КОН'ЮНКТУРНІ ВИДАННЯ

Кон'юнктура в перекладі з латинської означає сукупність умов, ознак, які характеризують стан справ. У переносному значенні йдеться про вміння пристосуватися до тієї чи іншої обстановки і використати її в своїх інтересах, зреагувати на неї певним чином.

У видавничій справі, як і будь-якій галузі, пов'язаній із виробництвом, кон'юнктурний підхід досить поширений. Має він свої як сумнівні, так і привабливі для певного кола читачів проекти.

Розглянемо їх на прикладі конкретних видавничих проектів.

Сумнівні проекти. Десь на початку 90-х років минулого століття немало українських учених, артистів, спортсменів, іменитих діячів в інших сферах науки, культури, політики, економіки стали отримувати незвичні досі листи зі зворотними адресами різноманітних біографічних інститутів (інститутів визначних діячів сучасності тощо), місцезнаходження яких — США, Франція, Англія, інші країни Заходу. Листи ці були приблизно такого змісту: "Вітаємо вас! Завдяки відпрацьованій процедурі Ваше ім'я було рекомендовано Головній Раді редакторів нашого видання для включення до біографічного довідника визначних учених (лікарів, учителів, спортсменів, політиків — цей перелік професій змінювався залежно від посади адресата)". Далі повідомлялося, що унікальний біографічний довідник, який буде розповсюджуватися обов'язково в усі крупні бібліотеки світу, має вийти друком до такого-то часу; видання матиме обмежений наклад, тому слід поспішити із замовленням власного авторського примірника. Вас це, мовляв, ні до чого не зобов'язує, але ж Ви не відмовитеся мати в себе вдома таке історичне видання, в якому Ваша біографічна довідка буде вміщена в компанії таких світових знаменитостей. І насамкінець подавалося кілька варіантів замовлення такого примірника: у шкіряній, позолоченій оправі чи обкладинці. Звичайно, йшлося про різницю в цінах — від ста до п'ятисот доларів, які слід було негайно надіслати за вказаним нижче рахунком разом зі своєю "геніальною" біографією. Пропонувалося також придбати спеціально випущені на основі біографічного видання сертифікати про те, що ти — "най-най"... За сертифікат також треба було окремо заплатити видавництву.

Звичайно, отримавши такий пакет, в якому додавалися зразок написання біографічної довідки, рішення про зарахування ім'ярека до створеної при видавництві Міжнародної ради експертів (на цьому папірчику пропонувалося порекомендувати Раді редакторів не менше п'яти (десяти) кандидатур достойників для включення їх до наступного випуску довідника), немало наших земляків — здебільшого амбітних, слабких до високих звань, грошовитих і не зовсім відомих поза межами свого навчального закладу чи міста, все ж піддавалися на цю приманку. Адже можна було не сидіти місяцями в архівах, не писати монографій, не створювати наукові школи, а заплатити кругленьку суму й через півроку отримати такий собі гросбух з біографіями "десяти тисяч найрозумніших людей цивілізації". А потім про це ще й інтерв'ю дати місцевій газеті, що твої заслуги визнано у всьому світі...

Книги на кшталт "Хто є хто із найзнаменитіших у світі" справді надходили на адреси замовників, які оплатили місце для своєї біографії. На початку про це навіть широко повідомлялося в пресі. За даними київської газети "Сегодня", скажімо, лише в Харкові нині мешкає майже 60 членів Нью-Йоркської академії наук (не плутати з національною академією наук США), прізвища яких потрапили до подібних довідників.

Залишмо осторонь моральний і правовий аспекти цього явища. Розглянемо його суто з видавничого боку. Насправді, йдеться про прекрасно продуману бізнесову акцію цілого ряду західних видавців, які вирішили заробити немалі гроші на довірливих "знаменитостях" із країн колишнього Радянського Союзу. Хворобу на подібні біографічні видання Західна Європа подолала ще в середині шістдесятих років минулого століття. Після освоєння заповзятими західними видавцями іменитої автури з європейських країн колишнього соціалістичного табору черга дійшла й довколишніх радянських країн.

Схоже, така форма продукування гучних, але далеко не корисних суспільству, видавничих проектів (це за умов, коли в переважній більшості сільських і районних бібліотек бракує елементарних творів класиків української і зарубіжної літератур за шкільною програмою) міцно приживається на українських теренах. Нині ми є свідками утворення вже в Україні цілого ряду не лише видавничих структур, а й інституцій, які спеціалізуються і на виданні таких біографічних шедеврів, і на проведенні безкінечних гучних рейтингів, номінацій, конкурсів про най-найтитулованіших представників нації. Принцип той самий: потрапити до такого видання з кольоровою фотографією і біографічною довідкою, яку сам і складаєш, можна лише тоді, коли заплатиш власноруч або твоя організація чи підприємство добру суму. Звідси — поява усіляких "Золотих книг", що мають найрізноманітніші підзаголовки — ділової еліти, національної еліти, підприємництва, торговельних марок, регіонів, століття...

Справа ця з бізнесового боку стала настільки вигідною, що під брендом, скажімо, "Золота книга" в умовах недобросовісної конкуренції вже стали працювати кілька фірм. Окрім "Євроіміджу", це AT "Мазепа", ПП "Дон-97" тощо. Видавнича біографоманія перекинулася й на громадські організації. Так, "Буковинське земляцтво" в Києві зініціювало випуск цілого тому довідника найзнаменитіших буковинців, які мешкають у столиці держави. Відбір здійснювався за принципом маєтності посад: бізнесмени, керівники різних відомств та установ. А от відомі просвітні діячі, вчителі, вчені до творення такого довідника навіть не запрошувалися.

З іншого боку, в Україні з'являється все більше окремих великообсягових книжкових і продовжуваних видань, змістова частина яких будується за принципом іміджевого прославлення керівника району, міста, області. Варто у цьому контексті згадати бодай різноманітні часописи про президентів, губернаторів, мерів. Зовні наміри ніби й благородні, але таке прославляння в умовах економічних негараздів і хронічного недофінансування соціальної сфери виглядає дещо аморальним. Крім того, такі видавничі проекти, як правило, фінансуються не першою особою, десятки фотографій якої в різних іпостасях представлені на багатьох сторінках повноколірного друку, а з місцевих бюджетів, нерідко з тих його статей, які призначені для розвитку освіти, науки, тієї ж видавничої справи.

Привабливі для певного кола читачів проекти. Було б необачним стверджувати, що всі так звані біографічні видання, яких останнім часом стало з'являтися в Україні все більше, варто відносити до сумнівних проектів. У багатьох випадках робота і авторських, і видавничих колективів над такими проектами позбавлена відчуття "видання заради видання" або лише для заробітку самої видавничої фірми. Серед резонансних у позитивному значенні цього поняття проектів варто відзначити започатковану 1991 року Київським науковим товариством імені Петра Могили спільно з видавництвом "Київ. Інформація. Сервіс" серію видань з української персоналістики. Відтоді вийшли друком солідними накладами спеціалізовані випуски "Хто є хто в українській політиці" (1993, 1995, 1996, 1998), "Хто є хто в українських мас-медіа" (1997, 1999), "Хто є хто в українських суспільних науках" (1998), універсальний біографічний довідник "Хто є хто в Україні" (1997, 1999, 2000, 2001, 2004).

Можливо тому, що за справу взялося саме наукове товариство, подібні видання відзначаються чітко продуманою концепцією. В них відпрацьовані об'єктивні критерії відбору персоналій, відсутні "грошові побори". Проекти ці є самоокупними.

Розглянемо нову групу привабливих для певного кола читачів видавничих проектів, на яких у західному світі віддавна спеціалізуються немало видавців. Йдеться про книги-сенсації. Тематичний діапазон їх не вельми широкий. Це — закулісся політичної, державницької та артистично-спортивної еліти. Зміст їх, як правило, будується на негативі: компромати, подробиці інтимного життя, пікантні епізоди. Напередодні друку таких книг видавці здійснюють потужну рекламну кампанію переважно через засоби масової інформації. Акція взаємовигідна: для журналістів це кращий спосіб підвищити популярність, а отже й наклади своїх видань, для видавців — викликати підвищений ажіотаж серед покупців у перші дні продажу, забезпечивши тим самим бізнесовий успіх проекту. Згрупуємо приклади за окремими блоками.

Добутий з конфіденційних джерел негатив на державних та політичних лідерів. Журналістська і видавнича практика країн розвинутої демократії ось уже кілька десятиліть демонструє світові рівність прав і свобод громадян. Сутність одного з таких прав полягає в наступному: дії публічної особи високого рівня, особливо якщо вони приносять шкоду нації, з метою їх запобігання в майбутньому, не повинні приховуватися владою від народу.

Різноманітні серйозні помилки, яких припустилися, скажімо, останні два президенти США, стали предметом гласності не лише через засоби масової інформації, а й через різні види видавничої продукції, зосібно плакати, книги. Не встигли вщухнути розмножені багатьма мовами книжкові пристрасті довкола роману Білла Клінтона з Монікою Левінські, як на книжкових полицях з'явилися викривальні книжкові видання, присвячені його наступнику — Джорджу Бушу. Найбільш резонансним виявилося дослідження репортера газети "Нью-Йорк Тайме" Френка Бруні "Стрибок в історію". Книга побудована на далеко не кращих висловлюваннях діючого президента країни щодо різних аспектів історії, культури, мистецтва та в'їдливих коментарях до них. Починання Френка Бруні спонукало англійських журналістів із "Дейлі Міррор" напередодні офіційного візиту американського президента до Великобританії оперативно підготувати й оприлюднити вельми специфічний "Путівник по Великій Британії для ідіота".

Тенденції із збільшенням видань, підготовлених на так званому місцевому матеріалі, спостерігаються й на теренах колишніх радянських республік. Відразу після розпаду Радянського Союзу це були переважно книги, які викривали кремлівську ленінсько-сталінську партійну еліту (згадаймо багатотиражні твори Д. Волкогонова, В. Солоухіна та ін.). Згодом автори, здебільшого зарубіжні, стали відбирати в основу написання книг і скандальні історії представників діючої влади. Показовою у цьому плані стала серія книжкових видань відомого німецького письменника Юргена Ротта про корупцію в Росії та Україні, що вийшли друком у Берліні і викликали широке зацікавлення зарубіжного читача.

Напередодні сходження Владіміра Путіна до кремлівських висот у віденському видавництві "Мольден" вийшла книга Ірен Пітч "Пікантна дружба", присвячена трирічним приятельським стосункам авторки з дружиною російського президента Людмилою ПутІною. Незважаючи на побажання влади не передруковувати німецькомовне видання в Росії, московське видавництво "Захаров", придбавши ліцензію в австрійських колег, видало "Пікантну дружбу" 15-тисячним накладом російською мовою. Книга через кілька днів активних продаж стала бібліографічною рідкістю.

Книги про життя сучасних артистичних чи спортивних кумирів. Цей сегмент літератури завжди був витребуваний стабільно значною категорією читачів різного віку.

Продемонструємо це твердження конкретними прикладами. Так, починаючи з 1963 року про ліверпульський музичний колектив "Бітлз" та пов'язане з ним повсюдне явище — бітломанія — було випущено в світі близько 400 книжкових видань. На початку нового століття, зібравшись знову разом, Пол Маккартні, Джордж Харрісон та Рінго Старр вирішили створити автобіографічну книгу про легендарну групу. Книга, що побачила світ 2000 року, складається з чесних і відвертих розповідей учасників про своє життя і творчість, вона також містить висловлювання покійного Джона Леннона і тисячі фотографій, значна частина яких досі не публікувалася. Книга з короткою і знаною в усьому світі назвою "Бітлз" справді побила рекорди всіх продаж книжкових видань, від реалізації якої видавці та автори отримали близько двох мільярдів доларів. На хвилі успіху цієї книги кубинський письменник Едвардо Муньос написав книгу "Герой Джон Леннон", де музикант змальований людиною, яка не лише тонко відчувала музику, а й симпатизувала комуністичним ідеям.

Книги, авторами яких виступають самі зірки. Надто популярними такі видання стають тоді, коли ім'я зіркового автора активно розкручувалося в засобах масової інформації через якісь скандальні історії або подробиці інтимного життя.

На гучному й тривалому в часі розлученні улюбленців мільйонів кіноглядачів Кім Бессінджер та Алека Болдуїна вирішили заробити гроші й видавці. Так прийшла ідея запропонувати колись до безтями закоханому в свою дружину Алеку стати автором "Посібника для чоловіків, які розлучаються". Книга таки побачила світ і стала справжнім бестселером.

Після несподіваного успіху опублікованої 1993 року книги скандально відомої американської співачки Мадонни "Секс", у якій були вміщені надто відверті фотографії авторки, видавництво "Ренгвін" уклало із співачкою вигідний обом сторонам контракт відразу на п'ять нових книг Мадонни під загальною назвою "Англійські троянди". Цього разу новинки розраховані на дітей віком від шести років і старших. Але видавництво передбачило, що такі твори, написані в стилі "Маленького принца" Антуана де Сент-Екзгопері, припадуть до душі ще й дорослим.

На українському видавничому ринку серед удалих проектів з участю зіркових авторів варто найперше назвати книгу братів Володимира та Віталія Кличків про здоровий спосіб життя.