Отже, культура підсвідомості юриста — це уміння регулювати почуття, формувати переконання з метою розв'язання право­вих завдань.

Вона виступає регулятором підсвідомої сфери, у якій не завжди закладена позитивна інформація. Це може бути наслід­ком неправильних дій навіть попередніх поколінь. Роль куль­тури підсвідомості полягає в тому, щоб інтелектуально-вольо­вими зусиллями впливати на підсвідомість і тим самим забез­печувати своєрідну збалансованість свідомості, почуттів і дій.

Культура почуттів передбачає певну емоційну устале­ність сприйняття конкретних явищ, процесів, предметів. Культура правових почуттів («професійного смаку») забез­печує створення адекватної атмосфери, яка сприяє встанов­ленню істини правового явища. Культура правового почут­тя юриста активізує боротьбу за справедливість засоба­ми психологічної налаштованості, чутливості, емоційного сприйняття правових явищ. Юрист, діючи у межах закону чи його припису, одночасно сприймає закон через почуття.

До культури підсвідомості належить сумління юристаякскладовий елемент свідомості. Воно спонукає до утверджен­ня істини, розсудливості, доброзичливості, вказує на високе моральне ставлення до виконання службового обов'язку. Через культуру підсвідомості юрист усвідомлює морально-духовну цінність професійної діяльності.

Формування внутрішніх переконань юриста органічно пов'язане з інтуїцією, внутрішнім переконанням та внутріш­нім імперативом. Так, юриста (особливо слідчого та суддю) ніхто не має права примусити змінити своє внутрішнє пере­конання. Хоча специфіка юридичної праці не виключає пев­ного (хоча б короткочасного) сумніву. І перш ніж виявляти своє внутрішнє переконання, правникові доцільно розібра­тися з власними думками (він може відчувати недовіручипідозру), здогадками чи побоюваннями. Коли відбувається пошук істини, існує й певна культура сумніву як важливий компонент юридичного мислення. Проте культура сумніву насамперед повинна спрямовуватися на захист гідності лю­дини, запобігання зайвого хвилювання, побоювання.

Елементи культури підсвідомості юриста формуються під впливом певних норм. Практично усі моральні принципи та норми можна вважати основними засобами впливу на еле­менти культури підсвідомості юриста. Насамперед - це ввіч­ливість, вдумливість, поміркованість, тактовність, чес­ність, правдивість, відвертість, простота, скромність, великодушність, вірність, чуйність, уважність, моральна чистота, взаємоповага, взаємодопомога тощо.

Культуру підсвідомості юриста визначають такі основні принципи: збереження професійної таємнту, дотримання слова, толерантність, взаємоповага, духовний і моральний самоконтроль, самовідданість.

Професійна діяльність юриста пов'язана з необхідністю зберігати професійні (службові) таємнш/і і таємнш^і інших осіб, учасників правового процесу. Збереження таємниці є природним імперативом юриста. Специфіка його професії ставить додаткові вимоги до дотримання таємниці особи. Порушення цього принципу може призвести до дисгармонії у пізнанні правової істини.

Принцип дотримання слова характеризує юриста як гідну людину, здатну поважати інших. Дотримуючись даного сло­ва, юрист тим самим чинить виховний вплив на громадян (учасників юридичного процесу), активізує їх взаємодію у конкретній правовій ситуації, підвищує загальну й особливо правову свідомість. Тому дисципліна слова, вірність йому свідчить про свідому державну відповідальність правника.

Цей принцип віддзеркалює внутрішній стан юриста, його культуру підсвідомості. У такому контексті він виступаєяксоціокультурне явище.

Службовий обов'язок правника вимагає толерантного ставлення до людей. Юридична діяльність передбачає тер­пимість, уміння вислухати іншу людину, зрозуміти її. Прин­цип толерантності є певним виявом превентивної дипломатії стосовно суб'єктів правового процесу, у тому числі тих, які дотично причетні до правопорушення. Превентивна дипло­матія передусім спрямована на узгодження інтересів юриста і громадянина, забезпечення компромісу і злагоди. Висока толерантність спонукає юриста поступатися власними ін­тересами задля справедливого прийняття правових рішень.

Принцип взаємоповаги органічно поєднує у собі визнання гідності співбесідника, глибоке розуміння природи людини, її самооцінки індивідуальних особливостей, характеру. Усві­домлення власної морально-правової відповідальності як службової особи юрист може досягти завдяки великодушно­сті, тобто високій культурі душі і духу. Розв'язуючи ту чи іншу правову проблему, юрист повинен виявляти повагу на­віть до злісного правопорушника, прагнучи зробити наголос на його позитивних якостях. Тим самим він може розрахову­вати на більшу довіру учасників процесу, що сприятиме прийняттю справедливого рішення.

Принцип взаємоповаги виключає будь-яке зневажливе ставлення до людей. Юрист зобов'язаний так налагодити стосунки з громадянами, щоб виключити будь-яку претензію як програму знищення того, до кого вона звернена. Принцип взаємоповаги не допускає чванства, самозакоханості. Такі дії є виявом нарцисизму, коли психічний стан особи зосереджу­ється на власній персоні. Надмірна самозакоханість, замилу­вання собою суперечать духовним нормам.

Юридична практика передбачає духовний та моральний самоконтроль, запобігання категоричності власних суджень, умовиводів. Не можна допускати, щоб матеріальне брало гору, адже згідно з духовними нормами воно не повинно бути на першому плані. Юрист, керуючись високою духовністю, завжди ближчий до істини. Адже він вирішує долю людей, а значить, має керуватися верховенством права, чесністю й самовідданістю, бути безкорисливим.

Раніше накопичена людством культура може впливатиналюдей і сьогодні, оскільки особа, суспільство і культура -ценерозривна взаємозалежна тріада.

Культура підсвідомості юриста певною мірою акумулює (за принципом збереження) духовність. У природі збережен­ня енергії є законом. Наприклад, у фізиці закон збереження й перетворення енергії в механічних та теплових процесах, перехід речовини з рідкого стану у газоподібний, і навпаки та інші закони, які відображають кінетичну та потенціальну енергію. Ці закони розглядаються окремо у двох системах -замкненій і незамкненій.

Внутрішній світ людини також відображає своєрідний за­кон збереження. Тільки тут замкненої системи не існує, оскільки життєдіяльність особи завжди пов'язана з дією зов­нішніх сил, які зрівноважуються з внутрішніми. Тобто сума зовнішніх і внутрішніх сил людини є величиною сталою, константою, а імпульси однієї людини передають їх частину іншим. Це ж стосується і думок, які з нічого не виникають і безслідно не зникають, а переходять від однієї людини до іншої і впливають (змінюються кількісно) на психічний стан останньої. В цьому випадку виявляється відомий третій за­кон Ньютона: сила дії дорівнює силі протидії.