Аналіз використання матеріальних ресурсів
Ефективність використання матеріальних ресурсів визначається за допомогою системи техніко-економічних показників, наведених нижче.
Загальні витрати на виробництво охоплюють всю кількість матеріальних ресурсів, витрачених підприємством.
Питомі витрати матеріальних ресурсів конкретного виду (т) — це їхні середні витрати на одиницю виготовленої придатної продукції або на одиницю виконаної роботи.
,
де Q 
- загальні витрати матеріальних ресурсів;
q — кількість придатних одиниць продукції або виконаний обсяг роботи.
Питомі витрати матеріальних ресурсів на одиницю основної споживчої властивості однотипної продукції (тС.В.) — одиницю продуктивності, потужності і т.д.
,
де h — загальний обсяг споживчої властивості продукції.
Витрати палива на одиницю продукції.На підприємствах, які виготовляють однотипні вироби, цей показник встановлюється в розрахунку на одиницю продукції, що випускається, у натуральному вираженні (на 1 т чавуну, вапна, на 1000 штук цегли і т.д.). Там, де випускається широка номенклатура виробів, він встановлюється не за всією номенклатурою продукції, а за виробами-представниками.
Вихід придатного продукту (ВП) показує, наскільки ефективно витрачається сировина:
,
де qП — обсяг придатного продукту;
—обсяг вихідної сировини.
Коефіцієнт видобування продукту з вихідної сировини характеризує ступінь використання корисної речовини, яка міститься у відповідному виді вихідної сировини. З цією метою можуть використовуватися коефіцієнти розкрою, видаткові коефіцієнти й інші аналогічні показники.
Коефіцієнт корисного використання матеріальних ресурсів на виробництво конкретної продукції (КВ), який обчислюють за формулою:
,
де qч — чиста маса матеріалу (корисні витрати).
Видатковий коефіцієнт є відношенням норми витрат (тн) до чистої маси виробу (qч):
Видатковий коефіцієнт є оберненою величиною коефіцієнта використання:
При кількісному вимірюванні ефективності використання матеріальних ресурсів оцінюється: співвідношення фактичних витрат матеріальних ресурсів і виконаного обсягу робіт (виготовленої продукції); обернене співвідношення матеріальних витрат і виготовленого продукту (виконаних робіт).
Матеріалоємність продукції (робіт) (МЄ):
,
де Q — обсяг матеріальних витрат;
Z — собівартість продукції.
Показник матеріаловіддачі (МB):
Для оцінки фактичної економії матеріальних ресурсів на підприємстві доцільно скористатися абсолютними і відносними показниками економії.
Абсолютне значення фактичної економії (Еф) матеріальних ресурсів може бути обчислене за формулою:
де q1 — обсяг виробництва звітного періоду;
т0, т1 — питомі витрати матеріальних ресурсів у базовому і звітному році;
р1 — ціна матеріальних ресурсів у звітному році;
т0q1р1 — матеріальні витрати звітного періоду фактичні.
Оцінку відносного значення економії матеріальних ресурсів можна виконати, обчисливши рівень (ступінь) економії (РЕ):
Ступінь (коефіцієнт) використання вторинних ресурсів (kВР) може бути обчислений за такою формулою, %:
,
де qвик— обсяг використаної вторинної сировини, т;
qспож — можливий обсяг споживання вторинних матеріальних ресурсів в економічному районі, т (забезпечений наявністю виробничих потужностей).
План матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) підприємства
План МТЗ підприємства — сукупність планово-розрахункових документів, у яких вирішується потреба в матеріальних ресурсах і встановлюються джерела покриття цієї потреби (рис. 6.3). Він складається з двох основних частин: розрахунків потреби в матеріалах і балансу матеріально-технічного постачання.
Рис. 6.3. Порядок розробки плану матеріально-технічного забезпечення
1. Розрахунок потреби в матеріалах
Вихідними даними для визначення потреби в матеріалах, необхідних для виконання виробничої програми, є обсяг виробництва і норма витрати матеріалів на виготовлення одиниці продукції.
1. Метод прямого розрахунку:
,
де НВ — норма витрати матеріалу на виготовлення одиниці продукції;
П — кількість виробів, яка повинна бути виготовлена у плановому періоді;
п — кількість виробів чи різновидів робіт, для яких використовується цей матеріал.
Різновиди методу прямого розрахунку:
1) У будівництві. На основі цієї ознаки розрізняються розрахунки потреби за кошторисними і виробничими нормами. Потреба в матеріалі знаходиться шляхом множення норм витрат, встановлених в одиницю виміру обсягу робіт (кубометр кладки, квадратний метр поверхні, яка зафарбовується, і т.д.) або на відповідний планований обсяг робіт.
2) Повиробний метод:
,
де НВВ — норма витрати даного матеріалу на виріб;
ПВ — програма виготовлення даного виробу; п — кількість виробів, на виготовлення яких витрачаєтьсяданий матеріал.
3) Подетальний метод:
де НВД — норма витрати на деталь;
ПД — програма виробництва деталей;
п — кількість вироблених деталей.
4) Метод розрахунку потреби за аналогією:
,
де НВАН — норма витрати базового аналога;
П — програма випуску виробів, для яких визначається потреба в матеріалах;
К — коефіцієнт, який враховує особливості споживання матеріалу для даного виробу в порівнянні з аналогом.
5) Метод розрахунку потреби за типовими представниками:
,
де НВТИП — норма витрати типового представника;
ПЗАГ — програма виробництва виробів даної групи.
,
де НВН — норма витрати на окремий виріб, який входить в групу;
КВ — кількість виробів у групі.
2. Розрахунок потреби на основі даних про рецептурний склад
При виготовленні продукції з декількох різновидів сировини і матеріалів для одержання виробів із заздалегідь заданими технічними характеристиками і потрібною якістю розробляються рецептури, в яких вказується співвідношення кожного матеріалу, використовуваного для виробництва цієї продукції.
Розрахунок здійснюють в три етапи:
1 етап. Встановлюють кількість готової продукції, яка повинна бути виготовлена відповідно до програми реалізації:
,
де РГП — потреба готової продукції, (шт, м3 та ін.)
В — маса (об'єм) однієї деталі чи виробу;
П — програма випуску деталей для виконання плану реалізації, шт;
п — кількість найменувань виробів, які виготовляються із суміші однієї рецептури.
2 етап. Встановлюють загальну кількість матеріалів, яка повинна бути відпущена у виробництві з урахуванням втрат в технологічному процесі:
,
де К0Б — інтегральний коефіцієнт виходу готової продукції, який враховує втрати, що виникають на всіх стадіях технологічного процесу виробництва.
3 етап. Встановлюють потребу в кожному матеріалі:
,
де Км — питома вага даного матеріалу в загальному складі для виготовлення виробів за рецептом.
3. Розрахунок на основі нормативних термінів зносу:
де N — кількість виробів, які знаходяться в експлуатації;
t — нормативний термін зносу.
4. Розрахунок на основі формул хімічних реакцій
Для розрахунку потреби у вихідній сировині і матеріалах можна використовувати формули хімічних реакцій, молекулярні маси готового продукту і матеріалу, дані про втрати в технологічному процесі:
де РМ — потреба в матеріалі в натуральних одиницях виміру;
П — програма виробництва готової продукції в натуральних од. виміру;
ММ — молекулярна маса матеріалу;
МПР — молекулярна маса готового продукту;
КПР — вміст чистої речовини в готовому продукті, %;
КМ — вміст чистої речовини у вихідному матеріалі, %;
КВ — сумарна кількість втрат при виготовленні.
5. Статистичний метод
Для обґрунтування потреби в матеріалах, дляяких важко або неможливо встановити норму витрат, користуються статистичними даними про фактичні витрати в минулих періодах:
В = Вф * КПР * КЕ,,
де Вф — фактична витрата матеріалу в минулому періоді;
КПР — коефіцієнт урахування зміни програми випуску виробів чи обсягу роботи;
КЕ — коефіцієнт, який характеризує зниження витрат матеріальних ресурсів у зв'язку із впровадженням відповідних організаційно-технічних заходів.
6. Розрахунок потреби в паливі
Потреба в паливі визначається в більшості випадків прямим розрахунком шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму витрати палива. Особливістю цих розрахунків є те, що норми витрати різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива, тому при розрахунках спочатку визначають потребу в умовному паливі.
Потреба в паливі для опалення виробничих будівель у зимовий період визначається за формулою:
,
де ВП — потреба в паливі на весь опалювальний період;
НВУ — норма витрат умовного палива на добу, на 1°С різниці між внутрішньою і зовнішньою температурами в опалювальний період у кг/1000 м3 об'єму будівлі;
Воп — тривалість опалювального періоду, днів;
Тв — внутрішня температура опалюваних будівель, °С;
Т3 — середня температура зовнішнього повітря за опалювальний період, °С;
V — зовнішній об'єм опалюваних приміщень;
КЕ — тепловий еквівалент застосовуваного палива.
Планування покриття потреби в матеріалах
Планова потреба в матеріалах до витрати покривається за рахунок очікуваних залишків на початок планового періоду, внутрішніх ресурсів і величини завезення зі сторони.
Величина очікуваних залишків на початок планового періоду визначається за формулою:
де Зоч — очікуваний залишок;
Зф — фактичний залишок на перше число місяця, у якому розроблявся план постачання (звітні дані);
Ноч — очікуване надходження на підприємство за період від дати, на яку узятий фактичний залишок, і до початку планового періоду;
Воч — очікувані витрати за той же період.
Дата добавления: 2015-12-10; просмотров: 1593;