Тільки толерантні юридичні дії здатні залагодити ті чи інші суспільні конфлікти.

Діючи за власним сумлінням, юрист спирається на мо­ральні норми, закріплені у законах. Так, у частині 3 ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконан­ням. Не викликає сумніву, що внутрішнє переконання вби­рає у себе як сумління, так і моральне почуття. Однак нам видається, що кращим був би варіант, коли б принцип дії за власним сумлінням юрист будував тільки на моральній сві­домості. Хоча деякою мірою це буде професійним ризиком, однак моральна чистота характеризуватиметься більшою ймовірністю та гармонійністю. Проте слід зауважити, що сумління не повинно призводити до втручання у приватне життя іншої людини, зайвого дошкуляння їй за неправомірні дії. Потрібно прагнути до внутрішньої рівноваги, адже і власне сумління також пов'язане з певними моральними переживаннями.

Постійно актуальним у моральній культурі юриста є пе­реконання: добро творити ніколи не пізно. Це забезпечує постійну готовність до того, щоб змінити хід думок та дій у напрямі добра. Саме на такому моральному принципові грунтується професійна діяльність правоохоронця.

Не викликає сумніву, що моральна культура відіграє ве­лику роль у юридичній діяльності. Образно кажучи, це той «робочий кінь», який бере увесь тягар на себе і з усіх сил тягне воза упродовж життя, оскільки саме для цього призна­чений. Серед функцій моральної культури юриста можна виділити такі: вироблення поваги до позитивного права, створення механізму правомірної поведінки у юридичній дія­льності, формування ступеня усвідомлення власних мораль­них помилок і шляхів їх виправлення, розуміння величі людини та вартості її життя, запобігання порушенню гармонії між духовним і матеріальним, віддача всіх сил, здібностей, таланту, енергії для забезпечення правопорядку.

Незважаючи на первинність моралі щодо позитивного права, юрист як особа високої культури повинен надавати перевагу конституційним, державним законам, оскільки во­ни мають офіційну суспільну вагу.

Якщо йдеться про створення механізму правомірної по­ведінки юриста, то розуміється не стільки недопущення по­рушення закону, скільки наявність життєвих умов, які мо­жуть спонукати його до неефективного використання цього механізму. Ця функція моральної культури примушує юрис­та до таких дій, які б не суперечили нормам ні позитивного, ні природного права. У цьому випадку механізмом форму­вання правомірної поведінки виступають сумління, розсуд­ливість. Висока моральна культура забезпечує розв'язання складних питань правовим шляхом.

Моральна культура дає змогу юристові усвідомити власні помилки та виробити шляхи їх виправлення, відчути свою моральну відповідальність перед народом, перед кожним громадянином, пам'ятаючи про «кредит довір'я» йомутапро необхідність відстоювати правду.

Суперечність між високою моральністю та мораллю - це суперечність між ідеалом і реальністю, належним й існую­чим, зовнішнім та внутрішнім, словами і правами. Ми лише наголосимо, що саме високий рівень моральної культури дає змогу юристові звести до мінімуму різницю між власною високою моральністюі реально існуючою у професійнійпрактиці мораллю.

Відомо, що юридична діяльність спрямована на вирішен­ня різних правових ситуацій. Проте саме моральна культура допомагає правникові зрозуміти, що людина - це унікальне творіння природи. Юрист повинен мати чималий запас лю­бові до людей, усвідомлювати неповторність кожної особис­тості, створювати найсприятливіші юридичні умови для за­хисту найціннішого - життя людини.

Моральна культура юриста орієнтує на те, щоб у профе­сійній діяльності запобігти дисгармонії між духовним і ма­теріальним. Зазвичай кожен злочин спрямовується на задо­волення матеріальних потреб, спустошуючи тим самим ду­шу. Завдання моральної культури юриста полягає в тому, щоб заповнити цей вакуум моральними цінностями.

Важливою ознакою моральної культури, її функцією є повна віддача здібностей, таланту, покликання, любові й енергії для забезпечення цивілізованого правопорядку в дер­жаві. Суспільство вимагає юридичного забезпечення функ­ціонування моральних норм, тому юрист зобов'язаний по­стійно самовдосконалюватися. Як справжній учитель віддає своє серце дітям, так і юрист віддає силу свого таланту лю­дям незалежно від того, кого він захищає.

Якщо діяльність правоохоронця здійснюється згідно з вимогами високої моральності, то його погляди мають право на реальне втілення, а це сприяє прогресові у правовому ре­гулюванні. Зосереджуючись на реалізації власних прогреси­вних поглядів, юрист не повинен боятися бути «білою воро­ною», не повинен відмовлятися від власних поглядів, якщо він переконаний у своїй правоті, а діяти за покликом сумлін­ня, згідно з морально-духовними переконаннями. Інколи не­правомірні дії юриста в минулому стримують його від рішу­чої зміни своєї професійної поведінки у позитивному напря­мі. Однак належний рівень моральної культури завжди дає змогу юристові, хоча і з запізненням, але змінити свої погля­ди в бік добра. А це - запорука цивілізованого правопорядку.

Складність правової діяльності може деколи викликати у юриста бажання не втручатися у ті чи інші правові ситуації. Подолати розпач допоможе у кожному конкретному випадку та чи інша функція моральної культури, завдяки якій завжди з'являється надія на вихід з будь-якого становища. Тобто в цілому функції моральної культури сприяють формуванню волі та духу, що вкрай необхідні для успішної професійної діяльності.