Завдання естетичного виховання дітей дошкільного віку

Дитина прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом на світ, що постає у враженнях від предметів, які вона відкриває для себе, у колисковій пісні, кожному від­блиску материнських очей. З часом вона починає виокрем­лювати серед них ті, що їй найбільше подобаються і що не подобаються зовсім, а невдовзі починає усвідомлювати, що є предмети, явища красиві, які ваблять до себе дивною енергією, і такі, що не хвилюють її. Усе це відбувається у дошкільному віці і є свідченням того, що психіка, розум дитини з ранньої пори можуть сприймати педагогічні впливи щодо виховання здатності відрізняти прекрасне від по­творного і відповідно ставитися до них. Тому одним із головних завдань дошкільної педагогіки є стимулювання, спрямування, коригування естетичного розвитку дитини, пробудження у неї прагнення до прекрасного, до його творення.

Естетичне виховання є масштабною, складною справою, яка передбачає залучення дитини в контекст прекрасного як універсуму, в систему загальноцивілізаційних естетичних художніх цінностей, оскільки прекрасне є ці лісним, єдиним у своїй всезагальності, втілює в собі есте­тичний, художній геній, який є однаково цінним для кож­ного народу.

Маючи загальнолюдську цінність, прекрасне втілює в собі особливості бачення його представниками конкретного етносу і народу. Спрямування дитини на пізнання й усві­домлення цих особливостей є надзвичайно важливим зав­данням естетичного виховання. Саме у складному вимірі цілісності, єдності прекрасного, у багатоманітності його на­ціональних вимірів особистість знаходить місце для реалі­зації свого художнього потенціалу. І до цього теж необхід­но поступово готувати дітей, починаючи з дошкільної пори.

Уся ця проблематика конкретизується у завданнях ес­тетичного виховання дошкільників.

1. Формування естетичного ставлення до дійсності, ес­тетичних уявлень і суджень. Естетичне сприймання дійс­ності спирається на чуттєвий аспект речей — їх колір, звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсор­ної культури дітей. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистец­тва, природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.

Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва є:

— здатність до емоційного переживання;

— здатність до активного засвоєння художнього досві­ду, самостійного навчання, пошукових дій;

— спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу і емоційно відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до ро­зуміння, оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві. Дітям допомагають опанувати й усві­домити сенсорні еталони, необхідні для формування емо­ційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і жанри мистецтва, особливості їх виражальних засо­бів, про діячів мистецтва (художників, музикантів), а та­кож з'ясувати сутність естетичних оцінок (гарне, негарне, потворне, смішне).

2. Освоєння дітьми естетичної діяльності. Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього сприйман­ня, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої діяльності, втілення елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми, ставлення до себе. Вже в молод­шому дошкільному віці естетичне сприймання дітей по­стає як емоційний інтерес до естетичних властивостей пев­них об'єктів. З метою розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента, естетично­го судження педагог активізує пізнавальну сферу, перед­усім сенсорику дитини, вправляє її у доборі різних крите­ріїв оцінювання естетичності конкретного об'єкта.

3. Розвиток загальних і спеціальних художньо-твор­чих здібностей дітей. Від того, наскільки правильно бу­дуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскіль­ки вміло буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому, підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності. Ці здібності формуються в процесі засвоєння способів діяль­ності — сприймання, виконання і творчості. У дошкільно­му віці дітям доступні майже всі види художньої творчос­ті — складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи, гра на музичних інструментах, навіть компонуван­ня музичних творів. Характер цих дій відповідає особли­востям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є безпосе­редніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і наставника. Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому пе­редаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного вираження своїх задумів у слові, ма­люнку, пісні стимулює розвиток їх художньо-творчого по­тенціалу.

Однак виявлення на ранніх етапах життя художньо-творчих здібностей ще не є запорукою досягнення особис­тістю мистецьких висот у майбутньому. Багато що залежа­тиме від того, наскільки наполегливо і в яких наставників вона опановуватиме таємниці творчості, від потенціалу її таланту, здоров'я, характеру, волі, здатності жертвувати в ім'я головної мети різноманітними привабами життя і на віть від особливостей фізіологічного розвитку у підлітковому віці. Тому естетичне виховання тісно пов'язане з розумовим, моральним, трудовим і фізичним. З розумовим вихованням воно має спільний об'єкт освоєння — навко­лишню дійсність, яку дитина пізнає розумово і естетично, і спільну основу — сенсорний досвід. Процес естетичного пізнання і художньо-творча діяльність удосконалюють психічні процеси (мислення, пам'ять, уяву). Особливо важлива ця діяльність для розвитку зорової, слухової, моторної пам'яті, музичного слуху. Мистецтво відкриває дитині життя у всьому багатстві предметів і явищ, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей, збагачує новими уявленнями, вчить робити нескладні умовисновки.

Багато чинників єднають естетичне виховання з моральним, адже обидва ці виховні напрями засновані на по чуттях, позитивних і негативних переживаннях. Не випадково, характеризуючи вчинки людини, використовують категорії естетики («гарний вчинок»). У процесі художньої діяльності дитина вчиться ставити цілі і досягати їх, передбачати шляхи здійснення задуму, виявляти витримку, цілеспрямованість, зосередженість. Мистецтво є засобом спілкування і взаєморозуміння, єднання дітей у спільних переживаннях і діях.

З фізичним вихованням естетичне поєднує відчуття злагодженості, краси, ритмічності дій, що координує рухи дитини, вчить відчувати своє тіло, породжує бажання бути гарним, спритним. В оцінках стану фізичного розвитку і здоров'я також використовують естетичні критерії (щоб бути гарним, потрібно бути здоровим, охайним тощо).

Багатоаспектні завдання естетичного виховання мо­жуть бути вирішені на основі розвитку таких важливих особистісних якостей, як ініціативність, креативність, здатність своєрідно сприймати світ.