Аналіз використання робочого часу

Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне й ефективне використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.

Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності (форма 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу»), балансу робочого часу та оперативного табельного обліку. Інформаційне забезпечення аналізу використання робочого часу протягом дня, що міститься в офіційній статистичній звітності, є недостатнім, бо в ній містяться (наводяться) дані лише про документовані (офіційно зафіксовані) внутрішньозмінні простої працюючих, у тому числі робітників. Тому велике значення для виявлення реальної суми внутрішньозмінних втрат робочого часу мають матеріали обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня.

При розрахунку балансу робочого часу використовуються як нормативні матеріали, так і дані за попередні періоди (наприклад, неявки з причин хвороби), а також дані табельного обліку явок і неявок на роботу з розшифруванням причин останніх Баланс робочого часу складається по господарюючому суб'єкту в цілому, кожному виробничому підрозділу та категорії працюючих У балансі робочого часу розраховуються календарний, табельний максимально можливий і явочний фонди робочого часу

У процесі аналізу використання робочого часу виконуються наступні завдання:

– загальна оцінка повноти використання робочого часу;

– виявлення факторів і розміру їх впливу на використання робочого часу;

– з'ясування причин цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу;

– розрахунок впливу простоїв на продуктивність праці та зміну обсягу виробництва

Використання робочого часу за категоріями робітників оцінюється за допомогою двох показників: середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни) Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту з праці

Перший показник, що характеризує тривалість робочого періоду в днях, (явочні дні), залежить від наступних факторів:

– кількість вихідних і святкових днів;

– кількість днів чергової відпустки, інших видів відпусток, передбачених законодавством;

– кількість днів непрацездатності;

– неявки на роботу з дозволу адміністрації;

– прогули тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від:

– величини нормативно встановленого робочого тижня,

– часу простою протягом робочого дня (зміни), зафіксованого в обліку;

– часу інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо);

– часу понадурочної роботи (збільшує величину показника) тощо.

Під час аналізу визначаються відхилення фактичних показників від запланованих, проводиться порівняння їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюються конкретні причини можливих відхилень. Дані для аналізу використання трудових ресурсів наведені у таблиці 5.14.

За даними таблиці 5.14 можна зробити висновок, що середня тривалість робочого дня у звітному році була більшою, ніж у минулому році на 17,9 %, але меншою від плану на 1,3 %, що складає 0,1 год. Вказана зміна обумовлена збільшенням відпрацьованих годин одним робітником у звітному році в порівнянні з минулим роком на 14,3 %, що склало 250 год. Збільшення середньої тривалості робочого дня ще не свідчить про покращання використання робочого часу; це є свідченням збільшення часу середнього перебування робітників на роботі, а не збільшенням власне робочого часу.

Таблиця 5.14 – Використання трудових ресурсів підприємства

Так, за даними таблиці 5.14, непродуктивні втрати робочого часу збільшилися у 2-му році порівняно з 1-м на 0,3 тис. год. або на 7,5 %.

Після загальної оцінки повноти використання робочого часу необхідно визначити вплив наступних факторів на зміну фонду робочого часу (Ф_РЧ):

– чисельності робітників (ЧР);

– кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за звітний період (Д);

– середньої тривалості робочого дня (Т).

Зв'язок між цими показниками можна представити за допомогою мультиплікативної моделі.

.

(5.22)

Проведемо розрахунок за даними таблиці 5.14.

1) фонд робочого часу за 1-й рік:

Ф_РЧБ = 670 х 6,7 х 261 = 1171,6 (тис. год.);

2) фонд робочого часу плановий:

Ф_РЧП = 670 х 8,0 х 260 = 1393,6 (тис. год.);

3) фонд робочого часу за 2-й рік:

Ф_РЧФ = 668 х 7,9 х 253 = 1335,1 (тис. год.).

Таким чином, фонд робочого часу у звітному році був менший за плановий на 58,5 тис. год. і на 163,5 тис. год. більший, ніж за минулий період.

Вплив факторів на зміну фонду робочого часу, можна встановити способом абсолютних різниць. Зміна фонду робочого часу за рахунок зміни:

а) середньооблікової чисельності робітників:

б) відпрацьованих днів одним робітником:

в) середньої тривалості робочого дня:

З проведеного розрахунку можна зробити висновок, що на фонд робочого часу найбільший вплив мала величина відпрацьованих днів одним робітником. За рахунок зменшення кількості відпрацьованих днів одним робітником на 7 днів фонд робочого часу зменшився на 37,1 тис. год.

Негативно вплинули на фонд робочого часу зниження тривалості робочого дня на 0,1 год., що знизило фонд робочого часу 19,9 тис. год. і чисельності робітників на 2 чол., що знизило фонд робочого часу відповідно на 4,2 тис. год.

Аналізуючи використання робочого часу на підприємстві, необхідно визначити загальні втрати робочого часу: цілоденні та внутрішні. Причини втрат робочого часу (цілоденних і внутрішньозмінних) можна встановити порівнюючи плановий і фактичний баланс робочого часу.

Причини втрат робочою часу можуть бути викликані різними об’єктивними та суб’єктивними обставинами: не передбаченими планом додатковими відпустками з дозволу адміністрації, хворобою робітників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність машин і механізмів, кліматичні умови, відсутність роботи, електроенергії, палива, тощо. Кожний вид втрат аналізується більш детально, особливо ті, які залежать від підприємства. Більшість з них (крім втрат, пов’язаних з хворобами та кліматичними умовами) можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочою часу. При цьому необхідно враховувати, що втрати робочою часу не завжди призводять до зменшення виробництва продукції, вони можуть бути перекриті підвищенням продуктивності праці робітників підприємства.

Проведемо аналіз балансу робочою часу на підставі даних таблиці 5.15.

Таблиця 5.15 – Аналіз балансу робочого часу

Чисельність робітників взято з таблиці 5.14 і становить 668 чоловік.

За даними таблиці 5.15 можна зробити висновок, що більша частина втрат робочого часу ((2004 + 3340 + 5344) х 7,95 + 1336 = 86306 (год.)) викликана суб'єктивними факторами: додаткові відпустки, прогули, простої, що можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу. Недопущення їх рівнозначно вивільненню 47 працівників підприємства (86306 / 1829). За рахунок вказаних факторів фонд робочого часу фактичний був менший за плановий на 21 день з розрахунку на 1 робітника або на 14028 днів роботи всіх робітників. При цьому корисний фонд робочого часу фактичний був менший за плановий на 168 год. з розрахунку на 1 робітника, або на 112,2 тис. год. роботи всіх робітників, а фактична середня тривалість робочої зміни зменшилася у порівнянні з планом на 0,02 год. (на 1 робітника) або на 13,36 год. (на всіх робітників підприємства).

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні витрати робочого часу. Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу).