ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗМІСТ ПРОЦЕСУ РЕДАГУВАННЯ

Спробуємо уявити організацію процесу редагування, за можливості, розчленувати на кілька етапів зміст і послідовність роботи редактора над оригіналом. При цьому, однак, слід пам'ятати, що таке членування є суто умовним. Означена нижче послідовність у кожному конкретному випадку залежатиме від кількох чинників: виду і складності оригіналу, ступеня його підготовленості, досвідченості редактора, організації редакційно-видавничого процесу в конкретній редакції чи видавництві.

Етапи редагування умовно визначаємо такі:

• перше, наскрізне, читання;

• доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності;

• робота над структурою (архітектонікою);

• робота над заголовками;

• визначення єдиного стилю подання тексту;

• робота із вступною, заключною та службовою частинами видання;

• редакційна правка (із застосуванням різних видівредагування).

Коротко розглянемо кожен із цих етапів.

Перше, наскрізне, читання.На підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу редактор у загальних рисах уже міг скласти перше враження про оригінал, який йому належатиме підготувати до друку. Але перед тим, як взятися за ручку (чи почати правити на екрані комп'ютера), він зобов'язаний найперше повністю прочитати весь твір.

Практика засвідчує, що редактори-початківці нерідко ігнорують цей етап і беруться правити текст, відразу ж прочитавши перший абзац. Згодом з'ясується, що не варто було витрачати на це час, оскільки вся вже редагована частина у контексті взаємозв'язку її з іншими складовими тексту потребуватиме скорочення, або докорінної переробки, або перенесення в інше місце оригіналу. Та до такого висновку редактор може прийти лише після того, як прочитає весь твір, оцінить його, визначить сильні і слабкі сторони.

Методика першого читання може бути різною. Це залежить передусім від досвіду редактора. Маститі "акули пера" виробили свої критерії такого читання: на початку зосереджується увага на змісті та структурі твору; далі — побіжний перегляд більшості сторінок, вибіркове читання окремих параграфів у різних частинах оригіналу, з'ясування еклектики викладу тексту, повторів, кількості логічних, смислових чи мовних помилок тощо. У початківців цей етап роботи може дещо розтягнутися в часі. Але практика засвідчує, що на цьому економити час не варто. Саме для таких редакторів адресується вироблене попередниками правило: ніколи не починати редагувати текст (як, до речі, й перекладати його з іншої мови), ретельно не ознайомившись із ним.

Таким чином, перше читання дає змогу редакторові визначити міру свого майбутнього втручання в текст, види і кількість правок.

Доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності.Після першого читання явними постають недоробки автора. Найперше це стосується комплектності оригіналу, тобто наявності усіх його складових. Не зроблені посилання до розділів, недописані окремі параграфи, недонесені ілюстрації, незавершені таблиці чи схеми — все це може стати серйозною перешкодою для роботи редактора, дотримання ним затверджених згодом термінів проходження оригіналу на всіх етапах редакційно-видавничого процесу.

Отож, на цьому етапі редагування варто виявити спільно з автором ті складові поданого оригіналу, яких не вистачає, і прийняти рішення: або відкласти роботу, або почати правити, домовившись з автором про кінцеві терміни ліквідації недоробок.

Робота над структурою (архітектонікою) оригіналу.Це відповідальний етап, від виконання якого залежатиме якість змістової частини майбутнього видання. Йдеться передусім про структурну організацію всього тексту, логічну співмірність усіх його частин, незалежно від того, це — журналістський твір чи книжкове видання. Ясна річ, що в останньому випадку робота редактора над структурою потребуватиме особливої уваги.

Досвідчений і небайдужий редактор, отримавши від автора у цілому читабельний, але ретельно не структурований оригінал, добре попрацює над тим, аби майбутнє видання було зручним для користування читачем. Надто ж тоді, коли йдеться про підручник, посібник, науково-популярне видання чи монографію. Безумовно, структура видання виграє, коли окремі розділи його будуть поділені на параграфи, а ті, в свою чергу, на "ліхтарики" чи підпараграфи. Тобто, йдеться про детальний поділ складових елементів оригіналу і однаковий порядок їх розміщення в межах кожного розділу. Редактор зобов'язаний помітити, що в оригіналі далеко не співмірними, скажімо, за обсягом є окремі частини, що один розділ поділений на підрозділи, а інший — ні, що зміст одного параграфа аж "проситься" поділити його, бо в ньому йдеться про зовсім різні речі.

Знову ж таки, лише редактор зможе підказати авторові, що в цьому оригіналі бракує, для прикладу, контрольних запитань і завдань після кожної теми; що книга виграє від того, коли в ній буде подано переднє слово відомого фахівця з цієї проблематики; що ілюстрований матеріал слід урізноманітнити, а не подавати лише портрети; що до іменного покажчика варто додати ще й предметний та географічний. І цей ряд редакторських пропозицій щодо удосконалення структури видання можна продовжувати.

Робота над заголовками.Немало досвідчених редакторів можуть без перебільшення ствердити, що вибір влучного заголовка журналістського матеріалу, а надто ж — підбір і редагування заголовкового комплексу, який цементує все видання, є чи не найскладнішою справою. Як неминучими є муки творчості, так не уникнути відповідальному редактору і мук заголовків.

Найбільша робота над заголовками чекає редактора у книжковому, добре структурованому, виданні. Адже назв тут потребують усі підрозділи книги (частини, розділи, параграфи, "ліхтарики"), структурні частини рубрик (допоміжних покажчиків, таблиць, окремих видів текстівок). Заголовки виконують у тексті кілька важливих функцій:

• полегшують роботу читача з виданням;

• організовують процес читання;

• дають змогу читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання;

• готують читача до сприйняття нового, відносно закінченого, цілого;

• забезпечують зручність у пошуку вибіркової інформації;

• дають можливість глибше засвоїти матеріал.

Постійно тримаючи в полі зору весь заголовковий комплекс, редактор під час редагування має знати супідрядність заголовків та особливості розстановки розділових знаків як за місцем розміщення їх на шпальті (сторінці), так і стосовно тексту: шмуцтитул, шапка, у спусковому пробілі, у підбір з текстом, у розріз із текстом (без відбивок або лише з верхньою відбивкою), "втоплений", ліхтарик, кватирка. Редакторська обробка заголовків необхідна не лише для визначення їх ієрархії в основній частиш видання, а й для позначення їх графічного відтворення на шпальтах чи сторінках.

Головним завданням редактора на цьому етапі є досягнути найоптимальнішої відповідності заголовків із змістом текстових фрагментів, що обрамлюють ці заголовки.

Визначення єдиного стилю подання тексту.Дотримуючись у цілому загальних, вироблених у суспільстві, вимог підготовки для газетно-журнального і книжкового ринку друкованої продукції (випуску в ефір радіо- і телепрограм), кожна редакція чи видавництво може мати власний стиль представлення текстів чи програм. Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Є цілий ряд особливостей і в подачі деяких складових тексту. Скажімо, в складанні прізвищ ряд видавництв сповідує європейський стиль — лише повне ім'я і прізвище, інші дотримуються старого підходу — скорочене вживання ініціалів, або повне написання імен, по батькові та прізвищ.

Те саме стосується й цифрового ряду, особливо в назвах століть, років, а також географічних назв. Єдиних критеріїв слід дотримуватися і при скороченому написанні окремих слів.

Виробивши єдиний стиль подання тексту в конкретному виданні, редактор уже не може дозволити собі в одному розділі в переліку, скажімо прізвищ, залишати М. П. Іваненко, В. І. Подолянко, в наступному — Микола Буряк, Сергій Коваленко, а ще в іншому — А. Дзюбенко, К. Шевчук. Ознакою недостатнього редагування вважатиметься також уживання в одному розділі слів область, район, село, місто, а в наступному — обл., р-н, с., м.

Робота із вступною, заключною та службовою частинами видання.Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті вступної, заключної частин (передмов, додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових виносок, змісту) також залежить від редактора, його тісної співпраці з автором. Зазначені складові тексту, як правило, редагуються після завершення роботи над основною частиною оригіналу. Можуть також перебувати в роботі паралельно. Це ж стосується і службової частини видання (вихідних відомостей).

Редагуючи текст основної частини, редактор завжди має пам'ятати, що будь-яка внесена тут правка має бути обов'язково врахована в інших частинах видання (вступній, заключній чи службовій). Найперше це стосується змісту, написів на колонтитулах.

Редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування).Це остання в переліку, але не за важливістю складова редагування, яка виконується редактором в оригіналі майбутнього видання.

Здійснювати необхідні виправлення в тексті редактор розпочинає після першого, наскрізного, читання. Сутність правки полягає в тому, що в окремих словах, реченнях, а то й фрагментах тексту редактор може здійснювати: заміни; вставляння; видалення; переставлення; скорочення; перероблення.

Головним завданням такої правки є досягнення чіткості формулювань, логічності викладу, дотримання вимог функціонального призначення, стилю і мови.

На етапі внесення виправлень редактор має пам'ятати про деякі правила з видавничої етики, які вироблялися на основі досвіду багатьох попередників. Виділимо найголовніші.

1. Уникати смакових виправлень. Особливо це стосується виправлень мовностилістичних. Дбаючи про зрозумілість і доступність сприймання тексту, варто, однак, рахуватися з особливостями мови і стилю самого автора. Коли за правописними нормами можлива варіативність слів чи фраз, слід залишати все ж вислів автора, а не той, який подобається редакторові.

За радянських часів у деяких державних видавництвах існувала практика, за якою якість роботи редактора визначалася кількістю внесених в авторський оригінал виправлень. Кращим уважався той редактор, який найбільше переробляв текст. Нині, коли змінилися стосунки в блоці "видавець—автор", така практика є неприпустимою.

2. За переробки цілих фрагментів оригіналу не віддалятися від авторських мовних засобів. Бажано відразу зіставляти виправлену частину з попереднім і наступними фрагментами авторського тексту, аби простежувалася логічність і вмотивованість розповіді.

3. Будь-які виправлення, внесені під час редагування, обов'язково погоджувати з автором. Редакторові слід уникати категоричності суджень і менторського тону приобґрунтуванні необхідності виправлень. Протягом усього періоду роботи з автором бажано зберігати у взаємостосунках дух толерантності і поваги.

ВИДИ РЕДАГУВАННЯ

У світовій видавничій практиці поняття "редагування" усталилося і як науковий термін, і як назва предмета викладання однієї з головних дисциплін на відповідних факультетах університетів. На спеціальних факультетах радянських ВНЗ традиційно викладалося "Літературне редагування". Така назва, очевидно, як данина тоталітарній епосі, зберігається поки що й нині.

Про різновиди редагування українські дослідники теорії і практики видавничої справи заговорили зовсім недавно. І небезпідставно. Адже літературне редагування є лише складовою редагування загального, коли у зв'язку із складністю ряду видань, передусім наукового характеру, в цьому процесі об'єктивно відбулося розділення праці декількох редакторів — залежно від рівня їхньої фахової підготовленості. Скажімо, виникала необхідність спеціального наукового редагування твору з тієї чи іншої галузі науки, яке не під силу редактору видавничому.

У науковій літературі нині пропонується до вживання на практиці цілий ряд різновидів редагування. Це, зокрема, загальне, літературне, наукове, спеціальне, титульне. Зустрічається ще й лінгвістичне, логічне, композиційне, психолінгвістичне, комп'ютерне, видавниче, поліграфічне.

Не вдаючись до дискусії щодо вмотивованості кожного з таких визначень, запропонуємо найоптимальніший, на наш погляд, варіант щодо поділу редагування на види.

Доцільно розглядати два найголовніші блоки видів редагування:

• загальне (універсальне);

• спеціальне.

Розглянемо завдання редактора на кожному з цих блоків.

Загальне (універсальне) редагування.Такий вид редагування передбачає цілісну систему роботи редактора над оригіналом, яка забезпечує його довершеність за змістом, формою і зручністю для користування читачем (споживачем).

Дуже влучно охарактеризував сутність загального редагування український письменник Михайло Яцків, згадуючи, як редагував Іван Франко рукописи, прийняті до друку. Ось витяг із його книги "Муза на чорному коні":

"Треба їх (рукописи) виправляти, скорочувати, зводити до єдиного правопису. Найбільша біда з поезіями: в тих, що мають деяку думку, немає форми, кульгає ритм і наголоси, а в тих, що читаються легко, важко дошукатися думки. Треба розв’язувати перевесла і в’язати снопи наново, треба перемолочувати їх. Остання фраза йде на початок, перша – на кінець. Починається скучна важка робота: переписування чужих праць і надання їм «обличчя», «хребта і крові».

Основними складовими цього виду редагування є:

1. Усунення логічних помилок.

Серед типових помилок, які порушують закони логіки, можна назвати такі:

а) сплутування часових і видових понять (Йшов дощ і два студенти. Один зранку, а інший — в університет);

б) неправильне обґрунтування мотивації дії (На всеукраїнській нараді книговидавцівголовним було питання забезпечення міста новими тролейбусами);

в) наявність у реченні понять, які взаємно виключають одне одного (Золоту медаль виборов аутсайдерзмагань).

2. Усунення фактичних помилок:

а) історичного характеру (Перша світова війна почалася в 1924році);

б) географічного характеру (У південних областях України — Одеській, Херсонській та Сумській— почалося збирання ранніх зернових);

в) друкарського характеру (Населення України складаєна сьогодні близько 48.000.000 мільйонівчоловік);

г) цифрового характеру (Із випущених 3000 примірників книг 2500 було подаровано бібліотекам, 1500— передано до вищих навчальних закладів).

Неписаним правилом для редактора на цьому етапі має стати обов'язкова перевірка фактичної достовірності матеріалу за допомогою довідкової, енциклопедичної та словникової літератури.

До цього блока редагування належать також і проблеми тематики, композиції, авторської позиції, розстановки політичних акцентів.

Спеціальне редагування.Цей блок можна поділити на такі підвиди редагування:

• літературне;

• наукове;

• художньо-технічне.

Літературне редагування.Головною метою такого виду редагування є аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору. Йдеться передусім про вдосконалення мови і стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.

Якими ж критеріями має керуватися редактор, обираючи мовностилістичні засоби удосконалення твору? Такими є: доступність мови конкретному адресату; виразність, ясність викладу; відповідність лексичного ряду думкам героя твору чи автора; відповідність стилістики викладу жанру конкретного твору.

Видавнича практика останніх років засвідчила появу на книжковому ринку значної кількості видань авторів, заборонених раніше радянським режимом. Здебільшого це твори, що писалися у 20-30-х роках минулого століття, або діаспорні першодруки. При перевиданні таких творів перед редактором постає непросте питання: якої правописної системи дотримуватися, повертаючи нинішньому читачеві запізнілі друки? Більшість видавців такі тексти приводять у відповідність із сучасним правописом при одночасному збереженні лексичних, морфологічних та фонетичних особливостей мови автора. Узгоджуючи із сучасними правописними вимогами пунктуацію книг, редактори, однак, прагнуть зберегти основний характер авторського синтаксису. Такий підхід застосовується й при підготовці до друку бібліографічних посилань, що подавалися автором. І це є правильним, оскільки адаптувати такі описи до вимог нинішніх стандартів не видається можливим. Роботи в літературних редакторів із такими оригіналами, як ніколи, багато.

Наукове редагування.У ряді випадків, зважаючи на складність або архіважливість видання, яке готується до друку, виникає необхідність запрошення провідного спеціаліста в тій чи іншій галузі науки. Такий спеціаліст здійснює наукове редагування оригіналу. Основне його завдання — аналіз, оцінка твору і виправлення неточностей з наукового погляду.

Те ж мається на увазі, коли в деяких публікаціях ідеться про титульне редагування. Ім'я такого редактора проставляється на титульному аркуші, що слугує для читача гарантією високої якості і солідності видання.

У відповідності з вимогами видавничих стандартів, ім'я наукового редактора зазначається на титулі або на звороті титульної сторінки.

Художньо-технічне редагування.Належить до різновиду спеціального редагування. Здійснюють його видавничі працівники. Художній редактор у видавничому підрозділі, як правило, є спеціалістом із вищою художньо-поліграфічною освітою.

Процес художнього редагування передбачає:

• замовлення художнього оформлення видання;

• оцінку ескізів і пробних відбитків та елементів художнього оформлення обкладинки, а також змістову відповідність видання художньому та поліграфічному оформленню.

Технічне редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання. Воно включає:

• технічні параметри складання й верстки;

• шрифтову палітру складання;

• величину та гарнітуру шрифтів;

• відступи;

• спуски;

• підверстки.

Тема № 15