Управління трудовими ресурсами як система

На державному рівні та на рівні підприємства в систему управління трудовими ресурсами входять такі підсистеми:

I. На державному рівні управління:

Перша підсистема - формування робочої сили:

- управління процесом відтворення населення;

- управління процесом підготовки робочої сили;

- управління процесом відшкодування робочої сили.

Друга підсистема - управління процесом розподілу трудових ресурсів:

- управління створенням робочих місць;

- управління перерозподілом робочої сили.

Третя підсистема - управління процесом використання робочої сили:

- управління технічним прогресом;

- управління економікою праці.

II. На рівні управління підприємством:

Перша підсистема - формування трудових ресурсів:

- планування;

- набір;

- добір;

- визначення розміру заробітної плати і пільг.

- Друга підсистема - розвиток трудових ресурсів:

- професійна орієнтація й адаптація;

- оцінка трудової діяльності;

- підготовка керівних кадрів;

- управління просуванням по службі.

Третя підсистема - підвищення якості трудової діяльності:

- мотивація праці;

- удосконалювання організації праці і його оплати.

Таким чином, управління трудовими ресурсами на державному рівні і на рівні підприємства слід розглядати як пов'язані підсистеми, що повинні бути спрямовані на досягнення оптимального й ефективного використання наявних трудових ресурсів, виходячи з трудового потенціалу країни.

На встановлення ціни товару "робоча сила" впливає взаємодія попиту і пропозиції на ринку праці. Зміна попиту на робочу силу визначається, в першу чергу, з боку власних структурних підрозділів у зв'язку зі зміною обсягу виробництва чи в зв'язку з реорганізацією структури управління підприємством, зміною асортименту продукції, що випускається, впровадженням нової техніки і технології, організацією виробництва і праці.

Особливо сильно міняється кон'юнктура попиту на власну робочу силу підприємства в умовах великих перетворень, коли одне виробництво закривається, а замість нього починає розвиватися інше, або при реалізації працезберігаючої політики, коли перевага надається фактичному або ж відносному вивільненню робочої сили і коли завдяки росту продуктивності праці випуск продукції збільшується при тій же чисельності.

Таким чином, вирішення проблеми зайнятості населення в регіоні значною мірою залежить від підприємств і організацій, тому що саме тут формується попит на робочу силу і відбувається створення нових робочих місць.

Вплив на працівника з метою пристосування його до потреб виробництва і забезпечення його ефективного функціонування здійснюється через вимоги до якості робочої сили, до її кваліфікації, через мотивацію до праці, активне підключення працівника до професійної мобільності тощо. Підприємство повинно пристосовуватися до змін ринкової кон'юнктури, проявляти відносно наймання і використання найнятої робочої сили велику гнучкість. У цих умовах великого значення набуває управління трудовими ресурсами як складова частина системи управління підприємством.