Інші джерела інформації

Важливим джерелом інформації у галузі державного та місцево­го управління, в політиці та бізнесі є результати соціологічних опиту­вань,їх завдання (цільова функція)полягає в оперативному задово­ленні потреб органів відповідного управління в інформації про став­лення окремих категорій громадян, соціальних груп до суспільних явищ і процесів. Головні інформаційні функціїцього типу джерела інформації — оперативне поінформування, ознайомча і дослідниць­ка — залежать від конкретних завдань, які стоять перед замовником, і рівня його кваліфікації.

Так, функцію оперативного поінформуван­ня результати соціологічних опитувань виконують тоді, коли замов­ник має справу зі стандартними завданнями і для їх виконання потре­бує регулярного надходження інформації про поточну ситуацію, що постійно змінюється. Ознайомча та дослідницька функції результатів соціологічних опитувань нерідко взаємопов’язані та полягають у за­безпеченні відповідною інформацією або різних суб’єктів однієї організації-замовника (наприклад, керівництво знайомиться з про­блемою, а виконавці – досліджують її), або ж у забезпеченні інфор­мацією одних і тих самих суб’єктів на різних стадіях їхнього ознайомлення з проблемою (від загального знайомства – до поглибле­ного вивчення).

Замовники (органи відповідного управління) і спеціалізовані організації, що проводять соціологічні опитування, зацікавлені у якомога об’єктивніших результатахцих заходів. Для перших об’єктивна соціологічна інформація є атрибутом ефективного уп­равління, а для других — найважливішою умовою підтримання їхньої професійної репутації, а отже, і запорукою майбутніх замов­лень і прибутків. Щодо респондентів, то пріоритетними для них іноді можуть виявитись відповіді, які вони свідомо чи несвідомо оціню­ють як вигідні, що, у свою чергу, може не відображати їхнього ре­ального ставлення до відповідних суспільних явищ і процесів. У цілому ж точність і достовірність результатів соціологічних опи­тувань (як характеристики, протилежні ступеню викривлення інфор­мації)залежать від ряду чинників методичного, фінансового й організаційного характеру.

Перш за все вибірка респондентів повинна бути репрезентативною за статево-віковою, освітньою структурою й іншими характерис­тиками. Далі необхідно належним чином скласти анкету для опитування. Питання, які вона містить, повинні бути сформульовані таким чином, щоб визначити дійсні плани респондентів, їхню готовність діяти відповідним чином. Надзвичайно важливе значення має зміст запитань. Тому прямі запитання необхідно доповнювати непрямими, формувати систему перехресних запитань тощо. Усе це надзвичайно важливо для правильного тлумачення відповідей респондентів. На­приклад, відповіді на запитання: який сектор — державний чи при­ватний — повинен домінувати в українській економіці, швидше можна тлумачити як індикатори соціально-політичної поведінки рес­пондентів. Тоді як запитання щодо очікуваних витрат на купівлю певних товарів має суто економічний характер. До того ж, оскільки у соціологів поки що немає точної методики прогнозування, пра­вильність тлумачень результатів опитувань багато в чому визначають професійним рівнем виконавців (викривлення резуль­татів серйозних соціологічних опитувань, якщо таке трапляється, має ненавмисний характер).

Механізми оцінки достовірностірезультатів соціологічних опиту­вань — логічний і статистичний (якщо сума відповідей не може пере­вищувати 100%) аналізи.

Найсерйознішими обмеженнямидля здійснення соціологічних опитувань треба вважати потребу в значних фінансових ресурсах і чинники організаційного характеру.

Специфічним джерелом інформації (а також і дезінформації) є чутки. Як свідчить суспільна практика, залежно від обставин, чутки впливають на поведінку не лише значних контингентів населення, а й певних груп фахівців. Тому, попри неофіційний характер цього джерела інформації, ним не можна нехтувати. Загальновідомо, що вплив чуток на поведінку гравців на валютних, фондових і товарних біржах призводить до збагачення одних і збитків інших. Ще одна, досить типова дилема для банкіра. Якому джерелу інформації відда­ти перевагу при зверненні потенційного позичальника, особливо якщо це відбувається вперше? Бездоганним документам чи певним чуткам, які ці документи спростовують? Як бачимо, проблема досто­вірності чуток може виражатись у категоріях ризику, втрат і вигоди. Тому фахівці в галузі інформаційно-аналітичної діяльності повинні знати природу чуток, механізми їх появу та функціонування. Так, за одним із визначень, чутки— це циркулююча форма кому­нікації, за допомогою якої люди, що перебувають у ситуації невизна­ченості, об’єднують, створюють вірогідну інтерпретацію цієї ситуації, використовуючи для цього свій інтелектуальний потенціал.

Чутки, як зазначає професор Г.Почепцов, належать до категорії повідомлень, що самотранслюються. Вони циркулюють завдяки дії наступних чинників. По-перше, цілком ймовірно, що чутки відобра­жають певні колективні уявлення, що мають своє коріння у галузі не­свідомого (позасвідомого). По-друге, чуткам притаманний лише усний механізм функціонування. Потрапляючи до ЗМІ, вони дають привід для спростувань або підтверджень, але при цьому перестають бути самостійним джерелом інформації. І нарешті, чуткам притаман­на змістовна яскравість. За їх допомогою часто транслюється, очіку­вана тією чи іншою аудиторією, інформація. Це не відкидає того факту, що такі повідомлення можуть містити як позитивні, так і не­гативні новини. Головне — ці новини сприймають як вірогідні.

Для прикладу звернемося до факту, наведеного у діловому що­тижневику «Бізнес». У середині липня 2001 р. на українському валют­ному ринку пішли чутки про значні труднощі, з якими стикаються українські експортери металургійної продукції на європейському й американському ринках. Як тільки аналітики почали робити зая­ви — мовляв, за місяць-другий пропозиція валюти на міжбанківському ринку різко зменшиться через падіння цін на український прокат і труби (а також поступове «витіснення» нашої металургійної про­дукції з західних і російських ринків), — негайно ж на ринку виник попит на долари, багато в чому спекулятивний. У частини опера­торів нерви не витримали, і в результаті у вівторок, 17 липня, з’явив­ся значний попит на валюту. Котирування за доларом моментально злетіли вище рівня 5,370 грн/USD, і за підсумками торгів у цей день курс гривні різко знизився — на 0,8 коп., до 5,372 грн/USD. У середу попит на долари зберігався на високому рівні — з цієї причини курс знову знизився на 0,4 коп., до 5,376 грн/USD. І у вівторок, і в середу Нацбанк продавав долар (на 1,2 коп. дорожче, ніж купував USD у понеділок, 16 липня). Але вже в четвер усе почало повертатися на­зад — котирування гривні під впливом пропозиції валюти, що підси­лилася, знову закріпилося на рівні 5,370-5,373 грн/USD.

Отже, чутки матеріалізували у вигідну для когось форму при­бутку від спекулятивної гри на українському валютному ринку. Щоб відповісти на запитання, чому саме фахівці, а не просто пересічні гро­мадяни, стали жертвами чуток, проаналізуємо поетапний механізм дії цього джерела інформації. Так, чутки про значні труднощі, з яки­ми стикаються українські експортери металургійної продукції на європейському й американському ринках, з’явились на тлі повідом­лень інформаційних агентств про підготовку до антидемпінгових розслідувань у ряді країн щодо поставок туди української металур­гійної продукції. Причому аналогічні процеси вже мали місце в мину­лому. Крім того, на цей час існувала угода між Україною та Росією про обмеження поставок українських металовиробів на російський ринок. У ряді публікацій, надрукованих у ділових та інших спеціалі­зованих виданнях, також згадували про конкуренцію, якої на світовому ринку зазнають вітчизняні металотрейдери з боку інозем­них компаній. Багато розмов серед фахівців точилося про те, що над­звичайно висока частка металургійної продукції у сукупному обсязі вітчизняного експорту призводить до недосконалої структури украї­нської зовнішньої торгівлі, загрожує її стабільності. Як бачимо, на­пружені очікування були досить поширені у діловому середовищі.

До цього також треба додати, що хоча чорна металургія і є про­відним постачальником вільноконвертованої валюти в Україну, фахівці з валютних операцій у переважній більшості не є спеціаліста­ми з міжнародної торгівлі металом, а тому й далеко не завжди мо­жуть адекватно оцінити всі тонкощі функціонування цього сегмента світового ринку. З цієї причини отримувачі сприймали ці цілком правдоподібні повідомлення на віру. А усний і нерідко конфіденційний характер інформації викликав до неї довіру та забез­печував функціонування чуток у режимі самотрансляції. Отже, у цьому випадку вони виконали функцію інформаційного забезпечення валютної спекуляції.

Водночас чутки можуть містити і достовірну інформацію, що має певну цінність для адресанта. Наприклад, конфіденційні по­відомлення про таємне скуповування цінних паперів чи валюти ок­ремими суб’єктами може дійсно свідчити про підготовку до великих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Фахівці зазнача­ють, що практика використання чуток у конкурентній боротьбі та рекламних кампаніях, без сумніву, має місце. Як зазначив прези­дент компанії «Євроіндекс» В.Пекар, цій фірмі доводиться мати справу з чутками. Так, 13% відвідувачів виставки EnterEX, організованої компанією «Євроіндекс», повідомили, що інформацію про проведення виставки вони отримали від знайомих. Тобто у цьому випадку мав місце механізм усної комунікації, притаманної чуткам. Тому цілком закономірно виникає запитання: «Як же оцінити дос­товірність чуток як джерела інформації?»

Для цього треба проаналізувати не лише саме повідомлення, а й інші основні складові чуток як механізму комунікації: відправника повідомлення та канал зв’язку і власне отримувача повідомлен­ня (в останньому випадку необхідний зважений самоаналіз.) При аналізі відправника інформації, комунікатора та каналу зв’язку (часто їх не можна чітко відокремити одне від одного, оскільки немож­ливо встановити першоджерело чуток) треба визначити ймовірність свідомого та несвідомого викривлення інформації та можливу мотива­цію дій відповідних суб’єктів. Для цього треба пошукати відповідь на запитання: «Хто і яку вигоду може отримати від поширення тих чи інших чуток?» Корисно також розглянути стереотипи, притаманні соціальному середовищу, в якому поширюють дані чутки. Що ж стосується власне повідомлення, то ключовими моментами його дос­лідження повинні бути аналіз логіки, аргументації, причинно-наслідкових зв’язків, виявлення змістових суперечностей тощо.

Чи не найскладнішим може виявитися аналіз отримувача по­відомлень, оскільки нерідко він являє собою самоаналіз. А в цьому випадку дуже важливо, а іноді і досить складно, нейтралізувати емо­ційну складову ІАД, оскільки вона може стосуватися власних уподобань і очікувань. Тільки такий комп­лексний аналіз чуток уможливлює оцінку їхньої достовірності як джерела інформації у кожному конкретному випадку.

За певних обставин важливим джерелом інформації можуть вияви­тися компрометуючі матеріали.Вони являють собою конфіденційну інформацію про яку-небудь особу чи організацію, що містить відомості про дії, несумісні з прийнятими в даному суспільстві законами права та нормами моралі. Як засвідчують експертні оцінки, найпоширеніші на ринку компромату офіційні доку­менти з різним ступенем конфіденційності.

Компромат знаходить застосування у бізнесі й політиці. В Ук­раїні, Росії, інших пострадянських країнах, де ці галузі тісно взаємо­пов’язані, застосування компромату в одній із них може мати на увазі досягнення результатів у іншій.

Цінність компромату, як джерела інформації, залежить від:

Ø достовірності та змісту повідомлення;

Ø ситуації, обставин, за яких відбувається оприлюднення інформації.

Як товар, компромат може бути запропонований і третім осо­бам, яким бажано мати якомога повнішу інформацію про своїх ре­альних і потенційних партнерів, клієнтів і конкурентів, деяких поса­дових осіб. Оскільки мета компромату на яку-небудь особу чи організацію — примусити осіб, проти яких ця інформація спрямована, до певної поведінки, вигідної відповідним суб’єктам, то під видом правдивих відомостей можна оприлюднювати і фальсифіко­вану інформацію.

За таких обставин виникає проблема оцінювання достовірності інфор­мації. Для того щоб її здійснити, необхідно визначити:

Ø ймовірний ступінь достовірності власне повідомлень (дійсний характер документів, чи не є вони фальшивими; логіка змісту повідомлень, особливо незадокументованих тощо);

Ø чи заслуговує на довіру відправник інформації і які ймовірні фактори та механізми викривлення інформації у каналі зв’язку (у випадку з компроматом ці два елементи комунікації часто дуже важко відокремити один від одного).

Лише на підставі такого аналізу третій особі, яка отримала комп­рометуючі матеріали, доцільно приймати відповідні рішення.