Групування елементів затрат за різними центрами управління

Групування затрат за видами діяльності. За характером діяльності виробництво поділяється на основне та допоміжне. Крім того, на підприємствах можуть бути невиробничі та обслуговуючі господарства.

Основне виробництво — це виробництво, призначене для виготовлення продукції, що визначає профіль підприємства, та інших видів виробів, а також напівфабрикатів для реалізації і внутрішньовиробничого споживання.

Допоміжні виробництва призначені для забезпечення основного виробництва різними видами послуг, наприклад, енергією (електроенергія, пара, холод тощо), водою, газом, тарою, транспортними та іншими послугами, для виконання робіт з ремонту основних засобів тощо.

До допоміжних виробництв належать: котельні, що виробляють пару для технічних потреб і для опалення, систем водопостачання, механічні та ремонтні майстерні, що виготовляють запасні частини до машин і виконують ремонтно-механічні роботи, компресорні установки, тарне виробництво (з виготовлення та ремон­ту тари, бляшано-баночне тощо).

Затрати допоміжних виробництв групуються за їхньою функціональною роллю (видами виробництв) в основному виробництві.

До невиробничих господарств належать: житлово-комунальне господарство, будинки культури, клуби, їдальні та інші об’єкти, призначені для побутового обслуговування персоналу підприємства. Затрати по цих господарствах плануються й обліковуються окремо від затрат з виробничої діяльності підприємств.

Для правильного визначення виробничої собівартості продукції, фінансових результатів кожного виду продукції, організації контролю за затратами та внутрішньогосподарських комерційних відносин, затрати групуються за структурними підрозділами — цехами, фермами, дільницями, бригадами тощо.

У сільськогосподарському виробництві структурними підрозділа­ми (госпрозрахунковими, орендними, кооперативними) можуть бути:

— підприємства, які входять до складу об’єднань, товариств, комбінатів на правах виробничих одиниць (цехів, виробництв) без права юридичної особи і які не мають окремого балансу;

— виробничі цехи, ферми, дільниці, ланки підприємства;

— бригади, ланки, що входять до складу госпрозрахункових, орендних, кооперативних підрозділів підприємства;

— функціональні служби (відділи) підприємства, які надають послуги виробничим підрозділам, визначені на договірних засадах у грошовому виразі.

У комерційній діяльності видами структурних підрозділів можуть бути магазин, секція, відділ тощо.

Групування елементів затрат за функціональною ознакою, сферою виникнення у виробничій діяльності. За сферою виник­нення у виробництві затрати поділяються на виробничі (технологічні) та невиробничі (організаційні, або адміністративні, зі збуту тощо). Виробничі затрати, у свою чергу, поділяються на прямі та непрямі, тобто загальновиробничі.

Групування елементів прямих затрат за видами продукції. За видами продукції (виробів, робіт і послуг) затрати групуються:

а) за кожним найменуванням виробів, а також іншої продукції, що виробляється підприємством;

б) за виробами допоміжних виробництв — механічних, тарних майстерень та ін.;

в) за видами робіт і послуг, які підприємство виконує на сторону, а також для невиробничих господарств свого підприємства.

Підприємства, що входять до складу об’єднань, комбінатів, товариств, але зберігають при цьому окремий баланс і мають рахунок у банку, розглядаються як самостійні. Вони планують і обліковують затрати виробничої діяльності та своєї продукції на загальних засадах.

Продукція сільськогосподарського та промислового виробництва на підприємстві враховується за заводським методом. До такої продукції належать:

а) готові вироби (продукція), вироблені за звітний період всіма виробничими підрозділами підприємства як зі своєї сировини та матеріалів, так і з сировини та матеріалів замовника, що оплачуються підприємством-замовником;

б) напівфабрикати власного виробництва і продукція допоміж­них виробничих підрозділів, відпущені у звітному періоді на сторону, своєму капітальному будівництву і невиробничим господарствам підприємства;

в) обладнання, а також інструменти, пристосування та інший інвентар загального призначення власного виробництва, зараховані до необоротних основних або інших засобів праці цього підприємства;

г) вартість робіт або наданих послуг промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони або непромислових господарств та організацій свого підприємства, включаючи капітальний ремонт і модернізацію обладнання та транспортних засобів свого підприємства.

Продукція власного виробництва, що подається на подальше оброблення всередині цього самого підприємства, а також на фасування, і вироби, що реалізуються на сторону, включаються до загального обсягу продукції, якщо передавання здійснюється за оптово-розрахунковими цінами.

Узагальнену схему Класифікування центрів обліку виробничих затрат за видами продукції наведено на рис. 4.13.

Рис. 4.13. Схема класифікування центрів обліку виробничих затрат за видами продукції

Групування затрат за елементами виробничої собівартості продукції (статті затрат).

Основою формування виробничої собівартості продукту праці у межах виробничої системи є поділ затрат за видами діяльності: основна, допоміжна, обслуговуюча, забезпечувальна. У свою чергу, у межах кожного виду діяльності затрати мають бути розподілені відповідно до галузевих особливостей технології та організації виробництва. Що ж до їх групування за видом продукції (виріб, група виробів, робота, послуга); місцем (центром) виникнення (бригада, дільниця, цех, виробництво, технологічна фаза, переділ, технологічна лінія тощо); калькуляційними ознаками (елементи собівартості, які в економічній літературі називають статтями затрат), то воно визначається внутрішніми потребами господарства.

Першою (точніше первинною) ознакою групування затрат є вид продукції. Кожний елемент затрат у момент його формування повинен мати ознаку відношення до конкретного продукту, його виду (виріб, група виробів, робота або послуга). Але характер затрат та їхній зв’язок із продуктом не завжди дають таку можливість. Наприклад, освітлення у приміщенні цеху, затрати на оплату керівникові цеху тощо. Тому затрати на виробництво поділяються на дві великі групи щодо майбутнього продукту:

1) такі, що у момент запуску (використання) у виробництво можуть бути віднесені до конкретного продукту;

2) такі, що не можуть бути віднесені до конкретного продукту.

Ознака «прямі» або «непрямі» затрати є не економічною, а планово-обліковою (кошторисною), технічною. Такі ознаки суто індивідуальні й залежать від особливостей технології, організації, виду продукції тощо конкретного виробництва.

Прямі елементи затрат включають у виробничу собівартість продукції у момент їх запуску у виробництво. Непрямі затрати спочатку розподіляють, а іноді й перерозподіляють, щоб мати можливість включити їх до собівартості окремого виду продукції. Процес розподілу та перерозподілу непрямих витрат є суто індивідуальним. Параметри розподілу визначаються в наказі про облікову політику підприємства. Ними можуть бути маса сировини або матеріалів, нормо-година, сума затрат за якоюсь ознакою (оплата праці, технологічна собівартість) та ін.

Непрямі затрати групують за видом і характером визначеної однорідності: управління, організація, забезпечення тощо.

Другою ознакою групування елементів затрат на виробництво є місце їх виникнення. Це може бути структурний підрозділ, виділений як самостійна госпрозрахункова одиниця (цех, бригада, дільниця, виробництво, технологічна лінія, переділ тощо). Формування затрат за місцем виникнення є важливим для організації внутрішньогосподарського розрахунку, оренди, кооперації та взагалі у разі переходу до ринкових відносин.

Групування затрат за видами продукції, характером (прямі, непрямі) та місцем (центром) їх виникнення (первинного викорис­тання) дає змогу формувати собівартість продукції.

Групування елементів затрат за способом віднесення до звітного, розрахункового (калькуляційного) періоду. За віднесенням до фінансового калькуляційного (календарного) періоду затрати поділяють на три групи: затрати минулого, поточного і майбутнього періодів. Затрати першої і третьої груп заведено називати одноразовими.

Поточні затрати — це затрати постійні (сталі), звичайні або такі, що мають малу (не більш ніж місяць) чітко визначену періодичність (адміністративні, зі збуту тощо).

Одноразові затрати — це однократні затрати або такі, які здійснюються періодично (періодичність — понад місяць) і які забезпечують процес діяльності протягом тривалого часу. До одноразових (однократних) належать:

— затрати на освоєння нових підприємств, цехів, виробництв, агрегатів, які вводяться в експлуатацію (пускові затрати);

— затрати на підготовку та освоєння виробництва нових видів продукції на діючих підприємствах (крім затрат, що відшкодовуються зі спеціальних джерел).

Одноразові (однократні) затрати включаються у собівартість продукції в порядку та строки, встановлені законом.

До одноразових, таких, що здійснюються періодично (з періодичністю понад місяць), відносять:

— затрати на оплату відпусток;

— інші одноразові затрати, що мають періодичний характер.

Ці затрати включаються у собівартість продукції кожного періоду протягом року в розмірах, передбачених планом, у кошторисно-нормалізованому порядку.

Затрати на виробництво розподіляються за календарними періодами таким чином, щоб частка затрат, що включається у собівартість продукції кожного періоду, відповідала кількості продук­ції, виробленої в цьому періоді.

Групування елементів затрат за способом їх віднесення на об’єкт обліку (та об’єкт калькуляції). За способом включення в об’єкт проміжного групування затрат і собівартості (об’єкт калькуляції) елементи затрат поділяють на прямі і непрямі. Під прямими розуміють затрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, інші основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, основна заробітна плата виробничих робітників та ін.), які можуть бути прямо і безпосередньо включені у собівар­тість окремого виду продукції.

Непрямі затрати — це затрати, які пов’язані з виробництвом кількох видів продукції і розподіл яких за видами та сортами продукції проводиться за спеціальними розрахунками.

У собівартості продукції прямі затрати формують, як правило, окремі елементи, а непрямі утворюють комплексні статті, тобто вони включають кілька елементів і різняться за функціональною роллю у виробничому процесі.

До непрямих затрат належать транспортно-заготівельні, загаль­ногосподарські, загальновиробничі та ін.

Групування елементів затрат за віднесенням до готової чи незавершеної виробництвом продукції. Затрати кожного місяця поділяються на частину, що відноситься до незавершеного виробництва, і частину, що утворює собівартість готової продукції.

Групування елементів затрат залежно від охоплення планом (нормуванням). Затрати залежно від охоплення планом (нор­муванням), кошторисом тощо поділяють на планові і непланові (ненормовані).

З огляду на співвідношення між плановим і фактичним розміром затрат сума відхилень розглядається як залишок затрат майбутніх періодів або як резерви майбутніх платежів. Отже, загальна сума затрат на виробництво продукції в кожному періоді складається з поточних затрат і частин одноразових затрат, що відносяться на продукцію, вироблену в даному періоді.

Групування елементів затрат за техніко-економічними факторами. У процесі планування затрат промислової продукції і контролю за ними підприємствами здійснюється групування затрат за техніко-економічними факторами, що зумовлюють зміну їхнього рівня.

Для розрахунків собівартості за техніко-економічними факторами всі затрати поділяються на умовно-постійні (сталі) та умовно-змінні з виявленням зв’язку останніх із тими чи іншими умовами виробництва або змінами в його техніці, технології та організації, тобто техніко-економічними факторами.

До умовно-постійних (сталих) належать затрати, абсолютна величина яких у разі зміни обсягу випуску продукції суттєво не змінюється (витрати на опалення та освітлення приміщень, заробітна плата цехового і загальнозаводського управлінського персоналу, амортизаційні відрахування, грошові витрати на адміністративно-господарські потреби і т. ін.).

Умовно-змінними називають затрати, розмір яких збільшується чи зменшується відповідно до зміни обсягу випуску продукції (затрати на сировину та основні матеріали, технологічне паливо та енергію, основну заробітну плату виробничих робітників і т. ін.).

Групування затрат за техніко-економічними факторами здійснюється також під час аналізу собівартості промислової продукції.

Кошторисно-нормалізований варіант включення затрат у собівартість продукції. Окремі види затрат (затрати на підготовку та освоєння виробництва нових видів продукції; відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв та ін.), щодо яких немож­ливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони належать, а також затрати в сезонних галузях промисловості включаються до затрат виробництва у кошторисно-нормалізованому порядку, що визначається в наказі про облікову політику підприємства.

Втрати і непродуктивні затрати відображаються в обліку того звітного періоду, в якому вони виявлені.

Затрати в іноземній валюті включаються у собівартість продук­ції (робіт, послуг) у валюті України в сумах, які визначаються перерахунком іноземної валюти за офіційним курсом, встановленим Національним банком України, та Національним стандартом № 21.

Групування елементів затрат за центрами відповідальності (виробничими підрозділами). Облік виробничих затрат ведуть за кожним центром затрат і центром відповідальності у натуральному та вартісному виразі. Облік має забезпечувати одер­жання інформації, необхідної для:

а) своєчасного усунення збоїв у виробничому процесі;

б) відображення результативності роботи кожного центру затрат і центру відповідальності;

в) оцінювання якості виготовленої продукції (виробів, робіт, послуг);

г) визначення кількості використаних трудових, матеріальних, енергетичних і грошових ресурсів;

д) виконання планів організаційно-технічних заходів.

Дані змінних (добових) виробничих звітів мають базуватися на записах у виробничо-технічних журналах, а також на первинних облікових документах про прийняту та передану сировину, матеріали та інші затрати.

У змінному (добовому) виробничому звіті відображаються фактичні затрати та всі визначені простої за даними журналів простою устаткування, затрати сировини, матеріалів тощо.

За даними обліку за місяць визначаються ступінь виконання норм (кошторису), завдання та економії (перевитрати) всіх видів ресурсів у натуральному виразі та вартості. Оцінювання виконується у бухгалтерії.

Показники виконання виробничого завдання по фонду оплати праці визначаються на підставі табельного та побригадного обліку заробітку, нарахованого по нарядах за виготовлену продукцію.

Групування затрат за елементами собівартості (статтями затрат). Визначити собівартість продукції в розрізі елементів затрат практично неможливо в будь-якому виробництві, навіть прос­тому, де виготовляють монопродукцію або лише один вид сировини. У більшості виробництв та господарств, де виготовляється два або більше видів виробів (продукції), за цією ознакою затрати слід поділяти на прямі та непрямі.

Для групування затрат за елементами собівартості для виробничої діяльності можна рекомендувати такі статті затрат:

— сировина і матеріали;

— зворотні відходи (вираховуються);

— покупні вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру сторонніх організацій та підприємств;

— паливо на технологічні цілі;

— енергія на технологічні цілі;

— основна заробітна плата працюючих, зайнятих на виробництві;

— додаткова заробітна плата працюючих, зайнятих на виробництві, відрахування на соціальне страхування, відрахування на пенсійне страхування, відрахування у Фонд Чорнобиля, відрахування у Фонд зайнятості (безробіття), затрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

— загальновиробничі затрати;

— втрати від браку;

— інші виробничі затрати.

В окремих галузях можуть мати місце відхилення від наведеної системи групування затрат у розрізі окремих статей, оскільки кожна галузь, кожний вид виробництва, а іноді й різні технології виробництва тієї самої продукції мають свої особливості, які треба враховувати під час калькулювання собівартості.

За своїм складом елементи виробничої собівартості (тобто статті калькуляції) можуть бути одноелементними (однорідними) або комплексними (з кількох елементів затрат).

Таке групування затрат важливе для проведення економічного аналізу, визначення факторів, які впливають на собівартість продукції.