КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У соціальній психології здебільшого розрізняють когнітивні конфлікти, коли сторони, що протистоять, не мають претензій один до одного, але стикаються як супротивники в спорі стосовно протилежних точок зору (понять, думок) щодо певних об'єктів чи явищ, і конфлікти мотиваційні, які випливають або із зіткнення , інтересів і прагнень, яке має на меті перегляд статусу тієї чи іншої особи в групі, або ж із суперечностей, пов'язаних з особливостями психологічної структури певної групи. З останніх найбільш значними є дії, що впливають на стабільність групового об'єднання, у тому числі утворювальні, зберігаючи та нищівні. Аналогічно може спрацьовувати поведінкова модель осіб у даному об'єднанні: консервативна, конформістська, критична.

Відомо, що міжособистісні відносини в організованому злочинному формуванні часто виникають і розвиваються в обстановці протиборства двох видів сил. Одні, спрямовані на інтеграцію, об'єднання, унаслідок чого й утворюється власне злочинна група, забезпечується її згуртованість і організованість, а інші - на диференціацію одиничних сил, тобто роз'єднання злочинної групи.

Організованим злочинним формуванням, як і будь-яким іншим груповим утворенням, притаманні внутрішньоособистісні, міжособистісні, міжгрупові та внутрішньогрупові конфлікти. Але виникнення та розвиток їх мають свою специфіку.

Так, серед різних загальних факторів, що призводять до внутрішньоособистісних конфліктів, в організованих злочинних групах і злочинних організаціях головним є ступінь входження (включення) учасників у групову злочинну структуру, оскільки в принципі дані конфлікти так чи інакше є наслідком підпорядкування членів груп груповим нормам і лідерам як виразникам останніх, що є неодмінною умовою існування самих цих груп.

Для оперативно-розшукової практики становлять особливий інтерес дослідницькі дані про підстави для примусового залучення окремих членів до організованих злочинних формувань. Зокрема, їх лідери використовують такі підстави, як:

матеріальна залежність особи внаслідок попереднього надання їй кредиту чи

іншої матеріальної підтримки;

- психологічна підтримка й заступництво з боку лідера або іншого члена злочинного формування від дійсних або уявних кривдників;

- національні почуття;

- поступове втягування в злочинну діяльність шляхом періодичного отримання від особи часткових відомостей про об'єкт злочину;

відстеження учасників інших злочинних формувань чи окремих злочинців, що вчиняють кваліфіковані злочини, та їх підкорення під страхом видачі останніх правоохоронним органам;

погроза фізичною розправою, у тому числі як відносно самої особи (у випадку відмови увійти в злочинне об'єднання як певний фахівець, людина зі зв'язками, творчими здібностями тощо), так і щодо її родичів або близьких осіб.

У цілому такі конфлікти являють собою ситуації зіткнення на рівні стосунків між окремими спільниками їхніх несумісних інтересів, цінностей, ролей, а також норм і правил групової взаємодії, які можуть мати загальноприйнятий у злочинному світі характер і бути обов'язковими для всіх членів злочинних формувань (наприклад, життя "по поняттям") або існувати у формі усних чи письмових правил, норм, розроблених у конкретній групі чи організації. Ці норми й правила істотно значущі для кожного члена злочинного формування, вони є невід'ємною частиною та регуляторами групової взаємодії, і порушення їх майже завжди спричиняє міжособистісні конфлікти.

Відправним моментом психологічного аналізу даних конфліктів є те, що в будь-якій злочинній групі чи організації взаємовідносини між учасниками формуються на основі, насамперед, задоволення своєкорисливих особистих інтересів і потреб. Тому в злочинній діяльності організованої злочинної групи та злочинної організації вже від самого початку закладено предмет конфліктного інциденту, оскільки одночасне задоволення своєкорисливих особистих інтересів і потреб та відповідних групових інтересів є доволі проблематичним.

Сучасна практика боротьби з організованими злочинними формуваннями свідчить про те. що міжособистісні (та й внутрішньоособистісні) конфлікти в них частіше за все виникають на фунті незадоволення: напрямами злочинної діяльності, засобами, способами вчинення конкретних видів злочинів, розподілом кримінальних прибутків; стратегією та стилем керівництва; внутрішньогруповими нормами-вимогами й санкціями за їх порушення; обмеженням емоційних міжособистісних відносин. Це знайшло своє підтвердження і в матеріалах конкретних досліджень.

Але в цілому слід визнати, що в організованих злочинних формуваннях існує істотна особливість міжособистісних конфліктів, яка полягає в тому, що розвиток їх має нормативну залежність і керованість з боку лідерів. Вони можуть маніпулювати міжособистісними конфліктами в середовищі своїх спільників у вигідному для себе напрямку, що сьогодні є досить поширеним явищем.

Узагалі ж причини внутрішньогрупових конфліктів в організованих злочинних групах і злочинних організаціях можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні. Перші - це недоліки в організаційному, інформаційному, технологічному забезпеченні злочинної діяльності, нераціональний розподіл ролей і обов'язків тощо. Другі ж є продуктом емоційного походження, як-от: негативний соціально-психологічний клімат і психологічні бар'єри, неприйнятні риси характеру та певні психологічні особливості окремих осіб (егоїзм, недостатнє самовладання, нестриманість, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність) тощо.

За розподілом суб'єктів внутрішньогрупових конфліктів в організованих злочинних формуваннях провідна роль належить їх лідерам. Саме загострення суперечностей між ними та спільниками найчастіше призводить до таких конфліктів.

Основною причиною цих суперечностей є: хиби в організації злочинної діяльності; прорахунки лідера, які призвели до невдалих злочинних дій; прагнення лідера до привласнення значної частки злочинного прибутку; слабка згуртованість об'єднання; егоїстичні прояви одного або декількох його членів з метою ствердження своїх уявних переваг; наявність атмосфери прихованого суперництва, психологічного підкорення, пристосовництва тощо.

Головне ж, що викликає конфлікти між лідерами й членами організованих злочинних формувань, - це нерівноправність, інформаційне обмеження учасників у порівнянні з лідерами, а також, нерівномірний розподіл прибутків, отриманих за рахунок злочинної діяльності. Але це здебільшого характерне для злочинних організацій, що мають складну організаційно-управлінську структуру. Щодо менш розвинених організованих злочинних груп, то в них внутрішньогрупові конфлікти частіше викликаються такими чинниками, як ущемлене самолюбство, почуття заздрості та знову ж таки недовіра до лідерів.

Практиці відомі також дуже гострі внутрішньо-групові конфлікти, що відбуваються в злочинних організаціях на підставі різних суперечностей, які виникають між їх лідерами й опозиціонерами з числа так званих "авторитетів", що наближені до керівного ядра вказаних організацій. Причинами тут найчастіше виступають прагнення опозиціонерів до автономізації свого становища в злочинних формуваннях, зайняття в них провідних ролей тощо. Одночасно керівники бажають підірвати їхній авторитет, усунути їх як своїх суперників. Такі конфлікти відбуваються зазвичай приховано, а їх наслідком нерідко є фізичне знищення один одного, що надалі призводить до значного розхитування самих організацій.

Інколи в організованих злочинних формуваннях відбуваються конфлікти між основним складом цих об'єднань і їх новими членами. Виникають такі зіткнення внаслідок того, що групи очікують від новачків активних дій і повного підкорення груповим нормам. Як правило, над новими членами встановлюється суворий контроль, і в разі навіть незначних порушень групової дисципліни до них застосовуються жорсткі санкції.

Також конфлікти часом виникають і розвиваються між груповою більшістю й окремою скомпрометованою особою зі складу групи. Головна причина тут - недовіра до такої особи.

В особливо гострій формі відбуваються конфлікти між організованою злочинною групою чи організацією та їх членами, які вирішили припинити зло­чинну діяльність і вийти з об'єднання. Це пов'язане, по-перше, з неприйняттям такого виходу за існуючими у злочинних групах нормами, а по-друге, зі страхом решти учасників і самого лідера щодо можливості бути викритими й притягнутими до кримінальної відповідальності. Спроба виходу з таких конфліктів теж нерідко призводить до трагічних наслідків.

Узагалі, як переконують наукові спостереження, у виникненні внутрішньогрупових конфліктів в організованих злочинних формуваннях головну утворювальну роль відіграють порушення їх учасниками специфічних групових норм. Найбільш поширеними сьогодні є такі.

За інструментальним (предметно-дійовим) типом відносин це порушення:

- вимог щодо конспірації групової злочинної діяльності, зокрема належності до неї окремих членів;

- вимог стосовно дотримання субординації та підпорядкованості в ієрархічній груповій структурі;

- заборони вчинення несанкціонованих злочинів або застосування під час здійснення злочинних дій засобів, прийомів і способів, які виходять за рамки запланованого;

- вимог щодо безумовного виконання розподілених ролей, а також дотримання прийнятих рішень щодо підготування, здійснення конкретних злочин них дій;

- вимог стосовно дотримання обережності та розсудливості при вчиненні злочинів;

- вимог про дотримання визначеного порядку розподілу кримінальних прибутків. Що ж до невиконання норм, які регулюють внутрішньогрупові стосунки емоційного або почуттєвого характеру, то до таких слід віднести порушення:

- вимог стосовно недозволенності самостійного виходу з групи, а також неприпустимості видачі співучасників правоохоронним органам;

- вимог щодо обережної та стриманої поведінки осіб за межами кримінальної активності групи;

- вимог про обов'язкові "общаківські" внески й т. ін.

Слід зауважити, що зазначені вище групові норми є. як правило, обов'язковими для всіх або для абсолютної більшості членів організованих злочинних груп. Винятком інколи стають лише наближені до лідерів особи.

Узагалі ці конфлікти є породженням системи міжгрупової взаємодії, яка відбувається як між власне групами осіб, так і між окремими їх представниками, а також між іншими учасниками взаємодії, коли сторони сприймають одна одну як членів різних груп. Безпосередніми джерелами таких конфліктів, як і всіх інших, виступають суперечні групові інтереси, потреби, ролі, намагання тощо. Але це го­ловним чином зіткнення у зв'язку з розподілом (перерозподілом) територіальних або економіко-галузевих сфер кримінального контролю чи з причин боротьби за владу в кримінальному середовищі та за фактичне існування кожної суперечної сторони.

Вказані закономірності виникнення та розвитку конфліктів в організованих злочинних угрупованнях однозначно можуть бути використані в оперативно-розшуковій діяльності, насамперед із метою оперативно-профілактичного роз'єднання злочинних формувань, викриття їх, розкриття вчинених ними злочинів і т. ін.

Своєчасне отримання оперативними працівниками інформації про хід урегулювання конфліктів у злочинному середовищі дозволяє розумно втручатися в ці процеси, скеровуючи їх у напрямку, необхідному для виконання завдань ОРД.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Практичне значення пізнання конфліктів у злочинному середовищі полягає в тому, що:

- по-перше, конфлікти відіграють важливу інформаційну функцію для ОРД, бо вони є носіями відомостей про істотні суперечності в зазначеному се­редовищі, їх сторони та займані ними позиції;

- по-друге, у певних оперативно-тактичних ситуаціях конфлікти можуть бути використані як необхідні умови для встановлення оперативного контакту з об'єктами оперативно-розшукового інтересу та подальшого конструктивного розвитку взаємодії з ними.

- по-третє, конфлікт, що виник у злочинному формуванні, може слугувати інструментом психологічного впливу з боку оперативного працівника на конфліктуючі сторони, зокрема шляхом конструктивних переговорів з окремими учасниками цього формування, переконання їх у небажаності подальшої участі в злочинній діяльності, дискредитації якоїсь особи в очах іншої з метою посилення руйнівних процесів у злочинному середовищі тощо;

- по-четверте, завдяки пізнанню особливостей перебігу конфліктів в організованих злочинних групах і злочинних організаціях може бути встановлено найбільш слабку ланку, яку варто враховувати при виборі тактики реалізації оперативних справ, розробленні комбінацій із затримання злочинців і т.п. .

Окремо слід розглянути можливості використання конфліктів за допомогою штучного їх утворення в злочинних формуваннях під час проведення стосовно них відповідних оперативно-розшукових заходів. Тоді конкретний конфлікт набуває характеру стимульованої (з боку оперативного підрозділу) події з метою цілеспрямованого, оперативно необхідного впливу на об'єкт оперативної розробки: наприклад, зіткнення членів групи в результаті компрометування окремих із них, створення обстановки недовіри до лідера групи чи інших її членів шляхом розповсюдження стосовно них певної дезінформації тощо.

Але розглянутий вище захід може бути доцільним і потрібним лише для роз'єднання організованої злочинної групи, розвінчання авторитету її лідера, виведення з-під його впливу окремих осіб і т. ін., і проводитися він має тільки в рамках окремо розробленої оперативної комбінації.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Об'єктивне пізнання оперативними співробітниками ОВС конфліктів, що відбуваються в злочинному середовищі, у тому числі причин їх виникнення, специфіки перебігу та способів розв'язання є важливим складовим компонентом психологічного забезпечення ОРД, оскільки це не тільки дає зазначеним підрозділам надзвичайно цінну психологічну інформацію про об'єкти оперативної розробки, але й озброює оперативних працівників ефективним психологічним інструментарієм, необхідним для здійснення позитивного впливу на ці об'єкти.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

При вивченні теми необхідно уяснити, що яку б основу не мав конфлікт, існують причини, що спри­яли його виникненню. Їх можливо поділити на: об'єктивні й суб'єктивні, внутрішні й зовнішні причини. Вони зумовлюють появу конфліктів двох типів:

— конфлікти, що не мають відношення до професійної діяльності;

— конфлікти, що виникають під час виконання працівниками ОВС своїх професійних обов'язків. При цьому причина викликає до життя наслідок, яким виступає в даному випадку конфлікт, але тіль­ки за наявності певних умов. Тому кожен конфлікт треба розглядати всебічно, через вивчення його інтегральної й диференціальної харак­теристик і враховувати це при виборі способу його вирішення.

Слід усвідомити, що існує декілька видів причин конфліктів:причини соціально-професійного характеру; психологічного характеру; організаційні причини. До останньої групи причин відносяться: недосконала систему організації структури МВС України; неправильна модель організацію роботи у підрозділі; недоліки в укомплектуванні штатів, в спеціалізації й кооперації працівників за різними підрозді­лами (жорсткий розподіл обов'язків і функцій або надмірна зміна функцій персоналу); застарілі посадові інструкції; неправильну орга­нізацію виплати заробітної плати то що.

Вивчаючи матеріал теми необхідно засвоїти що взаємодія між оперативними працівниками та учасниками конфлікту дає змогу ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту та знайти вихід, прийнятний для всіх сторін, намаганням виявити і зрозуміти проблеми іншої сторони, включенням усіх зацікавлених у процес пошуку виходів із конфлікту, розробкою багатьох альтернативних способів врегулювання конфлікту, уникненням зайвої активності та прояву власних негативних емоцій, які можуть викликати роздратування або неадекватні дії.

Одним з найважливіших розділів теми пізнання конфліктів у злочинному середовищі, яке полягає:

- по-перше, конфлікти відіграють важливу інформаційну функцію для ОРД, бо вони є носіями відомостей про істотні суперечності в зазначеному се­редовищі, їх сторони та займані ними позиції;

- по-друге, у певних оперативно-тактичних ситуаціях конфлікти можуть бути використані як необхідні умови для встановлення оперативного контакту з об'єктами оперативно-розшукового інтересу та подальшого конструктивного розвитку взаємодії з ними.

- по-третє, конфлікт, що виник у злочинному формуванні, може слугувати інструментом психологічного впливу з боку оперативного працівника на конфліктуючі сторони, зокрема шляхом конструктивних переговорів з окремими учасниками цього формування, переконання їх у небажаності подальшої участі в злочинній діяльності, дискредитації якоїсь особи в очах іншої з метою посилення руйнівних процесів у злочинному середовищі тощо;

- по-четверте, завдяки пізнанню особливостей перебігу конфліктів в організованих злочинних групах і злочинних організаціях може бути встановлено найбільш слабку ланку, яку варто враховувати при виборі тактики реалізації оперативних справ, розробленні комбінацій із затримання злочинців і т.п. .

Майбутні оперативні працівники повинні враховувати, що можливе використання конфліктів за допомогою штучного їх утворення в злочинних формуваннях під час проведення стосовно них відповідних оперативно-розшукових заходів. Тоді конкретний конфлікт набуває характеру стимульованої (з боку оперативного підрозділу) події з метою цілеспрямованого, оперативно необхідного впливу на об'єкт оперативної розробки: наприклад, зіткнення членів групи в результаті компрометування окремих із них, створення обстановки недовіри до лідера групи чи інших її членів шляхом розповсюдження стосовно них певної дезінформації тощо.