Основні види (різновиди) місцевості та їх тактичні властивості

За характером рельєфу місцевість поділяють на рівнинну, горбкувату і гірську, яка в свою чергу поділяється на низькогірну, середньогірну і високогірну.

Рівнинна місцевість (мал. 1.2) характеризується відсутністю різко виражених нерівностей земної поверхні, відносно невеликими перевищеннями (до 25 м) і порівняно малою стрімкістю схилів (до 2°) Абсолютні висоти над рівнем моря - до 300 м.

Відкрита, слабопересічена рівнина придатна для бойових дій усіх родів військ. її глинисті, суглинні, супісчані й торфяні грунти дають можливість рухатися бойовій техніці в суху погоду влітку, але значно ускладнюють рух у період дощів, весняного й осіннього бездоріжжя. Відсутність значних перевищень забезпечує достатню видимість в усіх напрямках і ефективність вогню з усіх видів зброї.

Разом з тим рівнина ускладнює організацію маскування підрозділів. Захисні властивості її мінімальні, особливо від дії ядерної зброї. Рівнинна місцевість, як правило, більш сприятлива для організації й ведення наступу й менш сприятлива для оборони.

Горбкувата місцевість (мал. 1.3) характеризується хвилястим характером земної поверхні, яка утворює нерівності (горби) з абсолютними висотами до 500 м, відносними перевищеннями 25-200 м і переважною стрімкістю схилів 2-3°.

Мал. 1.3. Горбкувата місцевість

Горбкувата місцевість допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами і в цілому сприятлива як для наступу, так і для оборони. Вона має добрі рубежі для розташування підрозділів, облаштування вогневих позицій, має деякі захисні властивості від ураження ядерною зброєю. Проміжки між горбами й зворотні схили горбів можуть служити укриттям від спостереження і вогню противника. На такій місцевості багато командних висот з великою дальністю видимості і широким сектором огляду.

Низькогірна місцевість (мал. 1.4) характеризується висотами над рівнем моря 500 – 1000 м, відносними перевищеннями 200-500 м і переважною стрімкістю схилів 5-10°. Порівняно з іншими видами гірської місцевості вона слабо розчленована, як правило, добре обжита і має досить розвинену мережу доріг. При відносно пологих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх родів військ. Водночас ускладнюється зосереджене застосування важкої бойової техніки. Низькогірна місцевість у цілому сприяє маскуванню й захисту від ураження ядерною зброєю.

Мал. 1.4. Низькогірна місцевість

Середньогірна місцевість (мал. 1.5) має висоти над рівнем моря приблизно 1000-2000 м, відносні перевищення від 500 до 1000 м і переважну стрімкість схилів 10-25°. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, пасма, їхні піки і гребені мають згладжені форми.

Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які використовуються для прокладання доріг. Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевали, які доступні для руху бойової техніки протягом усього року або більшої його частини. Однак застосування важкої бойової техніки можливе лише на окремих напрямках

Загалом середньогірна місцевість вимагає значних інженер робіт для забезпечення и прохідності. Водночас вона сприятлива для маскування і для захисту від ураження ядерною зброєю

Високогірна місцевість (мал. 1.6) характеризується висотами над рівнем моря понад 2000 м, відносними перевищеннями 1000 м і більше, з стрімкістю схилів понад 25°. Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти їх піки і гребені часто вкриті снігом. Така місцевість, як правило мало обжита, має мало гірських проходів і дуже рідку мережу доріг. Дороги вузькі і прокладені уздовж річок міжгір'ями, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, з крутими підйомами й малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані | вище снігової лінії і тому більшу частину року закриті.

Мал. 1.6. Середньогірна місцевість

Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, забезпечених дорогами. У решті районів високогірної місцевості можливі бойові дії тільки спеціальних підрозділів, оснащених відповідним спорядженням. Загалом високогірна місцевість сприяє маскуванню. При ядерних вибухах можливі завали, обвали каміння, сходження снігових лавин.

За мірою пересіченості ярами, балками, річками, озерами та іншими природними перешкодами, які обмежують свободу пересування й маневр підрозділів, місцевість поділяють на легкопересічену, середньопересічену і сильнопересічену.

Легкопересічена місцевість (мал. 1.7) небагата на природні та штучні перешкоди, які легко здолати бойовою та іншою технікою в будь-якому напрямку. Рельєф місцевості звичайно рівнинний, рідше горбистий, природні перешкоди займають менше 10% від усієї площі.

Мал. 1.7. Легкопересічена місцевість

Місцевість забезпечує задовільний огляд з командних висот, орієнтування, спостереження і цілеуказання, організацію взаємодії та керування підрозділами. У той самий час ця місцевість не забезпечує надійного укриття підрозділів від вогню противника, захисні властивості від ураження ядерною зброєю майже відсутні.

Середньоперєсічена місцевість (мал. 1.8) має близько 20% площі, зайнятої природними перешкодами. На такій місцевості зосереджене застосування бойової техніки дещо ускладнене на окремих напрямках. Це найпоширеніший різновид добре обжитої місцевості. Рельєф, як правило, горбистий, зрідка рівнинний. Така місцевість більш сприятлива щодо захисних властивостей від ураження ядерною і звичайними видами зброї.

Мал. 1.8. Середньопересічена місцевість

Сильнопересічена місцевість (мал. 1.9) відрізняється великою кількістю важкопрохідних природних перешкод - від ярів, ровів і балок до річок, каналів та інших перешкод. Площа природних перешкод складає більше 30%. Ця місцевість ускладнює наступ і посилює оборону.

Мал. 1.9. Сильнопересічена місцевіть

Багато природних укрить сприяють організації надійного маскування і захисту підрозділів від ураження ядерною зброєю, потайному підходу до переднього краю противника. Разом з тим на такій місцевості нелегко спостерігати за противником, можливості швидкого маневру військ обмежені, зменшується швидкість бойових машин, необхідно виконати значні роботи з інженерного обладнання шляхів для руху військ.

За умовами спостереження та маскування місцевість поділяють на відкриту, напівзакриту і закриту.

Відкрита місцевість (мал. 1.10) являє собою рівну або злегка горбисту безлісну територію, до 75% площі якої добре проглядається в усіх напрямках з командних висот. На такій місцевості забезпечується добре спостереження за діями противника й ураження його вогнем з усіх видів зброї.

Мал. 1.10. Відкрита місцевість

Проте ця місцевість менш сприятлива для захисту від вражаючої дії звичайної та ядерної зброї, має недостатній рівень маскуючих властивостей від наземного та повітряного спостереження. Відсутність природних схованок ускладнює приховане зосередження війська проведення маневру. Організація оборони на відкритій місцевості значно ускладнюється.

Напівзакрита місцевість (мап. 1.11) є перехідною від відкритої до закритої. Здебільшого на напівзакритій місцевості площа, яка зайнята природними схованками, складає близько 20%; з командних висот проглядається до 50% простору. При розташуванні підрозділів на місці їх маскування майже повністю забезпечується природними схованками.

Мал. 1.11. Напівзакрита місцевість

Закрита місцевість (мал. 1.12) - це територія з гірським, горбистим або рівнинним рельєфом, вкрита лісами, чагарниками, садами з часто розташованими населеними пунктами. На такій місцевості площа, зайнята природними сховами, складає 30% і більше, а площа, що проглядається з командних висот, менша 25%.

Мал 1.12 Закрита місцевість

Закрита місцевість добре приховує природними схованками від наземного і повітряного спостереження, полегшує прихований рух і маневр військ в усіх видах бою, організацію міцної оборони, сприяє організації захисту від вражаючої дії ядерної зброї.

Разом з тим на закритій місцевості обмежується ефективність ведення вогню з усіх видів зброї, ускладнюється спостереження, орієнтування, цілеуказання, значно ускладнюється керування підрозділами і організація взаємодії військ на полі бою.

За ознакою прохідності місцевість поділяють на легкопрохідну, прохідну, важкопрохідну і непрохідну.

Легкопрохідна місцевість не обмежує швидкість і напрямок руху колісних та гусеничних машин, припускає безперепонне застосування бойової техніки в розгорнутих строях і рух колон без зміцнення ґрунту.

Прохідна місцевість майже не обмежує швидкість, напрямок руху і дозволяє повторний рух по одному сліду гусеничних машин, хоча окремі місця потрібно обходити чи зміцнювати. Рух колісних машин звичайної прохідності дещо ускладнений, можливе майже безперепонне використання бойових машин у розгорнутих строях і рух колон, за винятком окремих напрямків. Прохідна місцевість сприяє веденню бою з широким маневром, сприяє найбільш ефективному використанню механізованих і танкових підрозділів, у короткі терміни дозволяє переносити зусилля з одного напрямку на інший, полегшує всебічне забезпечення бою.

Важкопрохідна місцевість доступна для руху машин з невеликою швидкістю, обмежує свободу маневру і рух кількох машин по одному сліду. Рух колісних машин звичайної прохідності майже неможливий. Така місцевість ускладнює використання бойової техніки в розгорнутих строях, рух колон можливий тільки дорогами і спеціально обладнаними колонними шляхами. Важкопрохідна місцевість негативно впливає на темпи руху, розгортання і ведення наступу, здійснення маневру.

Непрохідна місцевість недоступна для руху гусеничних і колісних машин без виконання значних робіт з обладнання доріг чи колонних шляхів.