Облік елементів затрат та їх групування в об’єкти управління виробничою діяльністю

Формування елементів затрат. Як уже зазначалося, згідно з нормативними актами про облік затрат будь-яке господарство має забезпечити роздільний облік своїх затрат за такими елементами:

— матеріальні затрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів);

— затрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація основних засобів;

— інші затрати.

Формування елементів затрат здійснюється за місцями їх виникнення — центрами затрат. Центри затрат визначаються робочим планом рахунків.

Матеріальні затрати на виробництво для більшості господарств є найсуттєвішими. Їх питома вага у затратах становить у середньому 75—80 %, а в деяких галузях (наприклад, харчовій) — понад 90 %.

Відправним моментом побудови бухгалтерського обліку матеріальних затрат є їх класифікування та оцінювання. Класифікування передбачає розроблення номенклатури, а оцінювання — визначення облікової ціни для поточного обліку та порядку вста­новлення фактичної собівартості. Без попереднього вирішення цих питань раціональна побудова обліку матеріальних затрат виробництва практично неможлива, особливо в умовах застосування ЕОМ.

Класифікування та розроблення номенклатури мають бути проведені за двома напрямами: економічним і технічним. Вибір методу оцінювання залежить від умов, у яких функціонує те чи те господарство.

На основі класифікації та оцінки формуються номенклатури-цінники.

У виробничих процесах для фінансового обліку матеріальних затрат вихідним є відношення до майбутнього продукту праці: одні утворюють субстанцію майбутнього продукту праці, інші використовуються як допоміжні для надання якості, кольору, підтримання обладнання в робочому стані тощо. Разом із тим незалежно від ролі, яку відіграють ті чи ті матеріали у виробничому процесі, побудова бухгалтерського обліку їх як елемента затрат у процесі виробництва має багато спільного.

Передусім встановлюються кількісні та якісні характеристики, на підставі яких за ціновою ознакою визначаються вартісні характеристики. Проте слід мати на увазі таку особливість окремих видів матеріальних затрат: у процесі виробництва за деякими з них (залежно від їх належності до прямих чи непрямих) характеристики уточнюються аж до одержання нового продукту праці, за деякими характеристики, особливо кількісні, на певній стадії облікового процесу зникають, а вартісні потрапляють у загальну суму окремих видів непрямих затрат за ознакою виду затрат. Наприклад, матеріали, використані для утримання машин та устаткування, включаються до комплексних затрат з аналогічною назвою, тобто кінцевий результат виробництва включається у загальні суми цього елемента собі-
вартості і як матеріальний елемент не залишається у собівар­тості.

Основу побудови обліку матеріалів становить їхня кількісно-якісна характеристика. Тому в первинних документах обов’язко­вими є показники кількості та якості на момент передання (запуску) матеріалів у виробничий процес. Без цих характеристик втрачає сенс будь-який (первинний, поточний) облік процесу виробництва.

Усі матеріально-речові елементи, які на кінець зміни не перетворені на готовий продукт і перебувають на різних операціях технологічного процесу, становлять незавершене виробництво.

Щоб забезпечити контроль за рухом матеріалів у виробництві, усі первинні документи або інші носії облікової інформації при передаванні матеріалів у виробничий процес мають містити такі характеристики:

· щодо спрямування затрат — центри первинного формування елементів затрат: продукт, структурний підрозділ, вид затрат;

· щодо норм: у межах норми, зміна норми, відхилення від норми.

На підставі цих документів складають (залежно від наявних технічних засобів) відомості, журнали, машинограми про формування затрат. Це дає змогу здійснювати облік, контроль та аналіз на інших етапах розподілу та перерозподілу затрат.

Затрати на оплату праці визначаються на підставі нарахування або за кількістю затраченого часу (годин, днів, місяців), або за виробітком (певною кількістю продукції, виконаної роботи чи наданої послуги).

Основним документом нарахування заробітної плати є табель. До нього додають (відповідно до форм і систем оплати праці) інші документи — наряди, рапорти тощо.

Затрати на оплату праці є одним з елементів затрат на виробництво. Але у собівартість продукції цей елемент включається через два канали: перший — оплата праці працівників, безпосередньо зайнятих у виробництві; другий — непрямий — різні види групувань затрат на підставі розподілу: загальновиробничі, загальногосподарські (адміністративні), зі збуту тощо.

Елемент затрат «Відрахування на соціальні заходи» є похідним від елемента затрат на оплату праці. Розмір цих затрат залежить від суми нарахованої заробітної плати.

Особливим елементом затрат є амортизаційні затрати на засоби (знаряддя) праці. За економічним змістом це сума зношування, включена у затрати виробничої чи іншої діяльності.

Особливістю засобів праці є те, що сума їх зношування має бути не тільки елементом затрат, а й елементом собівартості. На жаль, на сьогодні цей елемент затрат включають до різних груп непрямих затрат, де вони розподіляються пропорційно різним параметрам на різні види продукції (виробів, робіт, послуг).

Суму амортизації визначають спеціальним розрахунком і щомісячно включають до затрат за місцем експлуатації у різні види непрямих затрат (загальновиробничі, загальногосподарські, затрати зі збуту тощо).

Методика формування складу затрат на виробництво передбачає об’єднання всіх не перелічених вище видів затрат у групу «Інші затрати». До них належать: платежі з обов’язкового страхування майна господарства, плата стороннім організаціям за охорону об’єктів господарства, амортизація нематеріальних активів, затрати на відрядження, збори, послуги пошти тощо.

Облік цього елемента затрат здійснюється переважно на підставі рахунків відповідних організацій, установ і підприємств, що надали послуги. Систематизують затрати, як правило, у різних відомостях, таблицях або машинограмах.