Аналіз продуктивності праці

Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності праці є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання. Іншими словами, під продуктивністю праці розуміють результативність праці або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.

На робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу (годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1 людино-годину) - виробіток, або кількістю часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції - трудомісткість. Відповідно, існує тісний взаємозв'язок між затратами праці на одиницю виробленої продукції і продуктивністю праці: чим нижче трудомісткість виробництва продукції, тим вища продуктивність праці.

Показники продуктивності праці визначають у:

– натуральних вимірниках– при випуску однорідної продукції, там де виробляють один вид продукції або декілька подібних;

– трудових вимірниках– передбачає вимірювання через трудомісткість окремих видів продукції;

– вартісних вимірниках– найпоширеніші вимірники, які можуть бути використані на будь-якому підприємстві.

У процесі аналізу продуктивності праці вивчаються:

– рівень і динаміка продуктивності праці;

– вплив окремих чинників на зміну продуктивності праці;

– пропозиції і заходи щодо підвищення продуктивності праці.

Аналіз продуктивності праці починають з вивчення її рівня і динаміки оцінки виконання поставленого завдання.

Узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим (РВ_П). Величина його залежить від виробітку робітників (В_Р) їх питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВ_Р) (фактори першого рівня підпорядкування); кількості відпрацьованих ними днів (Д), тривалості робочого дня (Т), середньоденного виробітку робітника (ГВ_Р) (фактори другого рівня підпорядкування). Таким чином, середньорічний виробіток одного працюючого дорівнює:

.

(5.23)

Враховуючи, що це детермінована функціональна мультиплікативна модель, вплив наведених факторів може бути розрахований способом ланцюгових підстановок, абсолютних різниць тощо.

Проведемо факторний аналіз продуктивності праці за даними таблиці 5.16.

Таблиця 5.16 – Дані для аналізу продуктивності праці

Розрахунок впливу факторів на зміну рівня середньорічного виробітку працюючих проведемо способом ланцюгових підстановок. Для цього розрахуємо ряд умовних величин при зміні відповідних факторів:

1) РВ_УСМ1 = ПВ₂ х Д₁ х Т₁ х ГВ₁ = 0,759 x 260 x 7 x 5,1 = 7045,04(грн.);

2) РВ_УСМ2 = ПВ₂ х Д₂ х Т₁ х ГВ₁ = 0,759 х 253 х 7 х 5,1 = 6855,36 (грн.);

3) РВ_УСМ3 = ПВ₂ х Д₂ х Т₂ х ГВ₁= 0,759 x 253x 7,9x 5,1 = 7736,77 (грн.).

Проведемо розрахунок абсолютних відхилень за рахунок впливу кожного фактора:

1) питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу:

ΔРВ_ПВ = 7045,04 - 6850,8 = 194,24 (грн.);

2) кількості відпрацьованих днів одним робітником:

ΔРВ_Д = 6855,36 - 7045,04 = -189,68 (грн.);

3) тривалості робочого дня:

ΔРВ_Т = 7736,77 - 6855,36 = 881,41 (грн.);

4) середньогодинного виробітку одного робітника:

ΔРВ_ГВ = 7056,8 - 7736,77 = -679,97 (грн.);

Загальна зміна середньорічного виробітку працівників становить:

ΔРВ = 194,24 -189,68 + 881,41 - 679,97 = 206 (грн.).

За проведеними розрахунками можна зробити висновок, що фактичний середньорічний виробіток робітника був більший за плановий на 206,0 грн. На середньорічний виробіток робітника позитивно вплинули два фактори: зміна питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу та трива­лості робочого дня, що збільшило середньорічний виробіток відповідно на 194,24 і 881,41 грн. Негативний вплив мали наступні фактори: кількість відп­рацьованих днів одним робітником і середньогодинний виробіток робітника, що зменшили середньорічний виробіток відповідно на 189,68 та 679,97 грн.

Аналогічно аналізується зміна середньорічного виробітку робітника, який залежить від кількості відпрацьованих днів одним робітником, середньої тривалості робочого дня та середньогодинного виробітку.

Чисельні взаємозалежні фактори підвищення показників продуктивності праці можна умовно поєднати в наступні основні групи, які характеризують:

1) удосконалення техніки та технології. До цієї групи факторів входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;

2) покращення організації виробництва, раціональне розміщення виробни­чих сил, спеціалізація підприємства та галузей промисловості, найбільш повне використання наявного обладнання, ритмічність виробництва тощо;

3) удосконалення організації праці, тобто покращання використання живої праці, підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працівників, зміцнення трудової дисципліни та удосконалення системи заробітної плати, нормування праці та особиста матеріальна зацікавленість всіх робітників тощо.

У процесі аналізу необхідно встановити відповідність між темпами росту середньої заробітної плати та продуктивністю праці. Для розширеного відтво­рення, отримання необхідного прибутку та рентабельності, необхідно, щоб те­мпи росту продуктивності праці випереджали темпи росту його оплати. Якщо цей принцип не дотримується, то відбуваються перевитрачання фонду заробіт­ної плати, підвищення собівартості продукції та, відповідно, зменшення суми прибутку.

Для оцінки співвідношення розраховують коефіцієнт випередження тем­пів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробіт­ної плати, приріст середньої заробітної плати на 1 % приросту продуктивності праці чи приріст продуктивності праці на 1 % приросту середньої заробітної плати. Коефіцієнт випередження с співвідношенням індексів продуктивності праці та середньої заробітної плати.

В умовах інфляції під час аналізу індексу росту середньої заробітної плати необхідно враховувати індекс росту цін на споживчі товари та послуги.

Таблиця 5.17 – Розрахунок показників використання трудових ресурсів

Відносна економія (перевитрати) ресурсів (характеризує величину необхідних ресурсів при досягнутому обсязі виробництва на базовому рівні ефективності їх використання): (668 - 670) х (70000 - 60000) = - 20 (чол.).

Відносна економія оплати праці: (10000 - 9000) х 1,167= 1167 (тис. грн.).

За наведеними в таблиці 5.17 даними темпи зростання продуктивності праці с більшими у порівнянні з темпами зростання оплати праці. Це сприяло економії фонду оплати праці на суму 1167,0 тис. грн., що є свідченням інтенсифікації використання трудових ресурсів

Аналізуючи ефективність використання трудових ресурсів, необхідно оцінити ефективність використання коштів на оплату праці. Для цього розраховують співвідношення обсягу виробництва, чистого доходу, валового або чистого прибутку до фонду заробітної плати; вивчають динаміку цих показників, проводять порівняння з наявною інформацією з інших підприємств: визначають вплив факторів на зміну кожного показника. На підставі результатів проведеного аналітичного дослідження приймаються відповідні управлінські рішення щодо підвищення ефективності використання трудових ресурсів.