Естетична культура юриста

Вперше у науковий обіг термін «естетика» ввів (1750 р.) німецький філософ О. Г. Баумгартен. Нині існує багато ви­значень цього поняття, які так чи інакше пов'язані з понят­тям почуттєвого сприймання людиною реального світу. Ес­тетика - наука про природу й закономірності естетичного освоєння дійсності. Загалом - це естетичне пізнання, яке слугує важливим чинником духовності людини.

Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприйман­ня, естетичне почуття, естетичне відчуття існує різниця. Ес­тетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприй­мання через зір, слух, дотик, що є первинним у пізнанні.

Естетичне сприймання, естетичне почуття - різні форми відображення навколишньої дійсності. Естетичне відчуття формує естетичне почуття як тонку духовну структуру лю­дини. Але пізнання, як і почуття, потребує інтелектуальної діяльності людини, оскільки необхідними є певні розумові процеси: запам'ятовування, аналіз, синтез та ін. Крім цього, для почуття й пізнання необхідний вияв людської душі. Ре­зультатом емоційного сприймання є емоції, почуття.

Предметом дослідження естетики вважають мистецтво, яке (за Арістотелем) є однією із п'яти (включно розум, муд­рість, науку, розсудливість) властивостей духу. Поширене твердження, що мистецтво — це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості - особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Основними естетичними категоріями є гармонія і міра, прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне і комічне, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Але однією з універсальних форм буття матеріального світу у людській свідомості є краса, яка розкриває естетичний смисл явищ, їхні зовнішні і (або) внутрішні якості, що викликають насолоду, моральне задоволення. Краса має свої закони: дія­ти відповідно до інтересів, потреб, запитів, зручностей ін­ших, на основі чого формуються суспільні відносини. Красу потрібно шукати в єдиній великій книжці - Природі. Зрозу­міло, що найвищим рівнем краси є прекрасне.

До чинників, які формують рівень естетичної свідомос­ті, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Естетична культура - це сукуп­ність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, спо­соби і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.

Зауважимо, що поняття «естетична культура» ширше, ніж поняття «чуттєва культура». Зокрема, чуттєва культура сто­сується лише людини, а естетична - ще й суспільства. Для визначення естетичної культури особи потрібен інтегратив­ний підхід з урахуванням почуттєвого та раціонального.

Зрозуміло, що естетична культура, як і естетика в ціло­му, має різні види, виходячи з певних ознак. Нас насампе­ред цікавлять професійні ознаки, тобто естетична культура юриста, яка Грунтується на почуттєвому праві, правовій естетиці.

Специфіка службової діяльності юриста полягає загалом у тому, що відбувається інтеграція почуттєвого та раціо­нального, тобто виникає своєрідний діалог між ними, на ос­нові якого сприйнята інформація входить у почуття чи за­лишається на чуттєвому рівні, без дії вищих психічних про­цесів. Отже, маємо справу з двома аспектами естетичної культури: зовнішнім і внутрішнім. Звичайно, більш цінним для професійної діяльності є внутрішній аспект. Тому ви­правданим у багатьох випадках є поняття «естетично-по­чуттєва культура юриста». Саме такий вид культури ми об­рали об'єктом дослідження.

Під естетичною культурою юриста розу­міється почуттєвий вплив «діалогу мисте­цтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідо­мості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікованого вирі­шення ним правових ситуацій.

Розглянемо складові елементи естетичної культури юрис­та та механізм їхньої дії. По-перше, «діалог мистецтва» і за­кони краси певним чином впливають на формування право­свідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяль­ності юриста, де власне потрібна його професійна правосві­домість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання право­вих явищ відбувається через органи почуттів.

Ми виходимо з того, що мистецтво є провідним компо­нентом естетичної культури юриста, адже воно виникло з потреб людини як засіб усвідомлення себе у світі, своїх зв'язків з навколишнім середовищем. Воно створює особли­вий духовний світ людини - світ краси та емоцій.

Естетика є філософією мистецтва, морфологією мистецтва, його методологією. Естетика вказує шляхи формування до­сконалої людської чуттєвості. Дія мистецтва на людину ду­ховно підносить її з одними якостями (в тому числі свідоміс­тю), а опускає з іншими, більш якісними. Мистецтво є своє­рідним зором і слухом, а це не може не торкнутися душі юриста. Але найбільша роль мистецтва у формуванні право­свідомості полягає в тому, що воно активізує суспільну ко­мунікацію, ніби примушує розмовляти з людиною. Таким діалогом, зокрема, є естетичне переживання. Мистецтво не­сумісне з шаблоном, копіюванням. Воно є самостійним ви­твором людського духу.

Наголосимо, що саме мистецтво активно впливає на фор­мування у юриста правового почуття. Тонка духовна сут­ність сприяє тому, що воно краще пізнається у правовому явищі, вносить у правосвідомість не виражені словом відтін­ки почуття, а це своєю чергою підвищує ефективність про­фесійного розв'язання складних суспільних і особистих проб­лем.

Естетичне пізнання правового явища має незавершену форму: передчуття, інтуїція, здогадки, асоціації тощо. Їх вплив виявляється насамперед у сфері підсвідомості, яка ак­тивізує свідомість, у тому числі правосвідомість (наприклад, музика як вид мистецтва може давати імпульс до інтерпре-таційної свободи вибору рішень). Естетична цінність право­свідомості юриста формує творчий дух, забезпечує варіантну (але правомірну) професійну поведінку, не допускає спро­щених дій, схематичної чи поверхової «правосвідомості».

Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості юриста «програмується» зворотний потік почуттів і думок, який по­зитивно впливає на його професійну діяльність. Юрист більш свідомо оцінює правову ситуацію, яку розглядає. Від­бувається переосмислення набутих раніше правових знань, краще засвоюються нові відомості з юриспруденції.

По-друге, складовим елементом естетичної культури юрис­та можна визнати почуттєвий вплив законів краси у правовій естетиці та формуванні професійної правосвідомості. На­самперед підкреслимо буття краси, адже юристові (як і кож­ній людині) для духовно-естетичного розвитку потрібно здійснювати професійну діяльність за цими законами, твори­ти за законами краси, яка, як відомо, врятує світ.

Красу треба вміти бачити, чути і до того ж знати, що це поняття змінне. Критеріями відчуття краси може бути реак­ція заінтересованих осіб та власне сумління. Головним джере­лом краси є правосвідомість юриста. Звісно, треба врахо­вувати, що, по-перше, знання юриста про теоретичне існу­вання законів краси у Всесвіті позитивно впливає на форму­вання його правосвідомості, по-друге, намагання здійсню­вати професійні дії за законами краси залежить від рівня правосвідомості юриста. Іншими словами, у першому ви­падку первинним є закон краси, а у другому - правосвідо­мість. Така взаємозалежність краси і правосвідомості сприяє налагодженню суспільних відносин.

Варто зіставити також поняття краси та істини у юридич­ній практиці. Дослідники доводять, що спорідненість краси та істини в цілісному перетворенні людини і світу спричинюється до просвітлення душі, а значить, до профілактики правопорушень, налагодження цивілізованого правопорядку у суспільстві.

Почуттєвий вплив законів краси на правосвідомість юри­ста формується також під дією законів, нормативно-право­вих актів тощо. Але якість правового почуття залежить від джерела краси, яка закладена у правові норми. Так, можна стверджувати, що вагомим джерелом краси професійної правосвідомості юриста є римське приватне право, а також історико-правові пам'ятки, які мають духовну цінність та світове значення. Своєю логічністю, універсальністю, мак­симальною наближеністю до досконалості ці документи мо­жуть розглядатися як приклад правової естетики, слугувати орієнтиром у формуванні правового почуття.

Однак найдосконалішим джерелом краси є природні зако­ни (закони Всесвіту). Саме вони повинні міцно увійти в норми професійної діяльності юриста, у його службовий етикет. Ес­тетична культура (краса) закладається у зміст службового ети­кету юриста лише тоді, коли цей етикет відображає природ­ний стиль поведінки, у якій нема нічого зайвого, штучного, несумісного. Саме за зовнішніми діями юриста можна судити про красу його внутрішньої культури (як спеціаліста).

Поряд з красивим існує прекрасне. Ці поняття дещо різні. Прекрасне - це найгарніше. Воно - більш широке поняття. Красива чи прекрасна людина - все залежить від рівня духо­вності, професійної майстерності та природної закономірно­сті її поведінки. Тому доцільно говорити про логіку існуван­ня прекрасного у службових діях юриста.

Професійна правосвідомість як елемент естетичної куль­тури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість становить певний ком­плекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію.

Зупинимося докладніше на значенні естетичного смаку для юридичної діяльності. Естетика є критикою смаку, а сут­тєвим естетичним фактором смаку виявляється почуття за­доволення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Есте­тичний смак юридичної орієнтації формується на практиці, у процесі професійної діяльності, хоча й залежить від характеру правника, рівня його загальної культури та вихованості, пев­них звичок тощо. Проте у будь-якому випадку смакові оцін­ки юридичної діяльності мають бути раціонально обґрунто­вані. Юрист діє в межах закону та правового почуття, і його професійні смакові якості повинні перебувати у правовому полі, під впливом духу права.

Зрозуміло, що естетично-правовий смак має індивідуаль­ний характер, отже, можлива поява деформованого, спотво-' реного смаку. Наприклад, юрист може отримувати насолоду від того, що продемонстрував свою владу, застосував силові засоби, які не були адекватними в даній правовій ситуації. У , подібних діях відсутня естетична культура, оскільки вони спрямовані на порушення рівноваги або на її невстановлен-ня. Крім цього, юрист, естетично-правовий смак якого спотворений, не в змозі глибоко пізнати правове явище. Його зусилля спрямовуватимуться на несправедливість, неправильне розуміння сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку, формування негативної естетичної свідомості. Діалог мистецтва і закони краси діють на юриста саме у полі правової естетики, яку доцільно розглядати як ужиткову естетику, оскільки будь-яка сфера трудової діяльності має ¹ своє естетичне забарвлення. Правова естетика полягає в ін-I теграції естетики з досягненнями правових наук. Така інте­грація випливає з того, що у праві є естетичні надбання, ес­тетична цінність, естетичні компоненти. Естетична позиція права висвітлює своєрідне естетичне реагування з боку юри­ста. Адже йому часто доводиться виступати у різних ролях:

психолога, педагога, культуролога, філософа, дипломата, актора тощо, які формують окремі види ужиткового профе­сійного мистецтва. А об'єднує ці ролі почуттєва, естетична культура правника. Тобто право систематизує естетичні ви­моги до особи юриста, і юридична діяльність вбирає у себе естетичні (почуттєві) відносини права. Тому, виходячи з ес­тетично-правових властивостей юридичної діяльності та ес­тетичної практики юриста, потрібно правильно оцінювати естетичні властивості права.

Отже, у правовій естетиці чільне місце посідає діалог різ­них видів культур і мистецтва. Щоб ефективно реалізувати І правові норми на практиці, всебічно пізнати правове явище, треба цілеспрямовано естетично (почуттєво) впливати на юридичну діяльність, на формування високого рівня профе­сійної правосвідомості фахівця права.

Принципи естетичної культури юриста відображаютьтіь естетичні позиції, без яких немислима юридична діяльність, яких треба дотримуватися на практиці.

До основних принципів естетичної куль­тури юриста належать: юридична гармо­нія, естетична домінанта, феномен твор­чої волі, юридична алегоричність, профе­сійна мажорність, службовий дизайн.

Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гар­монії як філософсько-естетичної категорії. Він означає висо­кий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовшцем, сягає вічних нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, по­рушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що сти­мулювало споглядання. І у юриста з'являється бажання до­сягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насоло­да дає поштовх до активного пошуку причин появи негатив­них правових явищ у громадському житті.

Звідси актуальність такого принципу естетичної культури юриста, як естетична домінанта, що підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип влас­тивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології. Однак психологічні методи аналізу мистецтванедають змоги всебічно розкривати його природу і сутність. Це - завдання естетики. Оскільки професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологі­чні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, у людини може вироблятися безумовно-умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природ­ні потреби (сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна власти­вість дістала назву принципу домінанти, прихованої домі­нанти, прихованого рефлексу. Це означає, що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правового явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій.

Однак професійну творчість юриста стимулюють й інші чинники. Важливою є внутрішня, вроджена, безмежно силь­на творча воля [83, с. 337]. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правової істини через емоційно-правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до влас­ної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значи­мості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне фено­мен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармо­нії у правових відносинах, а не на власну вигоду.

Правда, можна говорити і про розумну потребу біологіч­ного існування, але вона не повинна домінувати. У протилеж­ному випадку сприйняття правового явища буде однобіч­ним, у ньому не виявлятимуться естетичні категорії. Підпо рядковуючи свої дії постійному творчому пошуку й піз­нанню правових явищ, юрист тим самим виявляє власний естетичний потенціал. Проте за відсутності сприятливих ес­тетичних обставин ресурси вольових зусиль можуть вичер­пуватися і потенціал творчої волі буде бездіяльним. Звичай­но, розраховувати на зовнішні сили, на піклування сторонніх осіб потрібно, але відносно. Найголовніше полягає у фено­менальній напруженості власної творчої волі, незважаючи на можливі негативні зовнішні впливи.

Проаналізуємо такий принцип естетичної культури прав­ника, як юридична алегоричність. Відомо, що Феміду - бо­гиню правосуддя, зображають жінкою із зав'язаними очима й шальками терезів як символ безсторонності. Лише ізолю­вавшись від негативного впливу сторонніх осіб, юрист може встановити природну рівновагу, естетично-правову пропор­цію. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляю­ться в юридичній діяльності. Досить згадати систему дорож­ніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей, но­мерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється юристом, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв'язків між його мікрочастинами.

З аналогічної причини важливий і принцип професійної мажорності, що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, теат­рального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мистецтво має здатність викликати естетичні пережи­вання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для перцю-відкриття частин незнайомого світу. Професійна мажор­ність як безкорислива допомога юристові є своєрідною ес­тетичною терапією.