Педагогічна культура юриста

Педагогіка, як відомо,- це наука про виховання й на­вчання підростаючого покоління. Однак у юридичній прак­тиці педагогіка більшою мірою стосується процесу вихован­ня як динамічного складного явища, що здійснюється на ос­нові цілеспрямованого й організованого формування гро­мадянина незалежної держави. Тобто йдеться про виховання громадян, які перебувають у правовому полі. Правове вихо­вання здійснюють передусім правники.

Виконання цієї функції є першочерговим професійним, юридичним, службовим, функціональним тощо обов'язком фахівців права. І коли перед юристом постає питання, з чого починати виконання своїх прямих обов'язків, то відповідь однозначна - з правового виховання громадян. А розкриття злочинів, вирішення цивільної справи, здійснення нотарі­альних дій - це питання наступного етапу. Нинішня ситуація свідчить, що громадяни не знають (та й не всі можуть знати) тих елементарних правових норм, яких потрібно дотримува­тися у повсякденному житті. Це з одного боку, а з іншого -навіть за наявності правового досвіду вони часто-густо при­пускаються серйозних правопорушень. Іноді причина цього криється у відсутності у громадян внутрішнього переконан­ня, у зневірі в ефективність правових норм, песимізмі і розчаруванні. Тобто у них відсутнє якісне сприйняття вимог чинного законодавства.

Проте кількість порушень норм права не зменшиться, якщо не буде належного правового виховання. Інколи абсур­дною виглядає юридична діяльність, яка зводиться до лікві­дації наслідків, а не усунення причин правопорушення. Пра­вда, останнє, на перший погляд, невидимий процес, резуль­тати якого виявляться лише згодом. Та це правильний і справедливий шлях до регулювання суспільних відносин (досвід держав із цивілізованим правопорядком у цьому пе­реконує). Однак в Україні триває невиправдана практика гонитви за кінцевими результатами, за так званими показни­ками роботи. А правове виховання, профілактична робота й надалі залишаються поза увагою, про них згадують лише між іншим.

Розглянемо вимоги, які ставляться до юристів з метою поліпшення якості правовиховної роботи. Стосовно особис­тості юриста ці вимоги передбачають його педагогічну куль­туру, яка є необхідним складовим елементом професійної культури в цілому. Адже освічений юрист - це передовсім той, який добре знає методику здійснення правового вихо­вання різних верств населення, а його фаховість є результа­том оволодіння певними різновидами духовної культури.

Педагогічна культура юриста — це творче освоєння теорії й методики проведення правового виховання громадян на засадах педагогічної теорії, педагогічної технології та професійного такту.

Наголосимо, що майже вся професійна діяльність юриста зводиться до правового виховання, яке можна розглядати у двох аспектах - загальному і спеціальному.

Предметом нашого розгляду є саме спеціальне правове виховання як одна із проблем юридичної деонтології. Про­аналізуємо найтиповіші ситуації, пов'язані зі спеціальним правовим вихованням. Перша ситуація зводиться до практи­чних прийомів юридичної роботи, наприклад, допитування правопорушника (зокрема потерпілого, свідків та ін.), розг­ляду заяв і скарг громадян, виявлення складу правопору­шення, пред'явлення звинувачення, винесення вироку, від­мова у позовній заяві тощо. Виконуючи звичайну, повсяк­денну роботу, юрист тією чи іншою мірою виховує у гро­мадян повагу до права, делікатно вказує на причини пору­шення встановлених державою правил поведінки. Ці елемен­ти правового виховання присутні навіть у технічних нотарі­альних діях. Загалом,будь-який діловий контакт з юрис­том має виховний характер.

Специфіка другої ситуації також полягає у діях юриста, до яких він вдається у випадку порушення громадянами пра­вових норм. Насамперед це стосується тих, хто вже притяга­вся до різних видів юридичної відповідальності. Звичайно, до такої категорії не обов'язково мусять належати особи, які відбували покарання у місцях позбавлення волі, чи злісні правопорушники. Просто через певні обставини окремі гро­мадяни можуть часто потрапляти в поле зору правоохорон­них органів. Тому їхнє правове виховання повинно здійсню­ватися інтенсивніше, продуманіше. Одних профілактичних заходів інколи вже замало.

Нарешті, у третьому випадку спеціальне правове вихо­вання зводиться до профілактичного обліку тих громадян, які злісно порушують вимоги права. Це активна форма про­філактичної роботи осіб, які поставлені на облік як суспільне небезпечні. Навіть справедливе покарання розцінюється як один з прийомів правового виховання.

Сформульоване визначення педагогічної культури юрис­та передбачає, що юрист повинен мати хоча б елементарні педагогічні знання, здібності та навички правовиховної ро­боти. Це завдання окремих видів культур (субкультур), а особливо педагогічної культури юриста, основний зміст якої визначають структурні елементи.

Так, одним із них є спеціалізована педагогічна теорія (техніка). Педагогічна техніка - це вміння використовувати власні психофізичні дані як засіб виховного впливу. Це во­лодіння комплексом прийомів, який допомагає педагогові глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти ус­піхів у виховній роботі [114, с. 49]. Розрізняється внутрішня педагогічна техніка (створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбут­ню діяльність через вплив на розум, волю і почуття) та зов­нішня педагогічна техніка (втілення внутрішнього пережи­вання особистості вчителя у його тілесній природі - міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці).

У юридичній практиці внутрішня і зовнішня педагогічні техніки набувають, зрозуміло, спеціалізованого характеру. Адже юрист має справу з широкою умовною аудиторією, до якої входять усі верстви населення. Також, окрім правового виховання, юрист здійснює комплекс завдань державного характеру для регулювання суспільних відносин. Усе це потребує організаційно-педагогічних здібностей, широкого світогляду і спеціальних підходів. Тому до педагогічної тех­ніки юриста можна віднести такі види культур: культуру цілепокладання, культуру педагогічних знань, світоглядну культуру, культуру мислення, культуру почуттів, культуру спілкування, організаційну культуру. Завдання педагогічної техніки полягає в умінні юриста керувати своєю поведінкою та впливати на громадян.

Загалом юридичну діяльність можна розглядати і як мис­тецтво, і як технологію. Мистецтво засноване на інтуїції, а технологія — на закономірностях науки. Фактично юридична наука розпочинається з мистецтва, а закінчується техноло­гією. Адже у правовому регулюванні суспільних відносин юрист використовує знання педагогічної техніки, мистецтво професії і впроваджує їх у практику. Наразі це впровадження ґрунтується на юридичній науці, на встановлених юридичних закономірностях. Тобто педагогічна технологія визначає стра­тегію юридичної діяльності, програму впровадження дійових заходів з метою домогтися панування права в суспільстві. В цьому випадку вона відображає будь-який юридичний процес, вказує шляхи вирішення конкретної юридичної справи.

Важливим складовим елементом педагогічної культури юриста є його професійний такт. За формою ця категорія нічим особливим не відрізняється від звичайної людської тактовності, ввічливості, уважності тощо. Ці загальнолюдсь­кі якості потрібні юристові, тому що він має справу перева­жно з людьми не досить високих моральних якостей, із зіп­сованою людською психікою. Тож професійний такт юрис­тові потрібний для спілкування не лише з колегами, дру­зями, знайомими, а й з усіма громадянами, які відвідують юридичну установу, навіть зі злочинцями. Адже нескінченні зауваження, докори, звинувачення, погрози, окрики непри­ємно впливають на відвідувачів.

Юрист не має права цілеспрямовано випробовувати тер­піння людей, оскільки вони можуть його втратити. Громадя­ни відстоюють власну честь і гідність так, як можуть і вмі­ють, часто у нетактовній формі. Однак нетактовність юриста викликає нетактовність у його клієнтів.

Зауважимо, що професійний такт - це спеціальне фахове уміння, за допомогою якого юрист у кожному конкретному випадку застосовує до правопорушників найефективніший засіб виховного впливу. Його можна інакше назвати педаго­гічним підходом до правопорушників або психологічним доглядом. Це своєрідний паспорт загальної культури юриста.

Вирізняються такі основні принципи педагогічної культу­ри юриста: педагогічні здібності, евристичність, внутрішня зібраність під час вибору лінії поведінки, мовленнєвий ети­кет, відповідальне ставлення до правового виховання гро­мадян, почуття міри, принциповість, поступливість; по­чуття гумору.

Нині юридична професія стає дедалі масовішою, навіть модною. Однак не всі майбутні та й теперішні юристи мають нахил до такої діяльності, певні здібності у здійсненні пра­вового виховання громадян. Адже юрист повинен вміти створювати педагогічні технології щодо індивідуальних особ­ливостей громадян.

Існують різновиди педагогічних здібностей. Вважаємо, що успішну юридичну практику забезпечують дидактичні здібності (готовність юриста виховувати громадян, творчо розвивати юридичне мислення, привчати їх до самостійного опанування елементарними правовими знаннями), комуніка­тивні здібності (уміння легко вступати в контакт з населен­ням, встановлювати з ним правильні ділові взаємовідноси­ни), конструктивні здібності (здатність передбачати резуль­тати своєї роботи, а також помилки і можливі негаразди, проектувати якість юридичних знань громадян), гностичні здібності (уміння пізнавати зміст правового явища, законо­мірності поведінки громадян, а також власне самопізнання), перцептивні здібності (здатність розуміти психічний стан громадянина, вміти фіксувати деталі його поведінки, а з ви­разу обличчя судити про винність у кожному конкретному випадку), інтелектуальні здібності (розуміння власного при­значення, правових явищ, принципів, законів природи, тео­рій, проблем тощо), а також деякі організаторські здібності, яких вимагає певна ситуація.

Важливе значення для розвитку педагогічно-юридичної майстерності має соціалізація. Зазначимо, що перерва у пе­дагогічній діяльності негативно позначається на професій­ному рівні юриста, адже його педагогічні навички розвиваю­ться у практичному виховному процесі. До речі, усі посадові особи (у тому числі народні депутати, судді Конституційно­го Суду) мають право займатися педагогічною діяльністю, працювати за сумісництвом.

Такий принцип педагогічної культури юриста, як еврис­тичність, виявляє творчий підхід до правового виховання громадян, спонукає юриста до наповнення традиційного правового впливу новими формами, які відповідають суча­сному соціальному й економічному розвиткові держави.

Створення проблемної ситуації, залучення співрозмовників до її розв'язання свідчать про високу педагогічну культуру юриста. Тут важливі делікатність і доречність поставлених запитань, реплік, відсутність іронії чи зневаги до інших уча­сників правової ситуації. Евристичність педагогічної куль­тури найпомітніше виявляється в запитаннях юриста.

Педагогічна культура юриста передбачає його внутрішню зібраність при виборі лінії поведінки. Адже перше враження громадянина про юриста досить часто буває остаточним. З перших хвилин зустрічі юрист активно чи пасивно піддаєть­ся перевірці на витримку, кмітливість, дотепність, інтелекту­альність. Його постава, вираз очей, тон бесіди безпосередньо впливають на зміст висловленого.

Педагогічна культура - це також належне володіння культурою професійної мови, дотримання мовленнєвого етикету. У мовленні застосовуються і несловесні елементи -міміка, жести, поведінка тощо. Вони також виконують ко­мунікативні функції і формують певний мовленнєвий етикет юриста. Таким чином останній можна розглянути як пове­дінку юриста загалом.

Сутність педагогічної культури становлять: загркавленість населення у сповідуванні правових норм, вміння визначити якість та обсяг доступного, повчального матеріалу, дотри­мання службової таємниці, поєднання правових норм з ду­ховними та ін. Головне завдання у педагогічній діяльності юриста - довести людям, чого від них вимагають держава, суспільство, і навчити дотримуватися цих вимог.

Важливим принципом педагогічної культури є почуття. міри. При цьому збільшення вимогливості юриста до членів суспільства не обов'язково спричиниться до більшої поваги з боку останніх. Тут необхідне почуття міри, критерії якого встановити доволі важко. Почуття міри виявляється в деяких тактичних діях юриста, які дають змогу юристові умовно зблизитися навіть з правопорушником. Це своєрідний ігро­вий хід, але без ницості. Почуття міри виявляється також в індивідуальному підході до всього юридичного процесу або окремих його стадій. Не менш важливим є налагодження ділового партнерства, що дає змогу юристові поводитися зі злочинцем як з рівним. Так чи інакше почуття міри досить точно характеризує ступінь педагогічної культури юриста.

Логіка юридичної діяльності вимагає як принциповості, так і поступливості у деяких питаннях. Цей принцип педа­гогічної культури зумовлений тим, що службова діяльність працівників побудована на справедливій принциповості, на встановленні істини й прийнятті правильних рішень. Важли­вим для професії юриста є вміння виділити основне й друго­рядне. Педагогічна майстерність спонукає правника бути принциповим у значному й поступливим у малому. Юрист в окремих випадках може виявляти податливість (особливо тоді, коли його впевненість необгрунтована) або більше орі­єнтуватися на компроміс. Така поведінка не означає нехту­вання деякими правопорушеннями чи всепрощення. Просто професійна тактика вимагає відступів задля розв'язання ос­новних правових завдань.

У педагогічному впливі на населення присутня певна експресивність. Юрист не може обійтися без почуття гумо­ру. Це, з одного боку, підкреслює його доступність, емоцій­ний стан, а з іншого - психологічно готує тих, хто ще внут­рішньо не налаштувався сприймати юриста як свого захис­ника чи порадника. Сам повчальний тон мало переконує, і не кожен уміє повчати. Але, жартуючи, розповідаючи навіть застарілі банальні історії, юрист має змогу проводити свою правовиховну лінію.

Сутність педагогічної культури юриста реалізується через низку функцій, головними з яких є такі:

• формування здатності педагогічної спостережливості і передбачливості;

' • набуття уміння аргументації юридичних доказів, так­тики й етики допиту;

• підвищення культури юридичного діалогу;

• піднесення якості юридичних консультацій;

• досягнення ефективного двостороннього процесу у ви­хованні;

• застереження від педагогічного свавілля;

• виховання юридичної активності населення, юридич­ної просвіти.

Одна із основних функцій педагогічної культури юриста -формування здатності педагогічної спостережливості та передбачливості. Йдеться про здатність юриста відчути які­сні та кількісні зміни у поведінці громадянина, у конкретно­му правовому явищі. Зокрема, завдяки спостережливості можна виявити ступінь причетності особи до юридичної справи, тенденції розвитку подій, що відбувалися, зрозуміти психічний стан людини на різних етапах. Взагалі кожний контакт з громадянином юрист розпочинає зі спостереження. Це дає змогу передбачати майбутню поведінку громадянина, прогнозувати перспективу розвитку подій, робити більш об­грунтовані юридичні висновки. Загалом з цією функцією педагогічної культури юриста пов'язане своєрідне педагогіч­не діагностування поведінки особи в конкретній правовій ситуації.

Важливість такої функції педагогічної культури правни-ка, як набуття уміння аргументувати юридичні докази, так­тики й етики допиту, пояснюється тим, що це завдання лише професійними методами не завжди вдається розв'я­зати. Володіючи фактами, юрист інколи не в змозі «переко­нати» правопорушника у його неправомірних діях. Потрібно вдаватися до педагогічних прийомів (у тому числі й матема­тичних методів доведення), етики юридичної діяльності, щоб довести громадянинові його неправоту. Ця своєрідна тактика поведінки фахівця права потребує педагогічного осмислення з тим, щоб успішно розв'язати правове завдання, дати правову оцінку, прийняти правове рішення.

Звичайно, юридична діяльність побудована на правовому спілкуванні. Тому педагогічна культура забезпечує піднесен­ня культури проведення юридичного діалогу. У правовому спілкуванні беруться до уваги мотиви, стимули, стратегія, тактика, етика, логіка й прагматика проведення співбесід з учасниками правового процесу. Звідси - важливість форму­вання своєрідної логічної культури у правовому спілкуванні, зміст якої спрямований на запобігання перетворенню конф­ліктної ситуації у затяжний процес; вибір оптимальних форм інтелектуальної практики ведення юридичного діалогу тощо.

Високий рівень педагогічної культури - необхідна умова становлення юридичної майстерності, досягнення якої пов'я­зується із введенням у навчальні плани вищих закладів освіти юридичного профілю спецкурсів з проблем методики та педагогіки правового виховання громадян.