Інформаційні посередники

Перед тим як давати характеристику різним джерелам інфор­мації, зупинимось на ролі інформаційних посередників у комуніка­ційному процесі. Їх основна суспільна функція — забезпечення ІП користувачів. Її реалізують завдяки професійній діяльності посередників з пошуку, збирання, опрацювання, накопичення інформації та подання її у зручній для користувача формі. Користувач за рахунок професійної діяльності інформаційного посередника отримує такий інформаційний продукт, який він не зміг би отримати іншим шляхом або мусив би для отримання аналогічного продукту витрачати значно більше ресурсів, ніж віддає інформаційному посереднику. Тому економічна доцільність існування інформаційних посередників обумовлена вигодою, яку користувач інформації отримує від їх функціонування. А ефективність діяльності посередників для конкретного користувача визначається економією часу і коштів, що він отримує при задоволенні своїх ІП за допомогою цього інформаційного посередника. По суті, інформаційні посередники в багатьох випадках є формою суспільної організації певних джерел інформації: друкованих видань, телебачення, інформаційних агентств, консалтингових фірм тощо. Діяльність інформаційні посередники можуть здійснювати на ко­мерційній і некомерційній основі. В останньому випадку фінансу­вання діяльності інформаційних посередників забезпечується за ра­хунок державного чи місцевих бюджетів, позабюджетного фінансу­вання, благодійних фондів тощо.

В ідеальному варіанті інформаційний посередник у комунікацій­ному процесі виконує суто технічні функції і не повинен впливати на ступінь достовірності повідомлень. У реальному ж житті далеко не поодинокі випадки, коли діяльність інформаційних посередників впливає на ступінь достовірності повідомлень. До того ж вплив цей може мати не лише ненавмисний, випадковий характер, а й бути заз­далегідь спланованим. Розглянемо приклади. Так, чи не найдавнішою організаційною формою інформаційного посередництва є бібліотеки.Традиції бібліотечної справи сягають своїм корінням у історію. З цього приводу досить згадати славнозвісну Олександрійську бібліотеку. Майже тисячолітню істо­рію налічує бібліотечна справа в нашій країні. Перша в Київській Русі бібліотека була створена Ярославом Мудрим.

Основна суспільна функція бібліотек полягає в накопиченні задо­кументованої інформації з якомога більшої кількості галузей людських знань і надання їх користувачам без викривлення змісту інформації. З цією метою використовують принаймні два види каталогів, один з яких алфавітний, а другий, який групує літературу за змістом, — систе­матичний, або предметний.

Провідне місце в системі каталогів займає алфавітний. За ним можна встановити, які твори того чи іншого автора є в бібліотеці, та наявність певної книги, автор чи назва якої відомі. Картки алфавіт­ного каталогу розставлені за першим словом бібліографічного опи­су книги: прізвищем автора або назвою книги, яка не має автора. Якщо перші слова збігаються, картки розставляють за другим сло­вом, при збігові других слів — за третім і т. д.

У систематичному каталозі картки згруповані в логічному поряд­ку за галузями. За його допомогою можна з’ясувати, за якими галузями знань і які саме твори є в бібліотеці, дібрати потрібну літературу, а також встановити автора й назву книги, якщо відома її тематика. Послідовність розташування карток систематич­ного каталогу завжди відповідає певній бібліографічній класифікації.

Великі публічні бібліотеки, що мають доступ до мережі Інтернет, не­замінні як інформаційні посередники при розв’язанні нових складних завдань. Адже такі завдання, як правило, потребують багато нової для даного суб’єкта інформації. Оскільки проблема нова для суб’єкта, то в масиві інформаційних ресурсів, які він спочатку має у своєму роз­порядженні, нерідко відчувається брак відповідної інформації. До того ж на початковому етапі не завжди відомо, які саме конкретні джерела інформації необхідні для вирішення завдання. За таких умов саме публічні, перш за все, наукові бібліотеки є найзручнішим інфор­маційним посередником, що має не лише великий масив різно­манітних джерел інформації, а й кваліфікованих працівників відпо­відних підрозділів бібліотеки та відповідну інфраструктуру для обслуговування користувачів. Поєднання перерахованих компонентів створює притаманну великим публічним, особливо науковим, бібліо­текам здатність до задоволення складних інформаційних потреб висо­кокваліфікованих користувачів. До того ж саме від уміння користувачів оптимально використати потенціал кожного з перерахованих вище ком­понентів і потенціал бібліотеки в цілому залежить ступінь задоволен­ня їх інформаційних потреб.

Протягом усього історичного розвитку бібліотек, особливо пуб­лічних, їх основна суспільна функція залишалася незмінною. Зміню­валися носії інформації, технології їх опрацювання та зберігання, обсяги та структура знань, що зберігали у задокументованій формі. Все це обумовлювало зміни в бібліотечній справі й нові форми реалізації ос­новної функції бібліотек.

При цьому бібліотеки, як форма інформаційного посередництва, залишалися нейтральними щодо змісту наданої інформації. Ті користувачі, які мали право доступу до відповідних фондів, повинні були отримати повідомлення у невикривленій формі відповідно до своїх запитів. Ті ж суб’єкти, що не мали такого права доступу, відповідну інформацію у бібліотеці просто не отримували. Але в будь-якому випадку корекція змісту наданих повідомлень у бібліотечній справі не допускається. Останнє не треба плутати з правом доступу до бібліо­течних фондів, яке регламентують відповідними правовими норма­ми, в тому числі і в демократичному суспільстві. Адже, наприклад, да­леко не всіма матеріалами Дослідницької Служби Бібліотеки Конгре­су США на момент їх підготовки дозволено користуватися широкому загалу. Правом обмеженого доступу характеризують непублічні бібліотеки (відомчі, комерційних підприємств тощо). Існують й інші інформаційні посередники, для яких свідоме викривлення наданої користувачам інформації в принципі неприпустиме, незважаючи на обме­жений доступ до самої інформації.

Водночас для цілого ряду інформаційних посередників певне свідоме викривлення — досить закономірне явище і цілком може здійснюватись у межах чинного законодавства. Мова йде не лише і не стільки про рекламу, де за своєю природою подання інформації по­будоване не на критеріях її об’єктивності, а на засадах якомога вигід­нішого, з точки зору інтересів відправника, її сприйняття отримува­чем. У цьому контексті треба звернути увагу насамперед на ЗМІ, які за своїм суспільним призначенням повинні подавати якомога об’єк­тивнішу оглядову й аналітичну інформацію для різних категорій користувачів. Головними з таких джерел є громадсько-політичні, ділові видання, радіо та телебачення в тій частині, в якій вони впли­вають на прийняття управлінських рішень різними суб’єктами в бізнесі, державному управлінні, інших галузях життя суспільства.

У пострадянських державах, включаючи Україну, згадані ЗМІ значною мірою знаходяться під впливом різних фінансово-політичних груп (ФПГ). Ось лише деякі приклади: під впливом партії «Трудова Україна» перебувають телекомпанія ICTV, газети «Факты и коммен­тарии», «Кіевскій телеграфъ», під впливом соціал-демократів (об’єднаних) — телеканал «Інтер», газети «Киевские Ведомости», «2000», «Бизнес», під впливом «Батьківщини» — «Вечерние вести». Різноманітні комерційні, політичні й інші інтереси інформаційних посередників нерідко спонукають їх подавати повідомлення таким чином, щоб аудиторія сприйняла його у вигідному для посередника-відправника контексті. Як зазначав з цього приводу генеральний директор і генеральний продюсер телеканалу «1 +1» О. Роднянський, виявляється це, наприклад, в оцінці телеканалом тих чи інших подій, що показані в сюжетах, в акцентах на певних учасниках подій.

Фахівці виділяють ряд наступних прийомів подання інформації, що уможливлюють досягнення вигідного для відправника сприйняття інформації отримувачем (аудиторією): замовчування — це передавання неповної правдивої інформації; марнослів’я — являє собою передавання одночасно як правдивої, так і помилкової інформації; напівправда — це змішування правдивої інформації з помилковою; маскування — приховування суттєвої інформації завдяки подання великого обсягу несуттєвої інформації тощо. У різних вітчизняних і зарубіжних ЗМІ такі й інші прийоми застосовують відправникми повідомлень (інформаційні посередники) для досягнення своїх цілей.

Певного ефекту в інформаційних кампаніях можна досягти за ра­хунок формування змістовної структури певного джерела інфор­мації. Наприклад, якщо отримувачу інформації невідомо, під чиїм впливом знаходиться певне джерело інформації (газета, телеканал тощо), то він може сприймати різні точки зору, які передає це джерело з певної проблеми як не залежні одна від одної. Водночас автори цих думок можуть бути пов’язані між собою інтересами, не­відомими отримувачу інформації. Наприклад, у газеті «Кіевскій телеграфъ» за 2000 р. № 37 надруковані великі публікації членів тодіш­ньої фракції «Трудова Україна» у Верховній Раді А.Деркача та І.Бо­гословської, а також стаття, присвячена експорту продукції металургійної промисловості, де ця партія має значні бізнес-інтереси. Схожі приклади можна навести і з іншіх ЗМІ.

Таким чином, при підготовці інформації для ухвалення управлінсь­ких рішень треба завжди брати до уваги ймовірні механізми впливу відправників (інформаційних посередників) на сприйняття повідом­лень їхніми отримувачами (аудиторією).