Інтелектуальна культура юриста

Інтелект пов'язаний з такою ознакою, як розум, розумові здатності. Проте ототожнювати інтелект з розумом, вважає­мо, не слід, оскільки поняття «інтелект» ширше, ніж поняття «розум». Крім розуму, інтелект охоплює мудрість особи, рівень її мислення, набуті знання, ерудицію, компетенцію, інтуїцію, глибину осмислення явищ, уміння аналізувати то­що. Тобто інтелект відображає ступінь розумової обдарова­ності, творчий розвиток здібностей, вагомість розумових зусиль, систему розумових операцій. Інакше кажучи, інте­лект - це здатність людини керуватися розумом, почуттями, волею, пристосовувати внутрішнє ставлення до зовнішніх чинників, абстрактно мислити й розв'язувати проблеми, ра­ціонально пізнавати та ін.

Можна стверджувати, що інтелект має два аспекти: ши­рокий і вузький. Під широким розуміється пізнавальна дія­льність особи, здатність осмислювати дійсність, а під вузь­ким - мислення, розмірковування тощо.

Загалом інтелект - це якісні й кількісні характеристики розуму, своєрідний його критерій. Якщо розум є даним лю­дині природою, то інтелект в основному є результатом соці­алізації особи.

Безумовно, інтелект має певні властивості. Це передусім абстрактність, розсудливість, особливості сприймання, пам'я­ті, мислення, уяви, а також творчість, яка виявляється у прак­тичному мисленні.

Всебічно розкрити поняття «інтелект» допомагають на­явна глибина пізнання, широта творчості, високий потенціал, свобода мислення, розвинені емоції та особиста активність.

З інтелектом тісно пов'язане також поняття «інтелігент­ність», яке характеризує власне людину з притаманнимїйвисоким розумовим розвитком, здатністю до теоретичних узагальнень і засвоєнням наукових знань. Інтелігентність поєднує високий рівень загальної культури й освіченості.

Усе це вказує на те, що розум далеко не ідентичний інте­лектові.

Не викликає сумніву те, що природні задатки, зокрема розум, з його безмежними можливостями, мають велике значення для юриста. Проте розумовими нахилами, власним інтелектом необхідно вміти користуватися, отож, важливо оволодівати певною інтелектуальною культурою або куль­турою «вияву інтелекту» (в тому числі розуму). Адже хизу­вання власним інтелектом, надмірна віра у свій розум, у не­перевершеність своєї розумової діяльності свідчить про ни­зьку не тільки етичну, а й інтелектуальну культуру.

Інтелектуальна культура найбільше виявляється у процесі творчої діяльності й контактуванні з іншими людьми, особ­ливо в критичних, нестандартних умовах. Це яскраво ілюст­рує приклад осіб, які посідають керівні посади. І мабуть, за­кономірно, що чим вища посада юриста, тим більші вимоги потрібно ставити до його інтелектуальної культури.

Отже, інтелектуальна культура юриста -це знання законів логіки, вміння її вико­ристовувати у пізнанні правової дійсності, здатність правника приймати логічно об­ґрунтовані рішення, забезпечувати їх не­спростовну аргументацію.

Справді, для юриста одним з основних завдань є пізнання правової дійсності. Але глибоко осягнувши в суть проблеми, він може водночас відчути творче безсилля, хоча мозок постійно перебуватиме в інтенсивному робочому режимі. Справа у тому, що мотивація розумової юридичної діяльнос­ті залежить від багатьох зовнішніх й внутрішніх складових факторів. Зовнішні чинники здебільшого впливають на про­фесійну діяльність, незалежно від волі юриста, а внутрішні відображають загальноосвітні й професійні знання, компете­нцію, ерудицію тощо.

Для пізнання правового явища юрист повинен здійснювати аналіз і синтез, що виявить його інтелектуальні можливості, уміння, навики та методологічне орієнтування. У сукупності ці положення свідчать про рівень інтелектуальної культури правника, інтелектуально-правову ерудицію, підготовленість до розв'язання творчих та професійних завдань, а отже, до встановлення істини.

Інтелектуальність юриста у пізнанні правової дійсності вимагає культурних контактів, які відбуваються через діалог, тобто шляхом порівняння аналогічних подій, в яких брав участь юрист особисто або його колеги. Порівняння, зістав­лення юридичних фактів спричиняється до самостійного прийняття рішення. Принцип діалогу культур відображає взаємодію інтелектуальної культури з іншими субкультура-ми. Тобто всі знання юриста спрямовуються на осмислення того правового явища, яке він досліджує, інтелектуально осмислюючи здобутки інших видів культур (субкультур). Це закономірне явище, воно відображає закон економії зусиль у культурі.

Треба зауважити, що всі види культур (субкультури) ду­ховної сфери є результатом інтелектуальних зусиль юриста, що певною мірою визначає його інтелектуальну культуру. У процесі інтелектуальної діяльності юрист закономірно вико­ристовує здобутки інших галузей культури і науки.

Не менш важливим компонентом інтелектуальної куль­тури юриста є його здатність до розсудливості у прийнятті законних й справедливих рішень. Це велика відповідаль­ність, оскільки йдеться про кінцевий результат юридичної справи, використання певних знань, інтелектуального і соці­ального досвіду. Розсудливість у юридичній діяльності по­роджує своєрідну систему інтелектуально-правових ціннос­тей, яка реалізується шляхом інтелектуального міркування, розумного діяння, вмінням управляти власною розумовою діяльністю. Це наводить на думку, що розсудливість у при­йнятті рішень відображає інтелект у юридичній дії, у процесі руху думки. Важливо вміти правильно й гнучко використо­вувати свій інтелект, швидко реагувати у складній, зокрема криміногенній, ситуації на обставини, дії чи слова.

Такий вияв розсудливості можливий за певних умов. Так, юрист повинен уміти застосовувати як індуктивний, так і дедуктивний методи пізнання, володіти навичками доказів та заперечення. Але існує, власне, така закономірність: якщо думку не розвивати, вона сама собою повернеться у зворот­ний бік. Така ситуація призводить до потреби повторити до­ведення істин, але рішення може бути новим у кращому ви­падку, в гіршому - виявлятиметься низька інтелектуальна культура юриста. Все залежить від інтелектуальної саморе­гуляції - здатності юриста складати власну програму профе­сійної діяльності для управління думками й діями.

Розсудливість у юридичних питаннях вимагає, безумов­но, високих інтелектуальних почуттів і відчуттів, незалежно­сті у відстоюванні власного судження. Інтелектуальні почут­тя зумовлені специфікою юридичної діяльності, до якої мо­жна віднести: культуру сумніву, культуру здивування, почуття власного задоволення від розумного, справедливо винесеного рішення тощо. Зауважимо, що інтелектуальні почуття юриста пов'язані з духовними, моральними, естети­чними і, звичайно, з правовими почуттями.

Те ж стосується інтелектуального відчуття. Адже обмін думками, інтелектуальна напруженість стимулюють творчу активність юриста і виробляють у нього потрібну правову інтуїцію, передбачливість та здатність прогнозувати.

Наголосимо, що юридична розсудливість грунтуєтьсянаінтелектуальній єдності і взаєморозумінні правника та його клієнта, що створює певний психологічний мікроклімат. Зві­дси випливає, що сутність інтелектуальної культури полягає також у структуруванні відносин між середовищем й організ­мом, а її розвиток виявляється в більш адекватній адаптації.

Важливим чинником інтелектуальної культури юриста є його ставлення до законів Всесвіту. Воно може існувати у трьох формах: позитивній, негативній, байдужій. Останні дві форми свідчать про те, що юрист нехтує законами Всесвіту чи законами природи, не дотримується їх. Таке ставлення не сумісне з інтелектуальною культурою. Щодо позитивної форми, то йдеться головним чином про духовну культуру юриста, складовою частиною якої є інтелектуальна культура. У силу специфіки своєї професії юрист перебуває в динаміч­ному інтелектуально-духовному просторі, центром якого є інтелектуальні здобутки минулих цивілізацій.