РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ПРОЦЕС
13.1. Підготовчий етап
13.2. Редакційний етап
13.3. Виробничий етап
13.4. Маркетинговий етап
Редакційно-видавничий процес— це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.
Така сукупність дій складна за реальним утіленням різноманітних функціональних обов'язків працівників видавництва і тривала в часі. Тому для кращого розуміння і сприйняття початкуючим видавцем редакційно-видавничого процесу доцільно розділити його на кілька етапів:
1. Підготовчий.
2. Редакційний.
3. Виробничий.
4. Маркетинговий.
Розглянемо кожен із цих етапів детальніше.
ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП
Цей етап починається задовго до тієї миті, коли редактор розпочне працювати з авторським оригіналом. Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно віднайти.
Видавцеві також необхідно впевнитися в тому, що саме цей оригінал відповідає профілю видавництва, його програмі, що, будучи перевтіленим у конкретний вид видання, він знайде споживача, окупить понесені затрати.
Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є найважливішою справою на цьому етапі дій видавця чи редактора.
Термін "авторський оригінал" замінив нещодавно термін "рукопис", оскільки писані тексти від руки нині до видавництв уже не подають. Авторським оригіналомє створена автором і подана для редакційно-видавничоїобробки творча чи наукова праця з усіма необхідними компонентами (рисунки, таблиці, ілюстрації). Натомість видавничим оригіналомназивається той самий авторський оригінал після його опрацювання у видавництві аж до готовності виведення оригінал-макета на плівках із доданими оригіналами зовнішнього оформлення.
Як потрапляють авторські оригінали до видавництва? Назвемо кілька найпоширеніших шляхів:
• "самопливом";
• за посередництва літературних агентів;
• через виставково-ярмаркові та інші книговидавничітусовки;
• через індивідуальні замовлення авторам.
"Самопливні" авторські оригінали в досвідчених видавців особливої довіри не викликають. Передусім тому, що ті не раз упевнювалися на власному досвіді в справедливості народного прислів'я "До нашого берега нічого хорошого добровільно не припливе". Робота з такими оригіналами відбирала багато дорогоцінного часу. Адже, за вимогами директивних органів, видавці змушені були детально розглядати всі без винятку (надіслані поштою чи передані власноруч) тексти й готувати в установлені терміни ґрунтовні відповіді. Найчастіше вони були негативними, бо "самоплив" представляв, як правило, авторів малокваліфікованих, проте амбітних, нерідко із замашками графоманів. Нині автори, що пропонують свої "однозначно прибуткові шедеври" відразу багатьом потенційним видавцям, пристосувалися до реалій усуціль комп'ютеризованої видавничої системи: до видавництв розсилаються не лише звичайною, а й електронною поштою повні (скорочені) варіанти оригіналів або окремі їх розділи з інтригуючими анотаціями. Донедавна незамовлені оригінали практично не потрапляли до новоутворених або маловідомих видавництв. Проте із щорічним випуском Книжковою палатою України довідника "Видавництва, видавничі та книгорозповсюджувальні організації" цей сегмент видавничого ринку став доступним для авторів.
Шлях від автора до видавця нерідко пролягає через літературного агента. У розвинутих країнах Заходу вже стало правилом: відомий автор ніколи не буде виконувати сам усю "чорнову" роботу прилаштування і видання власного твору. Такі завдання вирішують лише через літературних агентів. На Заході виконання цих функцій уже поставлено на професійну основу — їх готують на відповідних факультетах університетів. Ряди літературних агентів поповнюють високопрофесійні фахівці видавничої справи та авторського права, які добре обізнані з літературно-науковим середовищем, тенденціями книжкового і мультимедійного ринків. Вони виступають своєрідними посередниками між видавцем і автором, хоча однозначно представляють інтереси останнього. Завданням літагетнів є відібрати з наявних авторських пропозицій або віднайти такий оригінал, який можна запропонувати до видання й отримати прибуток — свій відсоток від обумовленої суми авторської винагороди. На жаль, у країнах з нерозвинутим книговидавничим бізнесом, до яких належить і Україна, праця літературних агентів ще непоширена.
Натомість спосіб виходу на майбутнє видання через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі зібрання стає нині більш результативним. На міжнародних виставках-ярмарках уже віддавна успішно працюють своєрідні авторські майданчики. У Москві навіть виходить періодичне видання, що має назву "Біржа авторських прав". Уміщувані тут матеріали поділяються на такі рубрики: "Каталог" (пропозиції видання книг за тематичним принципом), "Проекти серій", "Знайомство з автором", "Представляємо видавництва", "Ярмарки, семінари, тусовки". Матеріали "Біржі" стали поширюватися каналами Інтернет. В Україні щось подібне намагалася свого часу робити "Літературна Україна", періодично ознайомлюючи своїх читачів з ненадрукованим доробком письменників у вигляді розгорнутих анотацій, планів-проспектів, коротких оглядів змісту. Однак до широкого кола видавців така інформація поки що не доходить.
Вірогіднішим з точки зору доцільності й ефективності реалізації конкретного видавничого проекту виглядає пошук якісного авторського оригіналу через індивідуальні замовлення авторам. Відповідно до профілю видавництва і розробленої видавничої програми, редактор сам відшукує кваліфікованого автора й запрошує його до видавництва. Очевидно, що видавець, який передусім з економічного боку дуже зацікавлений у реалізації такого замовлення, постане перед необхідністю не лише укладати угоду з автором ще до написання оригіналу, а й виплатити йому певну суму авансу. В іншому випадку такий автор просто зігнорує замовлення або після його виконання запропонує твір іншому видавцеві на вигідніших для себе умовах.
Досягнувши з автором попередньої домовленості щодо майбутнього видання, редактор вчинить правильно, коли попросить автора надати для ознайомлення й оцінки один із розділів чи параграфів незакінченого оригіналу. На цьому етапі вже можна скласти чітке уявлення про те, якими є авторські можливості, яким буде твір у цілому, чим він відрізнятиметься від наявних на ринку видань подібної тематики.
Попередня робота редактора особливо важлива у випадках, коли йдеться про видання, яке готує до друку колектив авторів. Скажімо, науково-дослідних інституцій, установ чи навчальних закладів, що випускають свою працю через конкретне видавництво. Нерідко через недостатню розробку спільної концепції, чіткої структури, неузгодженості критеріїв щодо термінів, понять, логічних і змістових аспектів такі авторські оригінали виглядають не просто недосконалими, а й суперечливими, еклектичними, "сирими". Уникнути таких недоробок на етапі написання роботи можна завдяки попередній співбесіді редактора з усіма авторами, чи бодай керівником авторського колективу, узгодженню й затвердженню обов'язкових для всіх членів авторського колективу принципів одності (однакового стилю подання) в написанні розділів.
Є ще одна відповідальна дія редактора, що безпосередньо відноситься до його функціональних обов'язків і виконується або після одержання від автора придатного до редагування всього оригіналу, або його окремих фрагментів. Йдеться про редакторський аналізяк прогностичне міні-дослідження, мета якого — оцінити авторський оригінал не лише з точки зору структури, змісту, міри втілення авторського задуму, функціонального призначення, а й можливостей просування майбутнього видання на ринку, його економічної доцільності.
Наступною складовою підготовчого етапу редакційно-видавничого процесу є приймання авторського оригіналу.
У методичних матеріалах радянської доби, адресованих редакторам, наводився досить немалий перелік вимог, яких мали дотримуватися автори, подаючи оригінали до видавництв. Для авторів видавалися навіть спеціальні інструкції, існував окремий галузевий стандарт, яким установлювалися високі нормативні вимоги до оригіналів. Із переходом видавничо-поліграфічної галузі на ринкові умови розвитку більшість вимог перестали дотримувати обидві сторони. І все ж, незважаючи на те, наскільки "просунутими" в технічному оснащенні є сучасні видавництва, ігнорувати рядом вимог, вироблених досвідом попередників, не рекомендується. Передусім з тієї причини, що таке ігнорування несподівано негативно може позначитися згодом на одному з етапів редакційно-видавничого процесу.
Правильно роблять у тих видавництвах, де поряд з електронною версією оригіналу вимагають подання варіанту тексту, виведеного на папері. Перше ознайомлення з "плюсами" і "мінусами" оригіналу все ж краще з паперового варіанта. Що ж до самої електронної версії, то редактору на етапі приймання оригіналу важливо з'ясувати, у якій операційній системі та в якому текстовому редакторі здійснювалося складання, чи формат наданих даних підтримується програмами, що ними користуються у видавництві.
Особливої уваги заслуговують електронні версії текстів, набраних за рубежем. Початкуючий видавець нерідко не відає, що переважна більшість текстів, скажімо, у Канаді чи США, набирається на комп'ютерах у системі Macintosh, тоді як у Європі надається перевага системі Windows. Невміле поводження редактора з такими дискетами може призвести до автоматичного стирання записів. Хоча "перекомутувати" текст з однієї системи в іншу можна, але це повинні робити професіонали.
Серед вимог, які має поставити редактор перед автором під час прийняття оригіналу, обов'язковими залишаються дві:
• оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його до видавництва;
• оригінал має бути комплектним і повністю підготовленим автором до видавничого втілення.
Кілька зауваг щодо цих вимог. Підпис і дата, зазначені рукою автора, можуть бути важливими під час визначення термінів підготовки оригіналу та інших умов договору. Комплектність оригіналу передбачає наявність у ньому усіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови (післямови), покажчиків, додатків та інших елементів, залежно від виду і складності видання, а також ілюстративного матеріалу (штрихового та тонованого). Повністю підготовлений автором твір — гарантія того, що в процесі редакційної підготовки не виникнуть проблеми із дотриманням графіків проходження на різних стадіях підготовки оригінал-макета у видавництві та випуском готового видання у світ на поліграфічному підприємстві. Поспішність, обіцянка автора донести останні розділи "ближчими днями" або зробити необхідні виправлення до верстки видання можуть дорого обійтися згодом самому видавництву. На практиці не раз бувало, що такі "міни", закладені ще під час приймання оригіналу, несподівано вибухали згодом у залі судового засідання, де інколи вимушено з'ясовують свої стосунки незадоволені сторони.
Щоправда, бувають випадки, коли видавництво свідомо приймає "сирий" оригінал. Це коли тема є явно "гарячою", сенсаційною, а автор, володіючи фактажем, нездатен надати йому прийнятної літературної форми. Або ж коли замовник щедро й сповна фінансує витрати, але вимагає своїх, часом нереальних за звичайного "проходження" оригіналу, термінів виходу його в світ. Трапляється це і з виданнями до ювілеїв чи інших пам'ятних дат. У таких випадках видавництво гарячково шукає "співавтора", яким, як правило, виступає досвідчений і надійний редактор.
І, нарешті, редактор на цьому етапі готує первинні документи для заведення "Облікової картки видання". Такими є:
• творча заявка від автора, написана на ім'я керівника видавництва;
• розгорнута анотація або план-проспект видання;
• інформація про самого автора, що містить точні паспортні дані.
Ігнорувати такими, на перший погляд, дрібницями не можна. Адже наявна в цих документах інформація необхідна для складання проекту угоди з автором, підготовки матеріалів для початку редакторської роботи з оригіналом, промоції майбутнього видання.
РЕДАКЦІЙНИЙ ЕТАП
Із полагодженням усіх питань підготовчого етапу (пошук потрібного автора, прийом авторського оригіналу та збору первинних документів для оформлення "Облікової картки видання") розпочинається новий етап редакційно-видавничого процесу — редакційний.
Перед тим як поставити одержаний оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов'язане з рецензуванням.
У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:
• підручник або навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки України;
• будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється не на замовних засадах;
• довідкове, енциклопедичне видання;
• наукове, науково-популярне видання.
Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал уже з рекомендаційним грифом. Виходить, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі в своїй галузі фахівці. Здебільшого ж "пробиванням" грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитись, що запропонований до видання оригінал є якісним. Такої певності можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.
Рецензією прийнято називати критичний твір, у якому розглядається й оцінюється опубліковане видання (це — зовнішня рецензія, призначена для публікації в пресі) чи оригінал майбутнього видання (це — внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу).
Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, у якій чітко обумовлює терміни подачі рецензії та ставку винагороди за виконану роботу.
Редактор, ознайомлюючись із рецензією, має звернути увагу, наскільки правильно і ґрунтовно вона зроблена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку. Вимогами змістової частини рецензії є обов'язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:
• місце рецензованої праці серед раніше опублікованих на цю тему;
• новизна праці;
• актуальність теми;
• повнота охоплення матеріалу;
• відповідність дібраного ілюстративного матеріалу темі;
• доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатиметься видання.
Якщо в рецензії вказані суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які істотно не впливають на структуру твору, можуть бути враховані в процесі редагування.
У видавничій практиці трапляються випадки, коли видавці ігнорують оцінку рецензентів, які переконливо та глибоко професійно обґрунтовують висновок "не рекомендується друкувати" і все одно таке видання випускають у світ. Тут на перше місце виступають комерційні цілі, чим грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права. Так учинило, зокрема, видавництво "Юрінком Інтер", яке 1999 року випустило в світ "Українсько-англійський словник правничої термінології", незважаючи на те, що рецензія фахівця — викладача кафедри англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка О. Купрієвич на запропонований оригінал була різко негативною. Більше того, видавництво без відома рецензентки поставило її прізвище на звороті титулу неякісно підготовленого видання вже як наукового редактора. Рецензент подала судовий позов до видавництва про захист честі, гідності й ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Незважаючи на судову тяганину, спонукану самим юридичним видавництвом (справа дійшла аж до Верховного Суду України), позивачка виграла справу.
У контексті рецензування важливо наголосити на одному нюансі, що має відношення до видавничої етики. Зазвичай видавництво надає авторові копію рецензії на оригінал, особливо у випадках, коли вона є негативною. Проте трапляються випадки, коли з різних причин рецензент не бажає, аби його прізвище розкривалося авторові. Тоді замість копії рецензента редакторові доцільно підготувати авторові листа, детально виклавши в ньому ті зауваження рецензента, з якими видавництво погоджується.
Вважатимемо, що в нашому випадку з рецензуванням усе гаразд. Отож, лише тепер за оригінал можна братися редактору. Йдеться про початок редагування.
У зв'язку із комп'ютеризацією видавництв і перенесенням сюди з поліграфічних підприємств практично усіх процесів, пов'язаних із складанням, верстанням, макетуванням і виведенням на плівки готового оригінал-макета видання, придатного для поліграфічного відтворення, редакційний процес у видавництвах різного типу організований по-різному. У переважній більшості невеликих, нечисленних за штатом, видавництв чи не всі функції підготовки до друку видання (редагування; складання; верстання, включаючи технічне й художнє; коректура) здійснює одна людина. Хоча суміщення в одній особі кількох важливих функцій редакційно-видавничого процесу можливе, однак це однозначно негативно відбивається на якості підготовки майбутнього видання.
Практика видавничої справи вже довела, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного й того ж видання. Якою грамотною і досвідченою вона б не була, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного й того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські "чортики" вже не так помітні. Потрібна "свіжа голова".
Нині в запалі зробити "революцію" в редагуванні завдяки появі на столі редактора комп'ютера, деякі вчені та практики поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері.
До чого призводить така непрофесійна поспішність — легко переконатися, коли побіжно переглянути новинки деяких так званих комерційних видавництв нової генерації. Верстку поки що не можна доводити до кондиції лише на екрані — без паперового її варіанта. Ця вимога є особливо актуальною, коли йдеться про серйозні, престижні видання.
Таким чином, не беручи до уваги "новаторства" малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції середнього чи спеціалізованого видавництва.
1. Перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактором та його аналіз. (Раніше обов'язковою умовою завершення першого читання було складання редакторського висновку і затвердження його головним редактором. Нині переважна більшість видавців цю давню вимогу радянського видавничого процесу ігнорують.)
2. Редагування тексту редактором.
3. Робота з відредагованим текстом технічного і художнього редакторів перед верстанням. (Обумовлюються гарнітури і розміри шрифтів основного, допоміжного, службового текстів, заголовків, а також різноманітні виділення, відступи, спуски; вказуються місця для елементів художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр тощо.)
4. Верстання відредагованого тексту в обумовленому форматі і у відповідності із вказівками технічного та художнього редакторів. (Здійснюється оператором комп'ютерного набору або верстальником.)
5. Читання першої верстки, звіряння редакторських виправлень, внесених у форматі А4. Коректорські процеси зчитування і вичитування. (Ці два процеси важливо розрізняти. Зчитування — є зіставленням зверстаного варіанта видання після редагування з його оригіналом; вичитування передбачає усунення орфографічних, пунктуаційних і буквених помилок, дотримання принципів уніфікації й однакового стилю тексту.)
6. Виведення підписаної редактором і головним редактором верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень.
7. Виведення оригінал-макета на плівки.
8. Виготовлення, редагування, звіряння і виведення наплівки художнього оформлення зовнішньої і внутрішньої частин видання. (Здійснюється спільно редактором і художнім редактором або художником.)
ВИРОБНИЧИЙ ЕТАП
Виробничий етап редакційно-видавничого процесу починається заздалегідь — з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та укладання угоди з ним на друкування видання. Після цього здійснюють передачу оригінал-макета з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація та договір із поліграфічним підприємством).
З цієї миті вся подальша робота з перетворення оригінал-макета в конкретне видання здійснюється за межами видавництва. І хоч серйозне поліграфічне підприємство найперше зацікавлене в якісному виконанні замовлення видавця (адже від цього залежить подальша співпраця партнерів), на цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора.
1. Звіряння й підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.
2. Звіряння й підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формуванням книжкового блока.
3. Звіряння й підписання до друку сигнального примірника.
Видавнича практика засвідчує, що редакторський контроль на цьому, завершальному, відрізкові складного шляху проходження видавничого оригіналу приховує у собі немало прикрих несподіванок. Наведемо деякі з них, які змусять насторожитись видавця.
Можливі помилки в художньому оформленні:
• невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художника видавництва, та реальним друкарським відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на інший у результаті якогось дрібного втручання оператора комп'ютерного складання на етапі кольороподілу після підписання макета художнього оформлення до друку);
• буквені помилки у прізвищах авторів та заголовків видань, які запрограмовані були поверховим читанням редактора (скажімо, "Маренко" замість "Макаренко","гінієна"замість "гігієна", "англійскою" замість "англійською");
• буквена чи й текстова розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;
• розбіжність у назвах розділів змістової частини видання і шмуцтитулів.
Можливі помилки в книжковому блоці:
• численні випадки буквених помилок (культура видання потребує спеціальної вклейки перед кінцевим форзацом із зазначенням виявлених на етапі звіряння сигнальних примірників помилок та правильного варіанта прочитання);
• незаповнені текстом суміжні сторінки якогось аркуша;
• невідповідність ілюстрації змісту текстівки;
• перевернута сторінка (а то й цілий аркуш).
Отже, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому редакційно-видавничого, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Якщо не враховувати технічних вад друку, що інколи трапляється з вини друкарні, витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового накладу, беруть початок усе ж у видавництві. А якщо користуватися давнім визначенням редактора як директора конкретного видання, тоді зрозумілою стає роль і відповідальність представника цієї професії у створенні і подальшому побутуванні будь-якого видавничого продукту.
МАРКЕТИНГОВИЙ ЕТАП
Непросто визначити, від якої межі бере початок цей етап. У переважній більшості середніх і великих видавництв він настає після одержання редактором первинних документів від автора. Адже чим раніше буде продуманий і організований комплекс заходів, спрямованих на промоцію (просування на книжковому ринку) конкретного видавничого продукту, тим успішніше можна його реалізувати.
Завданням редактора на цьому етапі є написання такого рекламного тексту, який би відразу "запрацював на створення високого іміджу майбутнього видання. Нерідко буває, що слабкий зміст книги компенсується успішною рекламою та іншими маркетинговими акціями. І, навпаки, прекрасне за змістом видання раптом "залягає на складі, бо і каталожна картка, і анотація, і рекламні тексти для преси зроблені бездушно, непрофесійно, без живої іскорки.
Одна суттєва заувага щодо форми реалізації редакторських виправлень і приписів на всіх етапах редакційно-видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору комп'ютерного складання, автору, технічному чи художньому редактору) є недоречними, оскільки на книжкових шпальтах для цього немає місця. Видавничо-поліграфічна практика віддавна виробила цілу серію простих, доступних для розуміння новачка знаків, які стали називатися коректурними. Побутують вони протягом століть і дійшли до сучасної, всуціль комп'ютеризованої, видавничої справи практично без суттєвих змін. До того ж, коректурні знаки, як і знаки дорожнього руху, дуже схожі між собою і в інших країнах. Незнання цих знаків, чи невміння ними користуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи немає) однозначно характеризуватиме професійний рівень працівників такого видавництва, загальну культуру організації видавничого процесу.
Тема № 14
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 7474;