НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ВИДАННЯ

Науково-популярними прийнято називати такі ви­дання, які, як і наукові, містять результати теоретичних чи експериментальних досліджень у галузях науки, культури, мистецтва і техніки, однак матеріал у яких викладений у доступній для читача-неспеціаліста формі. Основне призна­чення таких видань — популярно подати нефахівцям з даної проблематики певні наукові знання.

На початку підготовки до друку кожного такого видан­ня редакторові важливо уявити коло потенційних читачів (покупців, споживачів) нового видавничого продукту. Як правило, це неспеціалісти із тієї галузі знань, якій присвячена книга. Коло таких читачів-неспеціалістів може бути надзвичайно широке як за віковими категоріями, так і рівнем професійної підготовки. Умовно виокремити його можна серед таких основних категорій:

• читач із вищою освітою і досить високою професій­ною підготовкою, який постійно виявляє сталий ін­
терес до новинок науки, техніки і культури;

• читач із середньою або середньою спеціальною осві­тою, для якого читання такого виду літератури є за­
собом поглиблення самоосвіти;

• читач, який є спеціалістом із суміжних галузей науки і який об'єктивно зацікавлений у результатах науко­вого пошуку колег, що працюють "на стику" близьких наук;

• старшокласники і студенти, які завжди виявляли під­вищений інтерес до знань за принципом "будь-які знання не бувають зайвими" або "колись у житті зна­добиться".

Маючи на увазі такий доволі широкий читацький за­гал, варто відшукати відповідь на запитання: який тематичний діапазон слід вважати безпрограшним з огляду на попит? Тематика ця може бути найрізноманітніша — від таємниць природи, Всесвіту, історії цивілізаційного по­ступу людства взагалі і свого народу зокрема — до вічного пошуку істини, боротьби ідей, характерів, пізнання життя видатних особистостей. Певною мірою проблематику науково-популярних книг репрезентують, бодай фрагментар­но, ось ці назви видавничих серій, випуски яких у недавні роки збирали найбільші наклади: "Еврика", "Просто про складне", "Життя славетних", "Вікно в природу", "Таємниці Всесвіту".

Зважаючи на те, що за підготовку науково-популярних видань стабільно беруться багато видавців, перед ними незмінно виникає ще одне запитання: яка книга з науково-популярного блока матиме в сучасного читача підвищений попит? Відповідь уже відома: та, що виділяється з-поміж інших за такими ознаками:

• зовнішнім дизайном і внутрішньою художньо-техніч­ною "начинкою";

• майстерністю застосування прийомів популяризації викладу матеріалу.

Коротко розглянемо ці дві ознаки.

19.2.1. Дизайн та оформлення.На відміну від наукових видань, де дизайну й оформ­ленню не надається великого значення, у випадку редагу­вання науково-популярної літератури ігнорувати внутрішнє і зовнішнє оформлення недоречно. Нерідко буває, що вдало придумані художником деталі стають цементуючим стрижнем видання, викликають увагу читача й спонукають його прочитати книгу до кінця.

Наведемо приклади. По-справжньому інтригуючою художньою домінантою науково-популярного видання "Вчимося говорити китайською" (К.: "Либідь", 1994) є оригінальна пара українського козака і молодої китаянки. На різних сторінках книги вони потрапляють у різні веселі й не дуже ситуації, ознайомлюючи читача з історією, культурою, мовою українського і китайського народів.

Видавці книги В. Ванслова "Что такое искусство" (М.: "Изобразительное искусство", 1988) викликали значний інтерес у читачів до свого науково-популярного видання за рахунок розбавлення тексту (варто сказати, дещо скучно написаного) десятками кольорових ілюстрацій художніх полотен майстрів пензля різних епох, про які йдеться в книзі.

Ілюстративний матеріал, будучи складовим елементом відтворення наукового змісту, у подібних виданнях виконує також і кілька важливих функцій: пізнавальну, інформаційну, виховну.

Водночас редакторові слід пам'ятати, що перенасичення тексту ілюстративним матеріалом (скажімо, однотипними графіками, схемами, таблицями) може ускладнити сприйняття тексту читачем, відволікти його увагу.

Незайвим буде загострити увагу на редагуванні підписів до ілюстрацій. Вони повинні бути "прив'язані" до тексту і виконувати додаткову інформаційну функцію.

19.2.2. Популяризація викладу матеріалу.Прийомів популяризації викладу будь-якого складного за тематикою тексту є немало. Залежить це передусім від особливостей авторської манери розповіді та майстерності редактора. Виділимо деякі з них:

• сюжетний розвиток подій (віднайдені ученим історичні факти і явища будуються за законами художнього твору — зав'язка, розвиток подій, кульмінація, розв'язка);

• логічна послідовність наукових аргументів та наведення до кожного з них цікавих прикладів (скажімо, етапи освоєння людиною Космосу подаються на тлі успішних і невдалих випадків запуску керованих апаратів з конкретними прізвищами, датами і цифрами);

• видавничі вставки-відступи від авторської розповіді, які узагальнюють сказане автором у цій частині книги (так, у науково-популярній книзі з історії видавничої справи Київського університету редактор видавництва "Наша культура і наука" доречно запропонував вставити до тексту авторської розповіді насичені інформацією короткі блоки під рубрикою "Коротка історична довідка", набрані й виділені іншим шрифтом);

• авторські відступи від суворо визначеної канви розповіді (вони забезпечують цілком протилежний від попереднього ефект: послідовний виклад серйозної наукової інформації раптом скрашується емоційно або динамічно насиченою авторською ремаркою, яка робить своєрідну паузу, спонукає до певної реакції самого читача);

• нестандартне введення в текст термінології та спонукання читача до її мимовільного засвоєння (на початку —перелік найголовніших його особливостей; ознайомлення з терміном через цікаві приклади; розшифрування складного терміна ніби ненароком, через уточнення або взяття його в дужки).

Наведемо два приклади поступового введення терміна, з коротким його авторським розшифруванням для читача, в текст із книги "Історія видавничої справи" (К.: "Наша культура і наука", 2003):

"Наступним попередником простих форм символів-знаків — літер, ієрогліфів, слів — стало так зване картинне або малюнкове письмо, яке ще називається піктографічним".

"Згодом творці книг все активніше почали використовувати папірус (у перекладі з єгипетської означає дослівно «річкове дерево»). Це тростинова рослина, товщиною від десяти сантиметрів,якої було достатньо вздовж повноводного Нілу".

Правильно роблять ті редактори, які пожвавлюють, урізноманітнюють зміст книги завдяки вдало придуманим інтригуючим або образним заголовкам до кожного з розділів. Напрочуд вдалими, такими, що зацікавлюють читача, вийшли заголовки (з уточнювальними діловими підзаголовками) до всіх розділів популярного дослідження В. Качкана "Українське народознавство в іменах" (К.: "Либідь", 1995):

"Одинокий літературний лучник..."

(Володимир Левицький і його оточення);

"На самоті родиться біль і терпінє..."

(Штрихи до життєпису Володимира Целевича);

"Одного лиш боюсь: впадати в трафарет"

(Естетизм Святослава Гординського);

"Прийде сівач — і запишніють сходи…"

(Над життєвим подвигом Бориса Грінченка).

Значною мірою сприяють "читабельності" науково-популярних видань, забезпечують запам'ятовування прочитаного простота і ясність, публіцистична наснага й експресія, образність мови, влучні порівняння, речитативні запитання до читача, що властиві стилю окремих авторів. Такими особливостями відзначаються, зокрема, всі науково-популярні книги з різних ділянок українознавства видатного вченого, державного і релігійного діяча Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Для підтвердження думки наведемо характерні витяги з його творів.

"Тернистим шляхом,згинаючись під важким тягарем чорної недолі,утворили ми свою велику культуру...Я з гірким болем запитую вас: якою ж була б ця культура наша, коли б прямували ми до неї битими шляхами,коли б ми творили її увесь час вільними руками?!"

("Українська культура")

"Мова — душа кожної національності,її святощі, її найцінніший скарб. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови — не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужим народом..."

("Історія української літературної мови").

"Заслуга монастирів у творенні української духовної культури безконечно велика — це вони, скромні українські монахи і монашки, Божі бджоли,створили нам усе те, що ми маємо найкращого в нашій духовній культурі і чим ми пишаємося й тепер".

("Українське монашество")

ДОВІДКОВІ ВИДАННЯ

Довідковими називають такі видання, в яких різноманітна інформація наукового або прикладного характеру розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку і не призначена для суцільного читання.

Типологічний ряд цих видань складають:

• словники (енциклопедичні, біографічні, мовознавчі, перекладні, термінологічні, тлумачні);

• довідники (наукові, виробничо-практичні, масово-політичні, навчальні, популярні, побутові);

• енциклопедії (універсальні, галузеві);

• довідково-інформаційні видання (каталоги, покажчики, програми, телефонні довідники, розклади руху транспорту тощо).

Незважаючи на розмаїття довідкової літератури щодо змісту і форми подачі матеріалів, її можна умовно поділити на дві великі групи:

• довідкові видання, в яких систематизовано подана інформація за окремими галузями знань;

• довідкові видання універсального характеру, де представлена інформація з різних галузей знань.

Розрізняють довідкові видання також за їх обсягом; однотомні і багатотомні. Таким чином, кожен із видів довідкових видань може бути і однотомним, і багатотомним. Як також і універсальним, і галузевим.

Чітке засвоєння видо-типологічного складу довідкових видань дає можливість редакторові легко орієнтуватися в особливостях побудови кожного із зазначених блоків. Коротко розглянемо ці особливості.

Словники.Укладаються здебільшого у формі упорядкованого за алфавітним принципом переліку заголовних слів з їхнім поясненням, тлумаченням чи перекладом з однієї мови на іншу. Самостійною одиницею такого видання є словникова стаття, до якої входить заголовне слово та його пояснення.

Довідники.На відміну від словника тут структурною одиницею є довідкова стаття, яка чітко і конкретно дає відповідь на винесене в заголовок словосполучення. Така стаття відзначається прикладним характером і практичною спрямованістю.

Енциклопедії. Основою структурної одиниці — також статті — є конкретні дані і факти, поняття, закони, правила, що характеризують заголовне слово. Подаються такі статті за алфавітним або систематичним принципом. За обсягом вони бувають короткими (в один абзац) і великими (кілька абзаців, а то й сторінок).

У контексті редакційно-видавничої підготовки довідкові видання є найскладнішими. Тому у видавництвах доручають роботу з ними добре підготовленим редакторам.

З чого починається робота редактора? Можна окреслити таку типову послідовність дій.

19.3.1. Розробка загальної концепції довідкового видання.Йдеться про розв'язання напочатку цілого комплексу організаційних і творчих питань. До організаційних можна віднести: чітке з'ясування читацького призначення, передбачуваного попиту на книговидавничому ринку, економічних можливостей видавництва щодо забезпечення якості майбутнього видання, підбір авторського колективу та створення спеціальної редакторської групи. Серед творчих питань найважливішими є: складання словника, розробка методичних рекомендацій для авторів, з'ясування загальних принципів відбору і систематизації матеріалу.

Повнота відомостей, тематичний діапазон, змістове наповнення і вагомість майбутнього довідкового видання значною мірою залежатиме від того, наскільки всесторонньо і ґрунтовно було відпрацьовано саме словнико ву частину — цей своєрідний "скелет", на який буде нанизуватися згодом текстовий масив інформації. Тільки уточнений після неодноразового перегляду й погодження з редакційною колегією словник, що формується за алфавітним принципом, дасть змогу визначити кількість статей, їх обсяг і принцип розміщення (в одну, дві чи три колонки на шпальті).

Для забезпечення уніфікації й полегшення майбутньої редакційної обробки статей спочатку готується, як еталон, типова стаття. Такий зразок доцільно робити і для коротких, і для оглядових статей. У деяких видавництвах замість типової статті готують для авторів типову схему підготовки матеріалу відповідно до класифікації термінів за тематикою — скажімо, про країну, місто, наукову дисципліну, персоналію тощо. Як приклад, варто навести розроблену у видавництві "Українська енциклопедія" схему статті про періодичне видання:

1. Назва (в українській транскрипції). Назви видань, що друкувалися до 1917 року російською мовою, подаються у російській транскрипції у лапках. Для іноземних видань вказуються оригінальна назва та переклад її українською мовою.

2. Характер видання (газета, журнал, бюлетень тощо) і його періодичність.

3. У якій країні і якому місті видається?

4. Мова видання (якщо це не випливає з попередніх відомостей).

5. Чиїм органом є або якою організацією видається.

6. Основне призначення, політичний чи науковий напрям.

7. 3 якого часу виходить?

8. Коротка історична довідка — тоді, коли видання протягом своєї історії зазнавало суттєвих змін або проходило через особливо важливі етапи. Вказується, як відбивалась у виданні тематика, пов'язана з Україною, минулим і сучасним життям українського народу.

19.3.2. Редакторська підготовка матеріалів.Після отримання статей від авторів, їх систематизації у відповідності із словником, а також після рецензування (потребу в цьому визначає редактор видання, керівник редакторської групи чи головний редактор) починається редакторське опрацювання. Варто окреслити лише найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору редактора на цьому етапі.

• робота над фактологічним матеріалом (з'ясування ступеня новизни інформації, врахування нових джерел, що з'явилися друком у процесі підготовки матеріалу, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів);

• удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів, уникнення зайвої деталізації;

• уніфікація тексту (принцип однотипності скорочень, дат за старим чи новим стилем, написання великих і малих літер, абревіатур, оформлення бібліографічного опису тощо);

• ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань та покажчиків.

Остання позиція для довідкових видань має особливо принципове значення, оскільки допущена редактором через неуважність будь-яка неточність, двозначність або неповнота помітно знижує якість такого видання і згодом негативно може вплинути на репутацію видавництва в цілому.

Характерний приклад такої поспішності й непродуманості можна навести з інформаційно-довідковим каталогом "Книги України".

Цим надзвичайно важливим для іміджу держави за кордоном виданням, започаткованим 2000 року Всеукраїнським благодійним фондом "Книги України" та Книжковою палатою України, було реалізовано мрію вітчизняних видавців і книгорозповсюджувачів представляти новинки книгодруку в давно поширеному за кордоном режимі book in print", тобто книга напередодні її виходу в світ. Однак тільки через те, що на останньому етапі підготовки оригінал-макеті в томів (а вийшло їх усього чотири) Редакційною групою не було звірено систему посилань, відсилань і покажчиків, тут допущено цілий ряд прикрих помилок і недоглядів. Скажімо, не уніфікований принцип зазначення в іменних покажчиках авторів, упорядників і редакторів видань: в одних випадках упорядники зазначаються, в інших — ні, хоча їхні прізвища зазначаються в каталожних картках (особливо цим "грішить" другий випуск каталогу, третя частина, за 2002 рік). Позиція книги "Українська культура" (1523) подана чомусь без анотації. При прискіпливому вивченні всього каталогу цю анотацію віднаходимо... під каталожною карткою позиції 1570 — книги С. Ярмуся "На нашій, не своїй землі...: Україна очима канадського українця". Зрозуміло, що тут ця анотація не має ніякого відношення до назви самої книги. Такий ряд прикрих недоглядів можна продовжувати.

Тема № 20