Групування елементів непрямих затрат у видові комплекси та побудова їх фінансового обліку

Загальні питання побудови обліку непрямих затрат. Кінцева мета фінансового обліку затрат виробництва — визначення натуральних (кількісних і якісних) характеристик і грошових параметрів використаних ресурсів (затрат), а також фактичної виробничої собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) та одиниць їх вимірювання.

Проте природа більшості процесів виробництва є такою, що у момент запуску (передання) ресурсу у виробничий процес немож­ливо визначити конкретний вид продукту, до якого відноситься значна кількість затрат. Тому загальновиробничі затрати поділяють на прямі та непрямі.

Частина елементів затрат до віднесення до виробничої собівар­тості продукції окремого виду формують сукупність затрат за окремими виробничими або загальноекономічними ознаками. Наприклад, цехові затрати.

Друга частина елементів затрат формують комплекси затрат періоду — адміністративні затрати, затрати зі збуту, інші операційні затрати.

Ці групи комплексних затрат у фінансовому обліку не розподіляються на окремі види продукції, а прямо списуються на фінансові результати (рис. 4.14—4.16).

Кожний із названих видів затрат формує самостійний обліковий (фактично планово-обліковий) комплекс затрат. До початку виробничого процесу за кожним із видів затрат формують кошторис затрат. Тому основне завдання обліку — інформація про процес формування того чи того виду затрат і контроль за дотриманням відповідного кошторису.

Усі види комплексних затрат формують за відповідною номенклатурою, яка або рекомендована галузевими нормативними документами, або розроблена безпосередньо на підприємстві.

Під час побудови фінансового обліку більшість підприємств формують непрямі затрати за такими ознаками:

— непрямі затрати з придбання матеріалів (товарів);

— непрямі затрати з виробничого (комерційного) процесу за різними ознаками;

— загальновиробничі затрати;

— загальногосподарські затрати;

— непрямі затрати з продажу (реалізації) продукції (товарів);

— інші непрямі затрати.

Незважаючи на різні за змістом затрати, ці проміжні комплекси формуються та обліковуються за єдиним зразком. Спочатку затрати у розрізі елементів обліковуються за кожною статтею номенклатури кошторису, видом затрат, а потім на підставі відповідного параметру (ознаки) розподіляються за напрямами. Загальну побудову їх обліку унаочнює рис. 4.17.

Рис.4 .14. Формування затрат операційної діяльності у фінансовому обліку

Рис. 4.15. Загальна побудова бухгалтерського фінансового обліку виробничої діяльності
в системі рахунків за простим варіантом (без використання рахунків класу № 8)

Примітки до рис. 8.15 та 8.16:

1 — прямі затрати за елементами;

2 — розподіл (та перерозподіл) непрямих затрат;

3 — зведення затрат та визначення собівартості виготовленої продукції;

4 — калькуляційні процедури визначення фактичної виробничої фінансової собівартості продукції за окремими видами;

5 — визначення собівартості реалізації;

6 — списання затрат.

Рис. 4.16. Загальна побудова бухгалтерського фінансового обліку виробничої діяльності в системі
рахунків за розгорнутим варіантом (з використанням рахунків класу № 8)

Рис. 4.17. Загальна побудова обліку затрат у стадії комплексів

Видове групування затрат є прерогативою органів управління, об’єднань і самих господарств. Воно випливає з потреб безпосереднього управління затратами на виробництво та собівартістю продукції в межах господарства.