Головні ефекти гормонів на видільну функцію нирок

Модуль 3: ВИЩІ ІНТЕГРАТИВНІ ФУНКЦІЇ

Лекція 25. РОЛЬ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ В СИСТЕМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗМУ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ (АНАЛІЗАТОРИ). СОМАТО-СЕНСОРНА СИСТЕМА. ФІЗІОЛОГІЯ БОЛЬОВОЇ ЧУТЛИВОСТІ

Кора великих півкуль

Загальна оцінка

У віданні кори знаходяться всі функції організму. Кортикалізація функцій є одним із принципів координації. Особливістю діяльності кори є психонервова діяльність. Відоме значення кори великих півкуль полягає у причетності до організації рухових програм (задум руху, після організації програми – вибір м'язів для її виконання); при здійсненні емоцій – оцінка корою високовірогідних подій (тут кора – одна з чотирьох стратегічних зон), суб'єктивний компонент (мотивація) теж потребує кортикалізації. При утворенні будь-якої функціональної системи – забезпечення поведінкової реакції, тобто зовнішньої ланки функціональної системи.

Усе це прояви діяльності, які не вдається розкрити звичайними фізіологічними методами.

Для повноцінної діяльності кори необхідні дві умови. Першою з них є стан неспання, який забезпечується завдяки активуючому впливу висхідного відділу РФ. Другий – це свідомість. Визначається як правильне відбиття (віддзеркалення) людиною дійсності зі спрямованим регулюванням її взаємовідносин з навколишнім середовищем (Косицький Г.І., 1985).

За Р.Шмідтом, свідомість – особливий стан, який являє собою головну ознаку існування.

Критерії свідомості:

· усвідомлення власного «Я» і визнання інших індивідуумів;

· здатність зосередитись, тобто наявність уваги;

· здатність до абстрагування, тобто словесного, творчого вираження думки;

· можливість оцінити наступний поступок, тобто здатність до прогнозування;

· наявність етичних й естетичних цінностей.

Хоча для свідомості необхідне неспання, але знаку рівності між свідомістю й неспанням ставити не можна. Можливі ситуації, коли між тим і другим виникає дисоціація. Наприклад, при хворобі Альцгеймера (ураження нейронів мозку атрофічного характеру в зв'язку з надлишковим накопиченням амілоїдного білка) з'являється «симптом дзеркала»: хворий сприймає своє відображення в дзеркалі як іншу людину й заводить з нею бесіду.

Ще в доісторичні часи люди знали, що свідомість, нормальна поведінка можуть порушуватись (непритомність, тобто зомління, сноподібні стани) у зв'язку з травмою голови, при затисканні сонних артерій).

Вивчення функцій кори довгий час було мало ефективним з урахуванням особливого, виключного зна- чення її в діяльності організму людини – так званої психічної діяльності – тієї сфери, яка складає духовний світ людини, тобто того, що зветься душею й віками знаходилась поза сферою природознавців.

І.П.Павлов писав: «Незтримний з часів Галілея хід природознавства вперше помітно припинився перед вищим відділом мозку. Здавалось, що це недарма, що тут дійсно критичний момент природознавства, оскільки мозок, котрий у вищій його формації людського мозку утворював й утворює природознавство, сам стає об'єктом природознавства».

Цю завісу вперше відхили Сєчєнов і Павлов. Сєченов – своїм ствердженням про рефлекторну природу психічних актів, Павлов – експериментальним обгрунтуванням того, завдяки розробці метода хронічного експерименту і його особливої різновидності – методу умовних рефлексів.