СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ РЕДАКТОРСЬКИХ ПРОФЕСІЙ

На початку з'ясуємо: де сьогодні можна застосувати набуті навички редактора-видавця?

1. Власне видавництва як самостійні підприємства (юридичні особи), що спеціально займаються підготовкою, опрацюванням, випуском і реалізацією різних видів видавничої продукції. Це класичні видавництва, найпотужніший сегмент видавничого ринку, який в останні роки динамічно розвивається і стверджується. Сюди відносимо:

• державні видавництва сфери управління Держкомтелерадіо України;

• видавництва сфери управління іншими державними організаціями;

• видавництва інших форм власності (приватні, кооперативні, спільні тощо).

2. Різноманітні організації, фірми, агентства, підприємства, інституції, окремі особи, які мають право займатися видавничою діяльністю згідно зі статутними документами і які зареєстровані в Національному агентстві ISBN. Особливістю цього сегмента є те, що видавництво тут не є юридичною особою, а виступає складовою структурною одиницею, окремим підрозділом цілого підприємства, організації чи установи. І все ж, не маючи власного рахунка, але виробивши свій логотип, таке видавництво в усьому іншому нічим не поступається класичному: така ж організація редакційно-видавничих процесів, такі ж вимоги до редакторського опрацювання та поліграфічного відтворення видавничого продукту, ті ж вимоги дотримання видавничих стандартів, що і в юридично оформленого видавництва. Перелік видавничих організацій у цьому блоці може бути таким:

• видавництва навчальних закладів, наукових інститутів;

• видавництва підприємств та фірм;

• видавництва громадських організацій;

• видавництва наукових організацій;

• видавництва політичних партій;

• видавництва релігійних організацій та духовнихцентрів;

• видавництва редакцій газет і журналів;

• видавництва друкарень та інших редакційно-видавничих підприємств.

3. Редакції газет та журналів, де фахівці-редактори віддавна працюють на творчих посадах літературних редакторів, коректорів, або, набувши досвіду й майстерності, на керівних посадах редакторів чи головних редакторів.

4. Редакції радіомовлення та телебачення, де випускники цієї спеціальності займають посади редакторів інформаційних (новини), аналітичних та інших програм, шеф-редакторів, випускових редакторів, літературних редакторів.

5. Рекламні агенції та рекламні відділи підприємств, організацій і фірм (творча й організаційна робота з підготовки рекламних текстів або сюжетів).

6. Державні органи законодавчої та виконавчої влади різних рівнів (від центральних до міських та районних). Грамотний, професіонально підготовлений і патріотично налаштований, редактор вкрай потрібен тут не лише на посадах референтів, аналітиків, прес-секретарів інформаційнихслужб, відділів діловодства, прес-центрів, а й високих посадовців — від міністрів, голів адміністрацій до депутатів.

7. Маркетингові відділи крупних та середніх виробників промислової, сільськогосподарської продукції, ліків, де готують до друку різноманітні інструкції, правила користування виробами (нерідко кількома мовами відразу), рекламну продукцію.

8. Бібліотечні або науково-дослідні установи, де є посади референтів, творчих працівників.

9. Центри, організації, що займаються багатопрофільною виставковою, ярмарковою діяльністю. Проводити значну за обсягом рекламну та промоційну діяльність вони просто не зможуть без представників редакторських професій.

10. Органи масової та спеціальної комунікації.

Такий перелік можна продовжувати.

ФАХОВІ ВИМОГИ

Із розширенням діапазону застосування редакторських професій невпинно підвищуються й вимоги щодо кваліфікаційного рівня їх носіїв. У цьому можна пересвідчитися, переглянувши спеціальні електронні сайти, на яких вміщується інформація щодо вакансій редакторів та видавців.

Простежується тенденція: якщо кілька років тому у графі "потрібен на роботу" зазначалася лише посада (редактора, коректора, координатора видавничого проекту, літературного працівника), то останнім часом дедалі частіше подається детальна інформація щодо кваліфікаційних вимог до кандидата посісти таку вакансію. Наведемо приклад щодо таких вимог на посаду заступника головного редактора з обіцяною зарплатою до 600 умовних одиниць, які виставила через пошукову електронну систему одна крупна видавнича фірма:

Загальні вимоги: вища освіта (видавнича справа, журналістика); досвід роботи в друкованій періодиці (суспільно-політичній, для дозвілля) не менше трьох років; абсолютна грамотність, вільне володіння ПК; досвід роботи з юридичними і бухгалтерськими документами.

Ділові якості: вміння ставити завдання й добиватися їх виконання; емоційна врівноваженість; повна віддача роботі, самостійність, цілеспрямованість; творчий потенціал; комунікативні та аналітичні здібності; гнучкість мислення.

Професійні вимоги: вміння організовувати редакційний процес (організація роботи редакторів, залучення авторів); досвід редагування (гарний стиль) та оформлення матеріалів, пошук фотоматеріалів, робота з художниками, контакти з інформаційними агентствами; навички макетування (макетна сітка), добре знання англійської (німецької).

У наведеному вище прикладі запропонована роботодавцем-практиком своєрідна профєсіограма добре підготовленого редактора, якому, за відповідності цим вимогам, гарантована високо оплачувана робота.

Поставимо у цьому контексті запитання; які узагальнені фахові вимоги щодо навичок і вмінь висуває практика сьогодення до видавничого працівника? Спробуємо умовно поділити їх за окремими блоками.

Перший. Працівник редакторсько-видавничого цеху має отримати поглиблену гуманітарну освіту, яка передбачає набуття знань з таких нормативних дисциплін, як історія, філософія, політологія, культурологія, економіка, правознавство, соціологія, психологія, логіка, українська й зарубіжна літератури. Останнім часом поширенішою стає практика, коли такі знання, шляхом одержання другої освіти, здобувають ті випускники природничих, економічних чи юридичних спеціальностей, які відчувають у собі нереалізований творчий потенціал. Це чи не найкраща форма підготовки висококваліфікованих редакторів для випуску, скажімо, природничої, математичної чи юридичної літератури.

Окремим рядком у цьому блоці слід виділити вимогу щодо бездоганного володіння державною та однією-двома іноземними мовами. В умовах повсюдного формування і ствердження глобалізованого суспільства надумана деякими обмеженими й шовіністично налаштованими українськими політиками проблема щодо того, якою мовою спілкуватися в Україні на роботі чи вдома, відпадає сама по собі. Адже пересічний громадянин будь-якої країни Європейського Союзу вільно володіє, крім своєї рідної, ще двома-трьома мовами, а тому легко може переходити в різних ситуаціях (вдома чи за кордоном) на мову співрозмовника. Що вже говорити про фахівця гуманітарного профілю. На таку практику має орієнтуватися й наш редактор-видавець, оскільки йому весь час доведеться мати справу з текстами, в тім числі й іншомовними.

Другий. Ідеться про цілий комплекс професійно зорієнтованих нормативних дисциплін, без усвідомленого засвоєння яких годі говорити про становлення кваліфікованого редактора-видавця. Умовно поділимо їх на кілька головних розділів:

• історичний (історія видавничої справи — в світі і в своїй державі, історія редагування);

• теоретичний (основи видавничої справи та редагування, теорія масової комунікації, теорія твору, текстознавство);

• творчий (редагування за видами видань, художнє татехнічне редагування, редакторська майстерність);

• організаційно-практичний (вступ до спеціальності, організація і планування видання, коректура, поліграфія, режисура та архітектоніка видання);

• нормативно-правничий (видавничі стандарти, авторське право, правові основи масової комунікації);

• маркетинговий (видавничий бізнес, видавнича справа за рубежем, електронна комерція);

Третій. У зв'язку із зміною технології підготовки видавничих оригіналів, що сталася після суцільної комп'ютеризації всього редакційно-видавничого процесу, на порядок денний нагально постала проблема не просто оволодіння редактором оргтехнікою на рівні користувача (комп'ютером, принтером, сканером), а саме рівень його комп'ютерної "просунутості". Йдеться, отже, не лише про здатність редагувати різні види текстів та вносити правки в режимі "on line", не лише про готовність замінити поширені раніше у видавництвах посади оператора комп'ютерного складання, а й про вміння перевтілювати тексти у відповідні формати й на цьому етапі вдосконалювати текст, бути на "ти" з електронними таблицями, текстовими, графічними та ілюстративними редакторськими програмами.

Цього не можна досягнути без оволодіння такими предметами, як "Системи верстки", "Макетування і верстка", "Дизайн видання".

І насамкінець про ще один, четвертий, блок фахових вимог. Вони є специфічними, бо не засвоюються під час лекційних чи семінарських занять, а набуваються в процесі формування особистості, в тім числі й за роки навчання в університеті. Йдеться про порядність і патріотизм редактора. Такі вимоги особливо важливі для фахівців, які формуються в перехідних суспільствах, де ще живучі телефонне право, цензура, темники, де домінує не закон і право, а якась "невидима рука". Патріотично налаштований редактор, який є особистістю, ніколи не буде на догоду начальнику, за можливість просунутися по службовій лінії чи отримати зароблені аморальним шляхом додаткові кошти, готувати до друку неправдиві тексти, фальшувати факти, вихолощувати шляхом маніпулювання словами і фразами первинну сутність твору, який готується до оприлюднення і, отже, матиме вплив на читача, слухача, глядача.

З вищевикладеного випливає своєрідна формула узагальнених кваліфікаційних вимог до сучасного редактора та видавця в нинішніх умовах розвитку українського суспільства. Це — Професіоналізм, Порядність, Патріотизм.

Відповідаючи таким кваліфікаційним вимогам, фахівець видавничої справи та редагування здатний буде виконувати цілий ряд виробничих функцій. Виділимо найголовніші: творчу, аналітичну, коригувальну, дослідницьку, організаційну, технологічну, координаційну, комунікативну, маркетингову, освітньо-виховну.

Змістове наповнення таких функцій найкраще простежити при аналізі функціональних обов'язків видавничих працівників.