Лише природне право здатне формувати правову культуру як реальну свободу, об'єктивну справедливість, формальну рівність.

Хоча правова культура юриста безпосередньо зумовлена позитивним правом, однак її джерелом є природні закони, вимоги суспільного життя. Кожен правник може обирати для себе джерело власної правової культури, що відповідно чинить вплив на якість, ступінь правової культури. Проте недоцільно вважати єдиним джерелом правової культури юриста правову догму, оскільки в цьому випадку матимемо юридичний позитивізм правової культури, який не завжди дає ефективні результати.

Для духовно-філософського осмислення змісту позитив­ного права необхідне й розуміння юристом таких філософ­ських категорій як частина і ціле у правовій культурі.

Правова культура юриста виявляється як частина щодо правової культури суспільства (як цілого). Проте це зовсім не означає, що правова культура суспільства складається із суми правових культур всіх членів суспільства. Провідним тут є дух правової культури, джерела якого становлять ду­ховні норми.

Якщо виходити з того, що правова культура юриста- цесмислова цілісність, то частинами виступатимуть окремі дії юриста та його невикористаний потенціал. Це означає, що правоохоронцеві важливо усвідомити власні вияви частин правової культури, зрозуміти, що осягнути правове буття можна за умови усвідомлення цілісності правової культури. Але таке усвідомлення передбачає правильність вибору ме­тодів правового пізнання. Одним із таких методів є самоор­ганізація юриста.

Частина у правовій культурі може характеризуватися од­нією або декількома культурами. Юрист може вважати цю частину другорядною, малозначущою. Проте з філософсько­го погляду, частини у цілому однаково важливі. У випадку, коли не повністю використовуються здобутки інших куль­тур, деформується власне правова культура як ціле. Такий синергетичний різновид правової культури вимагає збере­ження цілого, його стабілізації, спрямованості у русло при­родно-духовного права.

Таким чином, правова культура, її ідеї, духовні цінності стають для юриста відправною точкою вдосконалення його професійної майстерності (за умов сприйняття правової культури як цілого) або деформації правової діяльності (ко­ли порушується взаємозв'язок цілого і частини, та ігноруєть­ся значення частини).

Правова культура функціонує як єдність чуттєвого і раці­онального у професійній діяльності юриста. Тобто чуттєве і раціональне визначає зміст і рівень правової культури юрис­та. Так, правове почуття є результатом правової свідомості або її дією, зовнішньою оболонкою. Адекватну правову орієнтацію юриста відмічає взаємозумовленість чуттєвого тараціонального.

Раціональність права - це критерій, який дозволяє сфор­мувати такі системи права, які були б самодостатніми і за­безпечували функціонування суспільства на засадах право­вого почуття та правопорядку. Так чи інакше, раціональність залежить від правової культури.

У правовій культурі юриста чуттєве і раціональне взає­модіють. Це пов'язане із формуванням поваги до права (по­зитивного), духовності і моральної відповідальності.

По-перше, у юриста повага до права виявляється тоді, ко­ли він усвідомлює його цінність. А перетворити позитивне право у цінність вдається не кожному законодавцю. Тому юристові доводиться зорієнтувати власні знання права та навички на справедливе розв'язання практичної правової проблеми, обрати раціональне рішення.

По-друге, повага до права ще не означає пріоритет раціо­нальності над чуттєвим у діяльності юриста. Тут головну роль відіграють совість юриста, його особистісні духовно-моральні якості.

Важливим критерієм поваги до права виступає насампе­ред не правова, а більше моральна відповідальність.

Визначення правової культури буде неповним, якщонерозглянути її принципів, які становлять вихідні концепту­альні засади професіоналізму юриста.

Основними принципами правової культу­ри правника є: правовий історизм, за­гальнолюдські правові цінності, «націо­нальність» права, верховенство правової культури, безпека правової життєдіяльнос­ті, соціально-правова реабілітація, право­вий менеджмент.

Принцип правового історизму особливо важливий у фор­муванні професіоналізму юриста, оскільки правові явища на різних історичних етапах оцінюються по-різному. Це зумов­лює зміну духовного світу юриста, що приводить до різного розуміння й призначення права. Адже в кожну історичну добу відбувається певна конкретизація правової культури, формує­ться певне бачення ефективності правового регулювання сус­пільних відносин, незважаючи навіть на системність і наступ­ність права. Зрозуміло, що історична відкритість правової культури може безпосередньо впливати (як негативно, так і позитивно) на об'єктивність правових рішень. Важливо при цьому зрозуміти сутність самої історичної доби, виявити за­кономірності розвитку правової культури. Ці закономірності мають враховуватись правником у професійній діяльності. Крім того, правовий історизм орієнтує спеціаліста на профе­сійне сприйняття світового культурно-правового простору. Усвідомлення світового значення правової культури є ефек­тивним засобом правового регулювання суспільних відносин.

Активний вплив на правову культуру юриста чинять пра­вові цінності. У тоталітарних суспільствах загальнолюдські правові вартості не знайшли свого застосування. У радянсь­кий час юристи були позбавлені права. Світові правові сис­теми пішли далеко вперед, а в Україні все ще виявляється юридичний позитивізм, який гальмує утвердження загально­освітніх правових цінностей. Ще часто юридична практика маневрує правовими нормами, що негативно впливає на за­гальний стан правопорядку. Відтак правова культура форму­ється на основі визнаних загальнолюдських правових цінно­стях, доведених наукою й перевірених практикою.

Що стосується «національності» права, то провідну фун­кцію в ній виконують національно-правові традиції, згідно з якими право відповідає духові нації, відображає її менталі­тет. Становлення професіоналізму юриста ґрунтується на пізнанні правового явища через національну культуру. Юрист передусім повинен бути знавцем свого національного права, незважаючи на те, що правові норми, як правило, ін­тернаціоналізуються. Соціокультурність правових явищ ві­дображає національні інтереси, а, отже, згідно з цим форму­ється професіоналізм юриста.

У суспільстві поряд з верховенством права має існувати також верховенство правової культури суспільства. Це мож­ливо за умови поширення духу правової культури, яке здійс­нює держава. Досягти такого стану суспільства вдається не кожній державі. Але там, де існує верховенство правової культури, відповідно формується і професійне почуття юриста.

Безпека правової життєдіяльності юриста як умови йо­го професіоналізму полягає у виробленні поваги до життя і здоров'я людини, які, безперечно, становлять найвищу соці­альну цінність. Правова культура орієнтує правоохоронцянадуховний вимір людського буття правовими нормами, отже, на відповідну організацію соціально-правового захисту на­селення. Йдеться про правове виховання, профілактичну ро­боту, яку повинні здійснювати кваліфіковані юристи з висо­кою правовою культурою. Принцип безпеки правової життє­діяльності спрямований на громадян і на особу юриста.

Безпека, як така, полягає у дотриманні юристом правового почуття, недопущенні ним самим порушень, встановленого правопорядку та правового режиму. Гарантом безпеки пра­вової життєдіяльності виступають насамперед такі чинники як професіоналізм правника, його правовий вплив на грома­дян та духовні параметри юридичних дій.

Професіоналізм юриста вміщує такий принцип, як соці­ально-правова реабілітація, то^то відновлення попереднього правового стану або здійснення перевиховання. У суспільст­вах з низьким рівнем цивілізованості побутує хибна думка, що місця позбавлення волі - це головний засіб перевихован­ня правопорушників. Проте соціально-правова реабілітація полягає не тільки в позбавленні волі, а й у тому, щоб через правову культуру суспільства впливати на свідомість осіб, схильних до правопорушень. Головну роль у цьому процесі покликані зіграти працівники судових та правоохоронних органів. Роз'яснюючи суть природного права, спираючись на нього, юрист може допомогти правопорушникові виправи­тися. Безперечно, це стає можливим за умови, коли право­охоронець володіє високою правовою культурою.

Професіоналізм правника буде успішним за умови злаго­дженої діяльності юридичних установ. Тому принцип право­вого менеджменту можна розглядати як такий, що має ло­кальний характер. У нього виражені два аспекти науковий та синергетичний, проте не останню роль відіграє економічний аспект правової культури (матеріально-побутові умови, на­лежне фінансове забезпечення тощо).

На порозі XXI ст. юристу важливо спрямувати правову культуру нарозв'язання глобальних суспільних проблем -побудови правової держави України, утвердження вер­ховенства права.

Правова культура має такі риси, які вирізняють:

• підвищення якості права та його сутності;

• удосконалення пошуку істини в позитивному праві;

• соціальне активна професійна поведінка юриста;

• забезпечення дії свободи волевиявлення;

" сприяння об'єктивному розв'язанню юридичних конф­ліктів;

• запобігання діям правового свавілля;

" збереження і примноження культурної цінності права;

" недопущення правових аномалій;

" сприяння набуттю державою правокультурних ознак;

• всебічний розвиток фольклорного права;

" виховання законослухняності у громадян.

Зокрема, така риса правової культури юриста, як підви-іцення якості пізнання юристом сутності права, має першо­чергове значення. Методами пізнання сутності права, як відо­мо, є індукція, дедукція, юридична абстракція. Високий рівень правової культури, майстерність юриста дають змогу виявити системність у позитивному праві, виділити його структурні елементи, зіставивши їх з нормами природного права, врегу­лювати можливу невідповідність між ними із власними пра­вовими почуттями. Підвищення якості права сприяє глибшо­му усвідомленню призначення права, пізнанню його сутності.

Удосконалення пошуків істини у позитивному праві - су­перечливий і відповідальний процес. Це, по суті, завдання філософії права, як методологічної основи дослідження про­фесійної культури юриста. Йдеться про те, що у позитивному праві знайти істину можна, звернувшись до філософсько-гуманістичних підвалин національного розвитку. Приймаючи правове рішення, юрист може припуститися великої помилки, якщо керуватиметься лише буквою закону, нехтуючи націо­нальним духом права. У цьому випадку він може не побачити об'єктивної істини у праві, вдаватиметься до такого правового інструментарію, який не схвалюється суспільством. Тому становлення професіоналізму юриста - це процес постійного формування філософсько-методологічних основ права.

Виховання соціальна активного кваліфікованого правни-ка органічно пов'язане з формами діяльності (реалізації пра­ва). Виділяють чотири форми діяльності: дотримання, ви­конання, використання, застосування [50, с. 50]. Правова культура включає всі ці форми, причому у кожній з них своя специфіка, свій підхід. Проте для правової культури важли­вою є не лише правомірна професійна поведінка, тут потріб­на ще й соціальна активність юриста. Адже пасивна право­мірність аж ніяк не визначає культури професійних дій. Пра­воохоронець у ролі пасивного виконавця чи спостерігача часто завдає шкоди суспільству, а іноді навіть стає на шлях правопорушення.

Правова культура юриста забезпечує дію його свобідної волі, яка дана йому від природи. Воля до свободи є абсолют­ною й фундаментальною основою людських прав, порушен­ня яких стає руйнацією справедливості як природного фено­мену [115, с. 39]. Зрозуміло, що воля як психічна категорія має межу свого вияву чи розвитку, тобто вольовий характер юриста може не мати прикладної дії. Оскільки воля може бути скерована не тільки на добро, а й на зло, то її потрібно регулювати. Якщо правник володіє високим рівнем правової культури, то це гарантує його волі свободу, оскільки сама культура вже контролює його дії. Тоді дія свободи волевияв­лення юриста спрямована на творчість у професійній діяль­ності, нестандартне розв'язання правових проблем, що має велике суспільне значення.

Правова культура юриста сприяє об 'єктивному розв я-занню юридичних конфліктів, які доволі часто трапляються у професійній діяльності. Під юридичним конфліктом розумі­ють суперечливість права, певне протиборство суб'єктів права у зв'язку із застосуванням, порушенням чи тлумачен­ням правових норм. Йдеться про піднесення рівня культури правового спілкування між різними суб'єктами права. Наразі важливим є не змагання «інтелектів», а насамперед об'єк­тивність реалізації права. Важливо дійти консенсусу з метою утвердження справедливості.

Як протидія правовому свавіллю виступає висока правова культура юриста, а також законодавця. Юрист, трансфор-муючи досконалі правотворчі дії законодавця, покликаний засобами правової культури стабілізувати правову ситуацію. Під правовим свавіллям розуміється передусім прийняття законів, які суперечать один одному, або скасування норма­тивно-правових актів, а потім їх «реабілітація» тощо. Така послідовність негативно позначається на стані правової культури як юристів, так і загалом держави.

Правова культура юриста, безумовно, спрямована на збе­реження і примноження культурної цінності права. Адже творча діяльність, духовно-інтелектуальні здібності юриста сприяють розвитку існуючої правової системи. Зрозуміло, тут не обійтись без здобутків інших видів культур, діалогу між ними. Потрібні юридична творчість, широкий діапазон знань, універсальна спільна творчість, оскільки перебуван­ня тільки на позиціях юридичного позитивізму означає де­формацію правової культури. Культурна цінність права по­лягає передусім у постійному «окультуренні права», наси­ченні його новим культурним змістом, культурними тен­денціями.

Отже, принцип діалогу культур віддзер­калює правову культуру юриста, викори­стання національних і світових культур­них традицій з метою демократизації право­відносин між різними народами, підне­сення рівня правової ерудиції у націо­нальних питаннях.

Висока правова культура юриста виключає правові ано­малії— відхилення позитивного права від норми, від природ­ного права. Як правило, це правові норми «вчорашнього дня», які відстають від життя. Гальмом у правовій діяльності є також певні прогалини у законодавстві, які створюють своєрідний вакуум у правовому регулюванні. Його поклика­ні заповнити дух права, правова культура суб'єкта прав, от­же, високий професіоналізм правоохоронців.

Саме професійна юридична практика чинить ефективний вплив на утвердження правокультурних ознаку державі, на розвиток власне правової держави. Під впливом східної культури український народ поступово втрачав свою індиві­дуальність, зневірювався у можливості правовим шляхом бу­дувати своє життя. Проте під впливом відродження правової культури та національно-правового почуття відбувається духовне оновлення правокультурних рис українського су­спільства. Це створює передумови піднесення рівня юридич­ної діяльності, підвищення юридичної компетентності, ви­корінення правового нігілізму, удосконалення правового ви­ховання громадян.

Необхідну для суспільства функцію правової культури виконує «фольклорне» право, яке вважають традиційною сукупністю зобов'язань і заборон, які усно передаються су­спільством і санкціоновані ним.

Проте видається можливим, що в кожної нації існує не­писане право, воно частково збігається зі звичаєвим, націо­нальним (народним), життєвим правом. У слов'ян, як і в ін­ших народів, спочатку існувало звичаєве, усне право. Звичаї виникли у процесі співжиття первісних людей, ввійшли у їхній побут, свідомість, регулювали поведінку. Відчутний вплив на розвиток права у Київській Русі мало християнство. Шляхом рецепції у Київській Русі поширилося візантійське право. Проте його вплив на інститути Київської Русі був мі­німальний.

Однак «фольклорне» право має особливості. По суті, це усно узаконений фольклор нації. У професійній діяльності юрист повинен керуватися традиціями звичаєвого права (оскільки воно є виявом національної культури), використо­вуючи їх у практиці правового виховання громадян. «Фольк­лорне» право вбирає у себе пережитки минулого і своєрідне народне право, що узгоджується із державним правопоряд­ком. Тому у «фольклорному» праві основним компонентом є юридичний фольклор, який захищає звичаї, традиції, звичаї «старого» права від порушень установлених правових норм.

Йдеться про старі правові порядки в нових, більш цивілізо­ваних умовах. Адже не кожен звичай можна віднести до на­родного, правового та й фольклорного.

«Фольклорне» право позитивно впливає на виховання за­конослухняності громадян. Законослухняність є результатом правового виховання, коли громадяни усвідомлюють свої вчинки, знають про можливе правове покарання. Законослу­хняною поведінка є тоді, коли громадяни правильно розумі­ють право як реалізацію свободи, відчувають дію духу права.

Отже, динаміку української правової культури наприкінці XX ст. характеризує активне формування національної пра­вової системи. Нині у правовому полі склалася така ситуація, при якій правовий диктат вже немислимий, а до свободи во­левиявлення за сучасних умов громадяни ще не готові. Про­фесійна юридична практика має сприяти тому, щоб грома­дяни повністю відчули дієвість Справедливості як храму Права, розуміли глибинну сутність позитивного права, висо­ке покликання права, спрямованого на їх захист.

Таким чином, справжня правова культура юриста може набути прогресивного розвитку тільки на засадах діалогу культур. Відтак, актуалізується значення інформаційного забезпечення професійної діяльності юриста.

Розділ З