ПОШУК ІНШОМОВНОГО ТВОРУ ТА ЙОГО ВЛАСНИКА

Таким чином, оволодівши певною базою знань з основ перекладознавства, редактор може приступати до створення власної програми перекладних видань.

Ось тут і виникають запитання, на які непідготовленому видавцеві важко відразу віднайти відповіді: що й на яких засадах видавати, з ким вести перемовини щодо отримання дозволу на переклад, чи витребуваний буде цей твір на ринку?

Найперше, потрібно знати ринок перекладної літератури. Він в Україні поки що лише формується, отож незаповнених ніш надзвичайно багато.

Виходимо з того, що активне наближення України до Європи відбувається в умовах, коли створювана європейцями тисячолітня мудрість з різних галузей знань, зафіксована в сотнях тисяч назв друкованих видань, тривалий час була недоступна для українців. Тому нині Україна, як самостійна держава, гостро потребує освоєння корпусу першоджерел світової думки в перекладі й виданні українською мовою. Передусім це стосується таких тематичних напрямів: класична зарубіжна література; сучасна зарубіжна література; кращі зразки античної та класичної філософії; сучасна філософія; історія; економіка; менеджмент; психологія. Коротко прокоментуємо деякі з них.

Зважаючи на широкий читацький загал, який вивчає зарубіжну класичну літературу (старшокласники, студенти філологічних факультетів університетів), будь-яке видання цього напрямку обіцяє бути безпрограшним з фінансового боку. Більше того, до цієї справи долучилася держава. На початку тисячоліття провідними фахівцями Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ був розроблений проспект 250-томної "Бібліотеки зарубіжної літератури", яка мала видаватися на засадах держзамовлення. Держкомінформ України навіть оголосив тендер серед видавництв за право взяти участь у реалізації цього масштабного проекту. Передбачалося, що кожен із томів виходитиме накладом до 10 тисяч примірників, значна частина якого призначалася для поповнення бібліотечних фондів. Щоправда, з результатами тендеру вийшла скандальна історія: право на видання такого масиву літератури було визначено чомусь лише за харківським видавництвом "Фоліо". Це викликало активне заперечення з боку як видавців, так і перекладачів. (Див. "Відкритий лист української громадськості "Хто виграв тендер на "Бібліотеку зарубіжної літератури", опублікований у "Літературній Україні" 29 листопада 2001 року.)

Вдала спроба "А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ" українізувати англійського "Гаррі Потера" раніше, ніж це встигли російські видавці (український переклад п'ятого тому цього серіалу — "Орден Фенікса" — обсягом 815 сторінок виявився першим у світі зарубіжним перекладом), спонукала й інші видавництва активніше й оперативніше видавати подібні світові бестселери (Украинский "Гарри Потер" № 5 — первый в мире! После английского // Газета по-киевски. — 2003. — № 43). Прикладом тому слугує київська "Софія", яка перебрала на себе права з першовидання в Україні нових творів бразильського "алхіміка" Пауло Коельо.

Перевидання в українських перекладах тих досліджень з філософії, економіки, права, які є авторитетними в провідних зарубіжних університетах, принесли визнання і дивіденди таким українським видавництвам, як "Основи", "Юніверс", "Літопис". Варто лише згадати, якою сенсацією стало видання в Україні "Історії Європи" Нормана Дейвіса (понад 2000 сторінок тексту), яку досі вже перекладено 35 мовами світу.

Серед надійних каналів пошуку потрібної для перекладу літератури, як і з'ясування майбутніх засад видання, можна виділити такі: міжнародні книжкові ярмарки; міжнародні фонди; посольства зарубіжних країн; фахова періодика; Інтернет; перекладачі; українська діаспора; видавництва, що видали такі книги.

З міжнародними ярмарками зрозуміло. Туди треба їхати не на прогулянку, як раніше робили наші видавці, а працювати, добре знаючи іноземні мови і так само добре орієнтуючись у тенденціях зарубіжного книжкового ринку.

Результативнішою може бути співпраця з міжнародними фондами і посольствами, які працюють в Україні. Більшість із них мають спеціальні видавничі програми, спрямовані на пропаганду кращих видань своєї держави іншими мовами і виділяють для цього спеціальні гранди. Так, наприкінці 2003 року міжнародний фонд "Відродження" та Гете-інститут у Києві започаткували програму підтримки українських перекладів німецькомовної літератури. Мета програми — ознайомити українського читача з кращими виданнями суспільно-гуманітарного профілю та творами сучасних німецьких письменників. Щороку в реалізації цієї програми, яку фінансово підтримує уряд ФРН, бере участь все більше українських видавництв. Серед тих, хто постійно виграє гранти, — "Кальварія", KM "Академія", "Класика". Скажімо, лише на 2004 рік бюджет програми складав майже 100 тисяч євро (Німеччина фінансує переклади своїх книг в Україні // Друг читача. — 2005. — Ч. 8 (квітень).)

Останніми роками активно працює в цьому напрямку і посольство Великобританії. Воно періодично влаштовує для українських видавців семінари з питань придбання прав на переклад книг. На цих семінарах постійно експонуються книги, які пропонуються для перекладів. Тематика різноманітна: економіка, менеджмент, маркетинг, загальні та спеціальні довідники і словники. Британці дедалі активніше пропонують навчальні видання із західною методикою засвоєння англійської мови — книжки для дітей, добірки британських підручників, широкий вибір методичних матеріалів: від дошкільного віку до рівня вивчення дорослими.

Ще один можливий канал пошуку може підказати ось такий приклад: польське посольство щороку до Львівського форуму видавців сприяє фінансуванню кількох книжок тамтешніх авторів в українському перекладі. Останнього разу це був "Ілюстрований путівник польською літературою для початківців і досвідчених", а також українська версія вірша Юліана ТувІма "Локомотив". Цей вірш уже перекладено й видано окремими книгами вісьмома мовами народів Європи. Українці стали дев'ятими.

Активізували свою діяльність щодо промоції видань посольства скандинавських країн та Франції.

Зазвичай маститі західні автори не займаються питаннями надання дозволу на переклад, перевидання своїх творів у інших країнах. Для цього у них є літературні агенти або видавництва, яким вони продали права розпоряджатися творами на певний період часу. Туди й слід звертатися.

Орієнтиром у цій ситуації може стати текст, уміщений біля знака охорони авторського права (копірайт) на звороті титульної сторінки видання. Він і вказує, чиї права охороняє цей знак. Міжнародна практика виробила середню ціну за надання копірайту — 5-7 відсотків від відпускної ціни всього накладу. Українська видавнича практика по-своєму відреагу-вала на це: у договорі і вихідних даних, аби менше платити за ліцензію, зазначаються мінімальні наклади видання. Знаючи вже про цю "винахідливість" східноєвропейських видавців щодо пристосування до вимог законів про авторське право, виховані віддавна на повазі до статті й букви будь-якого закону західноєвропейські видавці охочіше почали видавати дозволи за невеликі суми на пробні, як правило, в межах однієї тисячні, наклади перекладних видань.

У перші роки української незалежності деякі зарубіжні видавці, стимулюючи потуги своїх українських колег здійснювати видання зарубіжних авторів, надавали такі ліцензії за чисто символічну ціну — щонайменше за 50-100 американських доларів. І жодного разу — безкоштовно...