Розуміння юристом свого призначення у суспільстві, набуття ним високих мораль­них чеснот сприяє тому, що держава мо­рально зміцнюється.

Коли йдеться про такий принцип моральної культури юриста, як ненасильство, то розуміється альтернативність вибору. Важливо шанувати переконання й світогляд інших людей, не нав'язувати своїх поглядів. Цей принцип стає осо­бливо актуальним тоді, коли юрист вимагає від інших особ­ливої поваги до себе як до службовця та ін. Адже це мораль­не й духовне насильство.

Моральна культура юриста передбачає такт, безкорис­ливість. Юридична діяльність покликана відновлювати при­родну гармонію у правових відносинах. Пізнання правової дійсності, прийняття справедливого рішення з моральної позиції не повинно призводити до очікування матеріальної чи іншої винагороди. Цей моральний обов'язок не розрахо­ваний на позитивну оцінку від людей за особливі старання, прояви милосерддя, творіння добрих справ. Цінність мо­ральної культури полягає саме у безкорисливості дії, без розрахунку навіть на вдячність. У протилежному випадку юрист керуватиметься фальшивим почуттям внутрішнього переконання.

Важливий принцип моральної культури - анонімність. Йдеться про творіння добра без зайвого афішування добро­чинної діяльності. Анонімність у даному випадку означає дію за покликом сумління. Це одна із ознак справжнього по­кликання юриста, його уміння мовчати, не розраховувати на компліменти чи «оплески», коли найціннішою є істина.

Аналогічний смисл має принцип безадресності у моральній культурі, коли головним є прагнення творити добро, не­залежно для кого, а тільки заради справедливості, заради того, щоб душа і совість були чистими, щоб утверджувалося загальне благо.

Свідоме пробачення як моральна категорія у професійно-юридичній моралі не завжди виявляється. Посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, юрист може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юри­дичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення у випадку провини і розпо­чинається людське у людині, виявляється її моральна свідо­мість. При цьому вибачення не повинно зводитися до авто­матизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире каяття за вчинене ненавмисне зло, що підкре­слюватиме якісну характеристику морального розвитку й моральної зрілості суб'єкта права.

Такий принцип моральної культури, як терпіння і толе­рантність, випливає з природного права. Адже людина як мікрочастина Всесвіту є одночасно і мікросвітом. Вона ви­конує певну функцію у макросвіті. Тому нехтування призна­ченням кожної людини для юриста є недопустимим. Прав-ник повинен виробити у собі такий стереотип професійної поведінки, який би дозволяв рахуватися з сутністю кожної людини, незалежно від того, чи є вона, наприклад, злочин­цем чи потерпілим. Правник мусить вміти змиритися з фак­тичним становищем кожної людини, виробити у собі терп­лячість до її діянь, проявляти толерантні відносини під час розгляду справи, не відповідати злом на зло.