Редагування творів класичної літератури

Принциповими тут є кілька позицій:

1. З'ясування джерел текстів.

2. Вироблення прийнятної орфографії та пунктуації текстів.

Щодо джерел тексту. Готуючи до друку твори класичної літератури, солідний видавець завжди прагне взяти в основу такі тексти, які не викликають сумнівів з приводу їх автентичності, попередніх цензурних втручань, механічних скорочень чи й свідомих спотворень тексту попередніми видавцями — здебільшого це робилося з ідеологічних причин. Найнадійніші, звичайно, є автографи самого автора — первинні оригінали або підготовлені й виправлені ним верстки. За ними йдуть авторизовані примірники, виконані іншою людиною, на яких є сліди авторської правки. Ще одне переконливе джерело — журнальні чи газетні публікації творів автора, що побачили світ за життя автора. Всі інші видання мають викликати в редактора професійне чуття недовіри.

Класичним прикладом об'єктивно викликаної недовіри редактора до тексту може слугувати неоднакове звучання деяких творів Тараса Шевченка у різних виданнях його "Кобзаря". Так, протягом усіх підрадянських років у програмному "Заповіті" друкувалася фраза, яка з глибоко віруючого зробила автора завзятим богоборцем і атеїстом:

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... А до того -

Я не знаю Бога.

У лейпцизькому ж виданні позацензурних віршів Шевченка, здійснених 1859 року, ця строфа звучить інакше:

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... А до того