Види та джерела виробництва кормів

Усі корми, що використовують у тваринництві, можна класифікувати на такі основні види:

- концентровані корми - зерно, комбікорми, макуха, висівки, тощо;

- грубі корми - сіно, сінаж, солома, полова та ін.;

- соковиті корми - силос, кормові коренеплоди, картопля і под.;

- зелені корми - однорічні й багаторічні трави, люпин, олійна редька, трави з лук і пасовищ тощо.

За характером походження їх поділяють на:

- рослинні - концентровані (зернофуражні, кормове борошно, висівки, макуха, шроти, відходи хлібозаводів та ін.), зелені (озимі на корм, однорічні трави, багаторічні трави, трави природних лук і пасовищ), соковиті (силос, коренеплоди, картопля, баштанні кормові), грубі (сіно, сінаж, солома зернових і кукурудзи, полова і под.), відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага, меляса та ін.);

-тваринного походження- молоко і відходи його переробки (молочні відвійки, сироватка), відходи м'ясопереробної промисловості (кров'яне та м'ясо-кісткове борошно), рибної промисловості (борошно, риб'ячий жир і под.). Ці корми характеризуються високим вмістом повноцінного білка та мінеральних речовин і використовуються переважно для збалансування раціонів за поживністю і вмістом мікроелементів;

-мінеральні-кухонна сіль, крейда тощо, які виробляють підприємства хімічної промисловості; вони використовуються як добавка до кормів для збагачення їх мікроелементами.

Відсоткове співвідношення окремих кормів до загальної їх кількості характеризує структуру кормової бази і структуру раціонної годівлі тварин. Загальну кількість кормів і їх окремих груп за поживністю обчислюють у кормових одиницях, а складаючи раціони, враховують також вміст у кормах перетравного протеїну, каротину, вітамінів та інших мікроелементів. Співвідношення окремих видів кормів у раціоні годівлі для окремих груп тварин і птиці має відмінності. Так, у птахівництві на концентровані корми припадає понад 97 % усіх затрат кормів, а у свинарстві - близько 87%. У годівлі великої рогатої худоби раціональною структурою кормів є концен-тровані корми - близько 25 %, зелені - 37, грубі - 5, соковиті - 30, інші - 3 %.

У розвитку кормової бази важливу роль відіграє складання кормового балансу. Його визначають відповідно до потреб у різних видах кормів і джерелах їх задоволення. Потребу в кормах визначають з урахуванням поголів'я різних видів тварин, його продуктивності й нормативів витрат на одиницю окремого виду продукції; друга частина балансу формується даними про можливість джерел покриття потреби в кормах. До уваги беруться всі джерела виробництва кормів з природних кормових угідь, польового виробництва та надходження кормів від промислового виробництва. Якщо фактичне виробництво кормів не забезпечує потребу, то розробляють заходи і вишукують можливості покриття нестачі. Кормовий баланс розробляють спочатку за окремими видами тварин, а потім складають зведений і подають як загальний баланс кормів підприємства.

Формуючи кормову базу, важливо не лише досягти покриття потреби в загальному обсязі кормів, а й домогтися збалансування його за поживністю. Ефективність годівлі, продуктивність тварин і оплата кормів безпосередньо залежать від повноцінної збалансованості раціонів. Збалансованість і повноцінність кормових раціонів визначають нормами потреби окремих видів тварин в обмінній енергії, поживних речовинах, мікроелементах і вітамінах. За одиницю поживності та одиницю потреби 1 кг вівса - вівсяна кормова одиниця. Норми витрат на виробництво окремих видів продукції є:

- на один центнер молока - 1,1-1,3 ц кормових одиниць;

- на один центнер приросту великої рогатої худоби - 9,2- 9,6 ц кормових одиниць;

- на один центнер приросту свиней - 6,3-6,5 ц кормових одиниць.

У нормах на кормову одиницю залежно від продуктивності корів передбачається вміст від 105 до 115 г перетравного протеїну. Лише за такої умови можна досягти і забезпечити необхідний вихід продукції.

Найвужчим місцем кормових раціонів є недостатня кількість білків у них. Тому всебічної збалансованості кормових раціонів можна досягти лише за використання кормосуміші, виробленої спеціалізованими комбікормовими заводами, де для великої рогатої худоби вводиться до 25, а для свиней і птиці - до 40 різних складників.

Кормовиробництво - багатогранна і найбільш відстала в технологічному і технічному озброєнні галузь сільського господарства. Через це відведені під виробництво кормів площі не у всіх підприємствах використовуються повною мірою, з них мало ще заготовляється сіна, сінажу, силосу, коренеплодів і фуражного зерна.

Основні джерела, звідки надходять корми, - це польове кормовиробництво, природні сіножаті та пасовища, підприємства переробної промисловості, а головне - насамперед польове кормовиробництво, яке дає близько 85 % загальної кількості кормів. У підприємствах, що мають достатньо розвинуті галузі тваринництва, до 45 % загальної посівної площі відводиться під кормові культури. На орних землях висівають однорічні й багаторічні трави на зелений корм, сіно, сінаж, трав'яне борошно, зернові культури на фураж, кормові коренеплоди та баштанні, картоплю на кормові цілі, різні кормові суміші тощо. Значну частку як додаток до основного виробництва кормів становлять відходи рільництва - гичка коренеплодів і овочів, солома, полова і под.

Джерелом високопоживних та дешевих кормів - грубих і зелених - є природні сінокоси і пасовища. Значну роль природні пасовища в кормовому балансі не відіграють, проте вони є засобом стабільності кормовиробництва, можливості утримання та годівлі тварин за межами стаціонарних приміщень упродовж усього весняно-літнього періоду. За відсутності природних пасовищ окремі підприємства організовують і створюють при фермах культурні пасовища.

Певну роль у виробництві кормів відіграє продукція комбікормової промисловості та використання відходів від переробки сільськогосподарської продукції. Комбікормова промисловість, поряд із розсипними, випускає корми у гранульованому і брикетному вигляді, рецепти яких передбачають 25 і більше сировинних інгредієнтів. Ці корми широко використовують для виробництва яловичини на промисловій основі.

16.3. Економічна оцінка виробництва кормів

Усі кормові культури і види кормів мають неоднаковий вміст поживних речовин та інших цінних складників, характеризуються різною кількістю трудових і матеріально-грошових витрат на їх виробництво. Крім цього, всі сільськогосподарські культури значно відрізняються між собою за врожайністю. Щоб виявити найефективніші кормові культури в конкретних природно-економічних умовах окремого підприємства, проводять їх порівняльну комплексну економічну оцінку з використанням низки показників. До таких показників належать:

- урожайність кормових культур;

- вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з одного гектара посіву кормової культури;

- собівартість одного центнера кормів у натурі, кормової й умовної кормопротеїнової одиниці;

- вихід кормів і умовних кормо-протеїнових одиниць на одну людино-годину й одну гривню виробничих затрат;

- розмір валової продукції й чистого доходу на один гектар посіву певної кормової культури або одиницю кормів.

Визначаючи економічну оцінку, велику увагу приділяють рівню урожайності кормових культур. Він виявляє кількість отриманих кормових одиниць і перетравного протеїну з одиниці площі посіву, а зростання урожайності забезпечує скорочення посівних площ під певною культурою і, відповідно, зниження собівартості виробництва одиниці корму.

Важливим показником якості кормових культур є вміст у них кормових одиниць, перетравного протеїну, вітамінів і мікроелементів. Культурам з кращими показниками урожайності, вмістом кормових одиниць, вітамінів, а також менш трудомістким і дешевшим за виробництвом відводять найбільшу посівну площу.

Економічну доцільність виробництва кормових культур і кормів можна виявити з порівняння сукупного вмісту кормових одиниць і перетравного протеїну в них. Для цього використовують поняття умовної кормопротеїнової одиниці, яку визначають за формулою

Урожайність культур у кормових одиницях, перетравному протеїні та в кормопротеїнових одиницях (шукані величини) визначають множенням натуральної урожайності культури на відповідний коефіцієнт шуканої величини. Для переведення всіх фізичних кормів у кормові одиниці використовують такі коефіцієнти: зернові - 1,26; цукрові буряки - 0,26; картопля - 0,30; кормові коренеплоди - 0,12; силос кукурудзи - 0,20; сіно однорічних трав - 0,47; сіно багаторічних трав - 0,52; зелена маса однорічних трав - 0,16; зелена маса багаторічних трав - 0,28; солома зернових - 0,22; природні сіножаті - 0,42. Дані економічної оцінки кормових культур або окремих видів кормів на практиці використовують для визначення найефективніших кормових раціонів і типів годівлі тварин окремого виду.

16.4. Чинники і шляхи зміцнення кормової бази

Основну частину кормів підприємства отримують з польового кормовиробництва, невелику - з природних лук і пасовищ і незначну - від переробної промисловості.

За рівнем розвитку кормовиробництво значно відстає від потреб і рівня розвитку тваринництва майже в усіх аграрних підприємствах. У цій галузі низький рівень механізації виробничих процесів, недостатньо застосовуються нові методи заготівлі, зберігання та використання кормів. Зазвичай посіви кормових культур розміщують на малопродуктивних землях, і їм виділяється недостатня кількість добрив, слаборозвинута селекційна робота. Кардинальним напрямом розв'язання всіх цих питань є інтенсифікація кормовиробництва, спрямована на збільшення виходу кормів з одного гектара та поліпшення їх якості.

Основними чинниками, що сприяють підвищенню врожайності кормових культур, зниженню трудомісткості й здешевленню кормів, є індустріалізація галузі, впровадження прогресивних технологій, нових форм організації та оплати праці. Підвищення врожайності кормових культур досягається, насамперед, унесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив безпосередньо під посів кормових культур. Досвід засвідчує, що внаслідок унесення добрив і застосування хімічного прополювання врожайність кормових культур може бути підвищена на 45-50 %. Внесення добрив забезпечує не лише зростання врожайності, а й поліпшення якості кормів, підвищуючи вміст перетравного протеїну, мінеральних речовин і вітамінів.

У складі польового кормовиробництва основне місце посідають зернові та посіви трав, причому на годівлю тваринам більшість підприємств використовує продовольче зерно. Щоб поповнити нестачу білка в інших кормах, важливо розширити, посіви зернобобових культур - гороху, вики, кормових бобів, сої, люпину, викосумішей і под. Більшість зернобобових культур сприяє збагаченню ґрунту азотом та іншими поживними речовинами, а також поліпшує його структуру і є добрими попередниками для просапних культур.

Важливу роль у розвитку кормової бази відіграють посіви багаторічних і однорічних трав. Вони збагачують ґрунт поживними речовинами і підвищують його родючість, а також є кращими попередниками майже для всіх сільськогосподарських культур, дієвим заходом у боротьбі з водною ерозією ґрунтів. Основні багаторічні трави - конюшина, люцерна й еспарцет. Практика підтвердила, що однорічні трави вирощувати на сіно недоцільно, оскільки вищу врожайність сіна, кращої якості й дешевше одержують з багаторічних трав. З однорічних трав як джерела зелених кормів формується зелений конвеєр. У підприємствах, де плануванню і функціонуванню зеленого конвеєра надається велика увага, - достатньо кормів для підгодовування худоби, стабільна її продуктивність.

У заходах, спрямованих на зміцнення кормової бази, має знайти місце впровадження науково обґрунтованої структури посівів зернофуражних і кормових культур. Згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, оптимальною є така структура посівів кормових культур: багаторічні трави - 49,2%; силосні культури - 29,6; однорічні трави - 13,7; кормові коренеплоди та баштанні - 7,0; інші культури - 0,5 %. Посіви багаторічних трав у групі кормових культур повинні займати в зоні Полісся 55-60 %, Лісостепу за достатнього зволоження - 60-65, а в умовах несталого зволоження - 45-50, Степу на богарі - 42-45 і на зрошуваних землях - 55-60 %.

Резервом збільшення виробництва кормів у польовому кормовиробництві є розширення посівів проміжних культур, а також післяукісних і післяжнивних посівів.

Упровадження прогресивних технологій виробництва, збирання, зберігання і приготування кормів, зокрема сінажу з багаторічних і однорічних трав, - важливий напрям підвищення їх якості, зменшення втрат поживних речовин і залежності від погодних умов.

До важливих заходів підвищення інтенсифікації кормовиробництва належить докорінне поліпшення природних кормових угідь і створення культурних пасовищ. Як засвідчує досвід, культурні пасовища доцільно розміщувати поблизу ферм молочного скотарства. Тоді підприємство отримує порівняно дешеві корми, зменшуються втрати молока, пов'язані з переганянням корів на пасовища. Доведено, що на один кілометр гону корови втрачають 0,5 л молока.

У сенсі організації раціонального використання кормів чимале значення надається ліквідації їх втрат при зберіганні, переробці та підготовленні до згодовування. Особливу увагу слід приділити зменшенню технологічних втрат у кормовиробництві. Необхідно збільшити заготівлю сінажу, пресованого сіна, трав'яної муки. Підприємства повинні дбати про будівництво різних кормосховищ соковитих кормів, коренеплодів і приміщень з примусовою вентиляцією сіна, а також розробити правильну систему згодовування кормів упродовж року.

Перелік питань для самостійної роботи і аудиторного контролю

1. Що є основною ланкою безпосереднього зв'язку рослинництва і тваринництва?

2. Яка існує залежність між виробництвом кормів, поголів’ям худоби (птиці) та її продуктивністю?

3. Що розуміють під кормовою базою?

4. Які вимоги висуваються до кормової бази?

5. Які види корму розрізняють відповідно до фізіології й життєдіяльності тварин?

6. Чи існує залежність між собівартістю виробництва кормів, їх оплатою продукцією і собівартістю продукції?

7. На які основні види класифікуються усі корми, що використовують у тваринництві?

8. На які види за характером походження поділяють усі корми, що використовують у тваринництві?

9. Які відмінності має співвідношення окремих видів кормів у раціоні годівлі для окремих груп тварин і птиці?

10. Що є основними джерелами надходження кормів?

11. Назвіть показники, які використовуються для проведення порівняльної комплексної економічної оцінки для виявлення найефективніших кормових культур в конкретних природно-економічних умовах?

12. Охарактеризуйте основні чинники, що сприяють підвищенню врожайності кормових культур, зниженню трудомісткості й здешевленню кормів.