогин.

У мезозойському структурному плані це крайовий прогин, заповнений крейдою (до 2,5 км). Нижньоюрські відклади незгідно залягають на більш деформованих пермських і триасових утвореннях. Пермо-триасовий комплекс незгідно залягає на різних горизонтах вендсько-кембрійського, який, у свою чергу, залягає на ріфейсько-архейському.

5.2.2 Архейсько-нижньопротерозойський фундамент. Фундамент СП складений архейськими і протерозойськими відкладами і виходить на поверхню у 3 областях: Алдано-Становому щиті, Анабарському і Оленекському склепіннях. Алданський і Становий блоки розділені Алдано-Становою зоною розлому. У межах блоків виділяються комплекси порід, які розчленовуються на серії за будовою, петрографією та інш.

Корисні копалини фундаменту СП. З метаморфічними породами ієнгрської світи нижнього архею зв’язане апатитове зруденіння. З карбонатитами тимптонської серії зв’язані родовища флогопіту і апатиту, магнетитові скарноїди. Виключне значення має Удоканське стратиформне родовище міді в районі БАМ.