Історична пам'ять — один із найважливіших компонентів інтелектуальної культури.

Без переосмислення минулого неможливе ані свідоме ро­зуміння сьогодення, ані реалістичне прогнозування дня при­йдешнього.

Використання юристом традицій світової й національної культури сприяє кращому осмисленню законів Всесвіту, ви­світлює динаміку інтелектуального розвитку людства, вка­зує, що інтелект особи не тільки залежить від середовища, а й передається спадкове.

Отже, одним із джерел формування інтелектуальної куль­тури юриста є історія науки, історія інтелектуальної діяльно­сті та умови її розвитку. Позитивне ставлення юриста до за­конів Всесвіту допоможе йому краще встановити істину і прийняти найбільш розумне рішення.

Зосереджуючи увагу на принципах інтелектуальної куль­тури, зазначимо, що вони характерні для професійної діяль­ності фахівців різних галузей. Адже інтелект особи повинен мати конкретну цілеспрямованість, спрямовану на забезпе­чення ефективності реалізації права.

З правової точки зору, основними принци­пами інтелектуальної культури юриста є: продуктивне мислення, інтелектуально-правова допитливість, правова інформа-ційність, альтернативність версій, вису­нутих іншими особами, поміркованість і виваженість прийняття рішень.

Продуктивне мислення у юридичній діяльності важливе, оскільки правник орієнтується передусім на логічне завер­шення справи. Тобто його інтелектуальні зусилля скеровані на отримання позитивного кінцевого результату. У цьому процесі поєднуються дієвість мислення і юридична ціле­спрямованість. Це забезпечує стратегічне бачення юридич­ної перспективи, вдале застосування теоретичних правових знань на практиці.

Крім цього, принцип продуктивності інтелектуальної культури юриста визначає мобільність, швидкість, самостій­ність й критичність його професійної діяльності. З цим пов'язане розуміння продуктивності, оскільки справедливе вирішення юридичної справи потребує усунення шаблонно­сті, безпричинного затягування часу, негативного впливу сторонніх осіб, а відтак і систематичного переосмислення особистих думок. Власне критичне ставлення юриста до своїх розумових операцій значною мірою гарантує об'єктив­ність правової оцінки й свідчить про творчий підхід до будь-яких (навіть найелементарніших) питань.

Принцип інтелектуально-правової допитливості полягає в тому, що юрист повинен глибоко вникати в суть проблеми, що виникла у правовому явищі. Звичайно, такий підхід ви­магає необхідних знань, пошуку нових фактів, вироблення альтернативних версій тощо. Допитливість виявляється й у бесіді з громадянами, які мають відношення до юридичної справи або навіть і не мають (варто знати й думку сторон­ніх). Важливо також знати будь-які деталі про об'єкт, пред­мет й суб'єкт правопорушення. Звичайно, такий підхід, що характеризує інтелектуальну діяльність, вимагає додаткових знань, чимало часу, ділових контактів з багатьма спеціа­лістами. Адже від цього не тільки залежить доля людини, а й зростає інтелектуальна культура юриста. Тобто інтелекту­ально-правова допитливість межує з пізнанням, що супровод­жується додатковими зусиллями для встановлення істини.

Відомо, що вся інтелектуальна діяльність юриста пов'я­зана з інформацією: юрист без інформації - не юрист. Зміст принципу правової інформаційності реалізується шляхом розміщення будь-якої інформації у правовому полі. Юрист з високим інтелектом надає кожній потрібній інформації юри­дичного осмислення, необхідного для конкретної справи. В цьому випадку виключаються різноманітні інформаційні румінації (пусті балачки, плітки, хоча і це слід знати). Висо­кий рівень інформаційної культури не дозволяє юристові ви­користовувати будь-яку неправову інформацію у професій­ній діяльності.

Особливістю цього принципу є кмітливість, що виявляє­ться в одержанні, використанні, поширенні та зберіганні юристом як правової, так і неправової інформації. Вміле оперування інформацією на всіх етапах притаманне високо-інтелектуальним юристам.

Альтернативність версій, висунутих іншими особами, означає насамперед повагу юриста до думок своїх колег, а також громадян. Цей принцип є міцним фундаментом інте­лектуальної культури юриста. Зрозуміло, що при цьому можуть виникати нові ідеї. Професійна діяльність юриста завжди відзначається новизною, евристичністю пошуку розв'язання проблеми. Юрист має змогу не тільки розши­рити джерельну юридичну базу, а й знайти підтвердження своїм діям, краще прогнозувати, передбачати наслідки і коригувати дії.

Однак альтернативність версій, висунених іншими осо­бами, не виключає самостійності прийняття юристом рі­шень. Інтелектуальна культура вбирає у себе й уміння вико­ристовувати наукові здобутки суспільних галузей знань.

Необхідним принципом інтелектуальної культури юриста є поміркованість і виваженість прийняття рішень. Загалом поміркованість - це інтелектуальна здатність визначати спі­льні та відмінні риси правових явищ. Характерною особли­вістю поміркованості юриста є його дипломатичні, зважені стосунки з колегами та громадянами, уміння говорити й вислуховувати співбесідника, уникати конфліктів, зберігати таємницю слідства тощо. Принцип поміркованості та зваже-ності інтелектуальної культури юриста спрямований на при­йняття справедливого рішення. Це і розсудливість, і одна із гарантій дотримання правового почуття.

Інтелектуальній культурі юриста властиві певні функції. Вони дають змогу здійснювати той чи інший інтелектуаль­ний вимір юридичної діяльності.

Розглядаючи усвідомлення правником закономірностей юридичної діяльності як функцію інтелектуальної культури, треба наголосити, що до уваги беруться закономірності су­спільного розвитку. Юрист, перебуваючи в інтелектуально­му середовищі, виробляє у себе правові почуття, спрямовані на справедливе виконання професійних дій. Рівень інтелек­туального розвитку дає змогу юристові передбачити неспо­діванки і бути готовим до них.

Що стосується підвиїцення культури застосування знань на практиці, то ця функція передусім формує у правни-ка юридичне мислення, професійну принциповість. Адже юридична діяльність - це фактично інтелектуальна боротьба фахівця права з усіма учасниками справи. Причому ця боро­тьба ведеться за високими правилами загальної культури та її інтелектуальними компонентами.

У сучасних умовах поняття «повчання» вживається рідко і переважно з негативним емоційним забарвленням [100, с. 82]. Проте саме завдяки високій інтелектуальній культурі юрист має моральне право повчати інших (малодосвідче-них), але на матеріалах правничої практики. Інтелектуальне повчання органічно пов'язане з моральністю.

У теоретичній сфері ця функція не діє, оскільки її вико­нує юрист-педагог. У цьому процесі враховується як загаль-носвітоглядне, так і фахове інтелектуальне формування юрис­та, рівень розвитку його природних здібностей. Поза цими умовами юрист не має морального права здійснювати таке повчання.

Отже, інтелектуальна культура юриста відображає та­ку систему правових цінностей, яка відповідає рівневі досяг­нутого юристом, правового прогресу і відображає стан сво­боди правника, інші найважливіші соціальні гіінності. Вона є захисним механізмом, дія якого виявляється в специфічному способі аналізу правових проблем (при цьому ігноруються емоційні та афектні почутгя), а також виробляє здатність юриста справлятися зі складними правовими завданнями, успішно включатися у соціокультурне життя. Межі впливу інтелектуальної культури залежать від широти мислення юриста, володіння психічними категоріями, творчого вико­ристання знань.

Предметом інтелектуальної культури юриста є система його розумових здібностей, стратегія і тактика розв'язання правових проблем, ефективний підхід до ситуації, що вима­гає активної пізнавальної діяльності.

Завданням інтелектуальної культури є розвиток інтелек­туальних здібностей юриста, творчого професійного мис­лення й ерудиції, культури інтелектуальних почуттів, висо­ких особистих моральних якостей, глибокої поваги до права, відповідальності за долю людей, здатності самокритично оцінювати результати власної діяльності.