РЕТРОСПЕКТИВА ПЕРЕКЛАДНОГО КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ

Для чого сучасному редакторові видавництва знати історію перекладу? Найперше, аби професійно орієнтуватися в тому, що і як робили в цій справі попередники. Адже будь-який гарний досвід вартий запозичення.

З іншого боку, ознайомлення з різними школами перекладу, кращими набутками відомих і забутих перекладачів різних епох може вивести редактора на пошук потрібного оригіналу, переклад якого не варто заново здійснювати, а просто перевидати, оскільки він набагато літ ще може бути безумовним взірцем. Або, навпаки, відмовитися від застарілого перекладу, спотвореного свого часу з ідеологічних причин.

Так, майстерні переклади багатьох п'єс Шекспіра Пантелеймоном Кулішем, "Мертвих душ" Гоголя Іваном Франком, ліричних поезій Гайне Лесею Українкою, численних творів поетів Сходу неперевершеним поліглотом Агатангелом Кримським і сьогодні чекають на свого видавця. Сучасний видавець мав би знати також, що кращих перекладів, скажімо, поеми Міцкевича "Пан Тадеуш", поеми Вольтера "Орлеанська діва" чи роману у віршах Пушкіна "Євгеній Онєгін" від тих, які здійснив свого часу Максим Рильський, в українській літературі просто не існує. Як також і "Витязя у тигровій шкірі" Руставелі чи "Фархата і Ширін" Навої в перекладі Миколи Бажана чи трагедій Есхіла та Софокла в перекладі Бориса Тена. Цей ряд можна продовжити.

Українці мають давню й багату традицію перекладного книговидання. Як відомо, при дворі Ярослава Мудрого з ініціативи самого князя була заснована школа переписувачів книг із різних мов. З усіх-усюд були запрошені до Києва знавці найпоширеніших мов світу, аби вони могли навчити схильних до наук княжих синів. Ті, в свою чергу, незабаром перекладали й переписували все, що було зібрано в бібліотеці мудрого правителя праукраїнської держави з кращих рукописних набутків тих багатьох держав, з якими Київська Русь мала тісні контакти.

Значний масив перекладної літератури здійснювали упродовж багатьох років існування галицько-волинські друкарні, друкарня Києво-Печерської лаври. Згодом — друкарня університету Св. Володимира. Видатні українські вчені, які формували при цих видавничих осередках своєрідні наукові гуртки, постійно забезпечували друкарів власними перекладами з чужих мов ґрунтовних видань. І не лише богословського, а й наукового, навчального, пізнавального характеру.

У 20-30-ті роки XIX століття українські поети-романтики (Л. Боровиковський, А. Метлинський) започатковують свою школу художнього перекладу. До середини століття ця школа збагачується перекладами Шевченкових "Давидових псалмів", його ж переспівами "Слова о полку Ігоревім". Згодом українська література поповнюється значним масивом перекладів з різних мов, здійснених, крім згадуваних уже П. Кулішем, І. Франком, Лесею Українкою, А. Кримським, також М. Старицьким, П. Грабовським, В. Самійленком. На початку XX століття національне книговидання збагатилося виданнями кращих взірців світової літератури в перекладах М. Зорова, В. Підмогильного, Д. Загула, М. Вороного.

Так поступово стверджувалася ідея Лесі Українки та І. Франка щодо створення українського золотого фонду перекладів світової літератури — від античних часів до наших днів. Однак реалізувати цю ідею видавцям не довелося.

Після розстріляного українського Відродження у 30-х роках редакційно-видавничий процес в Україні проходить під пильним оком численних радянських цензорів. Художні переклади здійснюються лише з російської літератури. Видання перекладів із зарубіжної літератури надовго припиняється.

З кінця 40-х років за вказівкою московських ідеологів для республік СРСР започатковується практика перекладу творів зарубіжних авторів на національні мови лише з російських перекладів. Виходив такий собі переклад перекладу. Через видання спеціально підготовлених двомовних (до того ж, академічних) словників все сильніше розкручувався маховик наближення української мови до російської, який породжував буквалізм і калькування у російсько-українських перекладах. Прикро, але до цього явища, що набуло особливих розмахів у 40—50-ті, а згодом — у 70-80-ті роки минулого століття, безпосередньо причетними були видавці.

У період хрущовської відлиги українське перекладне книговидання оживає. Створюється журнал "Всесвіт". Цілий ряд видавництв відкриває спеціальні редакції перекладних видань. На книжковому ринку з'являються масовими накладами випущені переважно "Дніпром" українськомовні книги в серіях "Вершини світового письменства", "Бібліотека світової літератури", "Зарубіжна новела", "Перлини світової лірики". Відновлюється і школа українського художнього перекладу, ядром якої стають М. Лукаш та Ґ. Кочур.

На жаль, в останнє десятиліття, із руйнуванням старої структури книговидання і створенням нової, зорієнтованої на ринок, кращі набутки цієї школи втрачені.